1

Соціалістічєскі Штати Америки, або про що пише Ольга Богомолець на сторінках «Дзеркала тижня»

-Кручу, верчу всех запутать хочу!

-Бабушка Альона прислала миллион из Херсона!

-Разыгрывается 100 рублей на покупку «Жигулей».

-Кто не играет, тот не выигрывает!

Такими «кричалками» нас зустрічали зазивали-наперсточники на базарах і вокзалах у 90-і роки. Ви думаєте наперсточники кудись поділися? Помиляєтесь. Просто зараз вони перейшли на вищий рівень, і це зовсім не МММ і це ніякі не Мавроді. Тепер наперсточники працюють в Уряді, Нацбанку, Верховній раді і навіть в АМНУ. Для обману довірливих громадян вони більше не використовують брудні привокзальні площі і базарні закутки, апелюючи до людської жадібності, експлуатуючи прагнення швидкої наживи. Для обману довірливих громадян нині використовуються просторі будівлі сучасних банків та страхових компаній. Але якщо участь у банківських «лохотронах» справа добровільна, то участь у страхових «разводняках» нам нав’язується добровільно-примусово. Тих, хто легко піддаватиметься впливу проводитимуть по добровільній програмі, апелюючи до свідомої турботи про завтрашній день, для тих, хто чинитиме опір і вперто не захоче зрозуміти власних вигод будуть проводити по примусовій програмі з апеляцією до сумління.

Днями на сторінках «Дзеркала тижня» голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець написала статтю з промовистою назвою «Реформа медицини – в точці біфуркації історії», вочевидь натякаючи на те ще у нас є два шляхи. Перший – неправильний шлях, який пропонує президент Порошенко та прем’єр Гройсман. Другий – правильний шлях, його пропонує парламентський комітет. Не зберігаючи інтриги одразу зазначимо: другий шлях такий самий неправильний, як і перший.

Читаючи цю статтю мене не покидало відчуття, що я знаходжуся на привокзальній площі, роль якої виконує тижневик «ДТ», і слухаю промовки зазивали у виконанні Ольги Богомолець. Всі розуміють, що зазивала – це далеко не сама головна особа в організації «разводняка» на наперстках.

З метою відокремлення словесного баласту (Бабушка Альона прислала миллион из Херсона! Разыгрывается 100 рублей на покупку «Жигулей»), структурування та лаконічного оформлення думок Ольги Вадимівни дозволю собі переказати її розуміння медичної проблеми та представити  пропозиції зі своїми коментарями. Оригінал можна прочитати тут.

На думку голови парламентського комітету з питань охорони здоров’я фундамент нинішньої системи ОЗ закладався в умовах радянської економіки, коли бюджет наповнювали не податки, а прибутки державних підприємств. На шляху до капіталістичної економіки, на який стала наша країна після набуття незалежності та приватизації державних підприємств, бюджет почали наповнювати не прибутки, а лише податки підприємств (феєрично). Ну а на податки, як відомо, не проживеш. Виявляється податки стали причиною мізерного зведеного бюджету і занепаду медичної сфери (прямо не знаєш як весь світ податками фінансує медицину).

Все це лихо сформувало новий суспільний договір за замовчуванням: держава в умовах браку коштів у бюджеті не платить лікареві гідну зарплату — її доплачують пацієнти. Держава з одного боку благословила такий договір, а з іншого – підступно називає його учасників корупціонерами.

Однак за бортом цього договору і без шансу на медичну допомогу залишилися люди, які отримують мізерні зарплати й пенсії або з тих чи інших причин уже не можуть працювати і, відповідно, не мають грошей на оплату чи співоплату ліків і свого лікування.

Отже, системі охорони здоров’я для реальних змін і якісного відновлення її роботи катастрофічно бракує коштів. Відповідно, потрібно впровадити ефективний державний механізм, який забезпечить залучення коштів з прибутків, які залишились на руках у капіталістів і їх найманих працівників після сплати податків.

Першим й найкращим механізмом для вирішення цієї проблеми є  фіксація частки від ВВП у бюджеті на охорону здоров’я на рівні не менше ніж 6%. А ще краще — 10%. Це дало б змогу покрити всі витрати з бюджетних надходжень.

Але фіксації заважає неефективна економіка в країні. Заважає уже 26 років і ради на те нема. Тому є другий варіант – упровадження моделі державно-приватного медичного страхування з формування окремого державного фонду медичного страхування для акумулювання додаткового пулу коштів. Фонд будуть наповнювати роботодавці, вони заплатять страховий внесок за свого працівника, та самозайняті особи – платитимуть за себе. За пенсіонера, ветерана, сироту, людину з інвалідністю заплатить держава. До якої групи відносить себе Ольга Вадимівна і хто платитиме за неї важко зрозуміти.

Для того щоб ні у кого не виникало питань звідки візьмуть гроші роботодавці Ольга Вадимівна відкриває для нас новий об’єкт оподаткування – видатки. Для тих, хто не зрозумів: страховий внесок роботодавець платитиме не з прибутків, а з видатків! Думаю, це як мінімум Нобелевська премія в галузі економіки.

Запровадження державно-приватного страхування зацікавить державу у збільшені успішних і заможних людей (а ви думали чому у нас їх досі немає?, – бо нема страхування), адже багаті громадяни почнуть все більше і більше сплачувати внесків систему медичного страхування і поступово зніматимуть фінансове навантаження з держбюджету. Ось воно як! Перевантажений у нас бюджет медичними витратами, треба допомогти.

Далі – більше. У країнах, що розвиваються, пише Богомолець, добре себе зарекомендувала державно-приватна модель медичного страхування, коли ті медичні послуги, яких не покриває держава, можна отримати, увага, через приватні страхові компанії. І тут у приклад наводиться Молдова, яка через приватні внески у державний Фонд почала забезпечувати оплату медичних послуг на 85%, а решту 15% покривається приватними страховими компаніями. Виникає тільки питання, яка частка бюджетних коштів, сформованих за рахунок сплати податків, іде в Молдові на оплату медичної послуги? З інформації Ольги Вадимівни – 0%. Виникає питання: з якою метою молдавани сплачують прямі та непрямі податки?

Наприкінці голова комітету критикує популістів та лібералів. Перших за те, що вони не хочуть визнати необхідність співоплати, останніх за прихильність до виключно добровільного страхування. Останні речення фактично проливає світло, що де-факто мова йде про загальнообов’язкове страхування. Тільки воно називатиметься не загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, а державно-приватне страхування – гроші стягуються примусово з роботодавців та ФОПів і накопичуватимуться у державному фонді. Держава при цьому обіцяє стягнути додаткові кошти з себе на пенсіонерів, дітей та інвалідів.

Мені довелося вступати і закінчувати вчитися в медичному училищі за часів СРСР. В училищах на той час навчалося багато сільської молоді, близько 70-80%. Історію та географію у нас викладала представниця міської культури. Вона мала таку розвагу – викликати за перші три парти 6 студентів і дати їм письмові завдання. На письмові завдання потрапляли студенти з сіл, які природно відрізнялися низькою політологічною грамотністю. Після того, як викладачка збирала письмові роботи вона відбирала найбільш жахливі і зачитувала їх вголос, причому ніколи не сміялася, сміялися студенти. Ну, котрі, звичайно, розуміли весь жах написаного. З цих робіт ми дізнавалися як Жанна Д’арк героїчно боронила Москву від гітлерівців, а ковпаківці разом з іншими партизанами йшли на штурм Зимового Палацу після залпу Аврори. Тобто люди збирали докупи всі битви, всі події, всіх героїв, які вони знали і відповідали на питання з історії як розуміли. Мені з цього всього запам’яталася розшифровка абревіатури США – Соціалістічєскі Штати Америки. Її зробила моя одногрупниця, коли її запитали чому США вона віднесла до країн соціалістичного табору.

Я не знаю, можливо головний редактор «ДТ» Юлія Мостова дала тестове письмове завдання Ользі Богомолець, аби та написала своє бачення проблем і їх вирішення, можливо Петро Олексійович, коли збирав фракцію посадив перших 12 чоловік за перші столи і примусив письмово відповісти на якісь запитання, але складається враження, що Ольга Вадимівна склала докупи все що знала з історії, політології та економіки і написала. А потім хтось це написане відіслав Мостовій і так надрукували, аби нам стало весело.

Ну добре. Будемо вважати, що все це не так. Але у будь-якому разі ми не можемо залишити без уваги написане, оскільки переконані, що на заміну словоблуддю Супрун не має прийти словоблуддя Богомолець. І це словоблуддя буде присікатися в зародку.

Відповідно до уявлення про об’єкт оподаткування (ОО) в нашій країні ОО є майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством. Але ми всі розуміємо, що єдиним ОО є прибуток. Всілякі там «обороти з реалізації» і таке інше впроваджуються тоді, коли суб’єкта ринку або важко проконтролювати, або коли його хочуть надурити. Але у будь-якому разі, підприємець сплачує податкові зобов’язання виключно з прибутку і не може заплатити більше ніж отримав прибуток. Емпіричним шляхом встановлено, що експропріація 35% прибутку починає пригнічувати бажання працювати та заробляти. В СРСР не сильно опікувалися пригніченим станом людей, які створювали прибуток і тому дозволяли собі відібрати до 90% прибутку. Сучасною мовою вилучення якоїсь частини прибутку у бюджет називається фіскальним відсотком ВВП. Чим він менший, тим у людини більше залишається ресурсів для інвестування в справу та виникає більше бажання працювати. Тим більше зростання ВВП. Наприклад, Китай має один з найменших фіскальних відсотків ВВП, приблизно 15%, і відповідно, найвищі темпи зростання, до 12% в рік. Темпи економічного зростання корелюють з динамічним підвищенням заробітної плати, яка у Китаї зі 100 доларів підвищилася до 700. Тобто держава з одного боку не відбирає, бізнес з іншого боку віддає. Це треба розуміти, оскільки мало не забирати через фіскальні органи, важливо щоб власники бізнесу віддавали. При фіскальному відсотку у 15% Китай немає пенсійного фонду.

В США держава вилучає у бюджет 29% з прибуткового долара, і має зростання економіки до 4-5%. Швеція вилучає 60% і отримує максимальне зростання до 1%.

Тобто бюджет країни формується з прибутків – частина прибутку іде в бюджет, а частина залишається на руках у бізнесу. З цих прибутків бізнес платить собі у вигляді дивідендів та реінвестує у виробництво.

Говорити про те, що в СРСР медицина фінансувалася за рахунок бюджету та прибутків підприємств, а в Україні за рахунок бюджету – не правильно і не грамотно. Будь-яка медична сфера фінансується за рахунок якоїсь частини прибутку вилученого з бізнесу. Тобто і американська, і французька, і українська медицина фінансується якоюсь частиною прибутку вилученого з бізнесу і заведеного у бюджет.

Принциповим у цьому питанні є дві речі:

  • відсоток прибутку вилученого у бюджет країни (фіскальний відсоток ВВП)
  • відсоток вилученого прибутку, який спрямований на медичну сферу (відсоток від ВВП спрямований на медицину).

Чим більшу частку прибутку держава вилучає з економіки, тим більше коштів вона б мала витрачати на медицину. США вилучають прибутку, який складає 29% ВВП і витрачають його частину, що еквівалентна приблизно 6% від ВВП на медичну сферу. Говорити про те, що Америка витрачає 17% свого ВВП на медицину не коректно і не інформативно. США витрачає 6% ВВП через бюджет та 11% ВВП через кишеню громадян. Але всі ці гроші походять з прибутку.

Україна вилучає з економіки приблизно 50% ВВП, але витрачає 3% ВВП бюджетними коштами через бюджет та 4-5% ВВП через кишені громадян. Більша частина грошей вилучається через непрямі податки, та податки, які взагалі не входять до податкової системи. Тому ми не помічаємо цього і емоційно не реагуємо на цей грабунок. За такого фіскального відсотку ВВП (50%) держава Україна зобов’язана віддавати на медичну сферу до 10% ВВП бюджетними коштами.

Якщо вже й говорити щось про СРСР, то при фіскальному відсоткові 90% на медицину витрачалося 4% ВВП. За ради справдедливості треба додати стільки саме на капітальні видатки і зробити поправку на майже безтіньову економіку. Тобто можна говорити про максимум 8%. Решта грошей прибутку підприємств йшло зовсім  не на радянську медицину, а на оборонку і підтримку комуністичних режимів. Тому радянська медицина також фінансувалася не адекватно відповідно до фіскального відсотку ВВП і значно гірше аніж у Західній Європі.

Треба розуміти, що в нормальній країні, з білою економікою, менший фіскальний відсоток ВВП корелює з більшим показником витрат  в структурі бюджету.

Так в США фіскальний відсоток ВВП у 29% формує державний бюджет у 4 трлн доларів, 1 трлн з яких витрачається на медицину, тобто 25% бюджету США палиться на медичну допомогу. В Європейських країнах фіскальний відсоток ВВП у двічі вищий, а частка витрат на медицину в структурі бюджету у двічі менша (12%), оскільки сам бюджет вдвічі більший. Ці цифри є постійним предметом спекуляцій. Однак в Україні дані закономірності не діють, оскільки одне ВВП знаходиться в тіні.

В нашій країні громадяни ніяк не можуть зрозуміти, що медичне забезпечення є головним обґрунтуванням сплати податків і податкового навантаження як такого. Наприклад, медична сфера в США забирає бюджетних коштів майже удвічі більше як військова (1 трлн проти 600 млрд.) і є лідером в структурі витрат.

Дуже прикро, що народні депутати України ніяк не можуть збагнути мету збору податків. Податки стягуються передусім для медичного забезпечення. І чим більше їх держава стягнула, тим більше вона повинна віддати на ОЗ. При чім тут ефективність економіки? Податки уже зібрані. З ефективної економіки вони зібрані чи з неефективної. Яка хєр різниця? Причім відібрано половину грошей. Дуже прикро, коли за таких обставин уряд обманює громадян, а представники комітету дбають про зменшення навантаження на бюджет.

Ефективність економіки має відношення до показників виражених в абсолютних цифрах, наприклад, виділених коштів на душу населення. В Україні з-за неефективної економіки ми маємо ВВП ледве у 100 млрд доларів, тоді як Франція має 3 трлн доларів. Тому у Франції витрати на медичне обслуговування на душу складають 5 тис доларів на рік, а в Україні 50 доларів. І збільшення фінансування удвічі забезпечить лише 100 доларів. Ось де місце для розмов про неефективну економіку. І відповідальність за такий стан справ несе вища політична влада. І це має бути предметом розмови медичної громадськості з представниками влади.

В профільному комітеті нарешті мають зрозуміти, що законодавча фіксація відсотку ВВП, який має виділятися на охорону здоров’я на рівні 6% призведе до вирішення двох проблем: ринкової адаптації медичної сфери та, саме головне, вирішення проблеми екстреної медичної допомоги. Але для цього, аби це розуміти і цього вимагати треба визнати відсутність екстреної допомоги в Україні. Треба визнати смерті від перитонітів та ботулізму протягом десятиліть, треба визнати депопуляцію, треба визнати саботаж перепису населення. Якщо це все визнати, тоді в голову не будуть приходити ідеї про державно-приватну страхову модель як інструмент допомоги владі зменшити навантаження на бюджет в умовах неефективної економіки. Хочу сказати, така турбота про бюджет може виходити з голови людини, котра має претензії до низької продуктивності праці власних рабів, – почнете краще працювати, тоді може щось більше отримаєте.

Що стосується державно-приватного страхування, то це взагалі унікальна пропозиція з об’єднання добровільного та обов’язкового страхування. Дуже нагадує Соціалістічєскіє Штати Америки. Переконаний, що для держави цей вид страхування задуманий як добровільний і за непрацюючих держава так само «заплатить» у фонд, як вона платить «атошникам» за безоплатний проїзд транспортним компаніям. Ідея полягає у подвійному оподаткуванні економічно-активних громадян, за кошти яких держава хоче ніби потурбуватися про тих, хто залишався за бортом «соціального договору», а насправді держава переймається формуванням соціальної бази під наступні вибори. Підозрюю, що ідеологом цього всього є ті самі люди, що ведуть Супрун. Такі собі медичні наперсточники зазивалою у яких працює Ольга Вадимівна. Висновки зроблені на базі того, як з під удару виводяться зобов’язання держави сплатити належну суму із зібраних податків у розмірі 6% від ВВП.

Безперечно перспективи у так званого державно-приватного страхування нульові. Єдине, що хочеться запитати чи Ольга Вадимівна знає скільки в Україні працюючих людей, котрі наповнюють бюджет і скільки непрацюючих.

Замість висновків. Якщо профільний комітет думає, що він буде працювати в стилі «Кручу вєрчу, всєх запутать хочу» і цього ніхто не помітить, то він дуже сильно помиляється. Після Супрун черга дійде і до них. 

Анатолій Якименко

One Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.