0

Спраглі московської правди

Natalya_Nesterova

Наталя Нестерова

Уявіть собі, що ви доктор медичних наук, професор, людина поважних років, все життя віддали медицині, науці, пацієнтам і таке інше. І ось вас запросили на конференцію, наприклад, на науковий форум під назвою «Анестезіологічне забезпечення та невідкладні стани в акушерстві та гінекології»,і не просто прочитати доповідь, але й помодерувати та посидіти у президії. Ваша секція починається о 17 годині. Ви приходите чекаєте 10 хвилин, потім 20 і розумієте, що треба починати незважаючи на те, що у залі всього 5 людей – ви і доповідачі. Ну, думаєте, не страшно, завтра о 9-й ще один день роботи конференції, мабуть, все буде інакше. І ось настає завтра. Але у «червоній» залі о 9-й ранку уже не п’ять, як учора, а два учасники – ви та інший член президії. Ну, ви починаєте прозрівати, і розуміти, що якщо учора була можливість хоча б читати свої презентації таким самим доповідачам, то сьогодні відсутня і така можливість.

Нетривалі оперативно-пошукові дії швидко дають результати. Виявляється відсутність аудиторії пов’язана зовсім не з вчорашньою «дружньою вечерею». Вся причина відсутності уважних слухачів у «червоній залі», це сильний хід однієї вітчизняної фармкампанії, яка в рамках конференції запросила до «зеленої зали» відомого московського професора кафедри анестезіології та реаніматології президента Асоціації акушерських анестезіологів-реаніматологів Єфіма Мунівеча Шифмана.

Для довідки. Єфім Муневіч Шифман – доктор медичних наук, професор, заслужений лікар Республіки Карелія. Член президії «Всеросійського товариства регіонарної анестезії та лікування гострого болю», член «Європейського товариства регіонарної анестезії та лікування болю» і «Європейського товариства акушерських анестезіологів».

Не дивно, що маючи такі звання пан Шифман буквально паралізовував роботу конференції. Як тільки він виходив до трибуни, з усіх залів та секцій люд покидав усе і прямував щоб послухати знаного гостя.

Для тих, хто відвідує науково-практичні конференції така ситуація є відомою, але раніше думалося, що ажіотажний попит вітчизняних лікарів на виступи московської професури пов’язаний з прагненням до знань. Однак того дня з’ясувалося, що знання, то таке. Наші люди ходять на московських медичних акторів, щоб почути слово правди! Ну, мало правди нашим лікарям, виявляється. Треба московської. Душа вимагає.

Гостра потреба у правді з’ясувалося абсолютно випадково, а саме після того як автор цих строчок, який був відповідальний на цій конференції за сектор “Ч” потрапив у сектор “З”, де пан Шифман читав доповідь «Утеротоніки – проблеми». В процесі доповіді вдало граючи інтонаціями та вміло розставляючи акценти Єфім Мунівеч зробив паузу, а як відомо клас актора визначає саме вона, та прорік: ну, ви ж хочете чути правду? Я вам її і говорю.

І тут ледве себе вдалося стримати, щоб не встати і сказати: шановні пані та панове, правда була у «червоній залі», де з 9 до 940, протягом більше як півгодини два вітчизняних професора, очікуючи на початок засідання секції, яке можна було почати лише після закінчення виступу московського гостя, ділилися між собою проблема цеху анестезіологів та реаніматологів. Враховуючи, що доктора наук не особливо приховували від незнайомої людини свою розмову, чітко розуміючи, що їй все чути (я був один у залі), дозволю собі познайомити читачів з тими проблемами, які реально турбують лікарську спільноту, зокрема анестезіологів та реаніматологів.

Як стало ясно з обурень у професорів є гідність. Також їх турбує несправедливість та наростаючий соціальний конфлікт у медичному середовищі. Анестезіологи обурені хамським ставленням до себе організаторів охорони здоров’я та «мозівською» недолугою реформою, яка нищить анестезіологічну службу, скасовуючи відділення реанімації та віддаючи анестезіологів у “власність” хірургів. «Якщо ми не зупинимо цю навалу, то це все закінчиться тим, що ми будемо їсти кришки зі столу хірургів. Нас роблять рабами». Анестезіологи також незадоволенні тим, що рекомендації їм пишуть терапевти, які нічого не розуміють у цій складній справі. І таке інше.

А ще цех анестезіологів не задоволений внутрішньою корупцію, в результаті якої на керівні позиції пролазять невігласи, які не розуміють викликів і завдань медичного сьогодення, не користуються повагою в колективі, не можуть відстоювати корпоративних інтересів та не спроможні бути арбітрами у врегулюванні внутрішніх спорів. Ось така вона українська анестезіологічна правда.

Повертаючись до паузи пана Єфіма та його тонкого запитання щодо бажання почути правду, хочеться сказати: цікаві ми люди. Таке вражання, що наслухавшись московської (американської) правди ми прийдемо на роботу і почнемо змінюватися. Це якась, мабуть, соціальна хвороба – прагнути правди й одночасно брехати та робити зло. І ще одне. Своїм правдорубам – затикаємо рота та піддаємо їх соціальній обструкції, а до чужих бігаємо і слухаємо з роззявленими писками.

Що стосується самої доповіді, то не знаю як попередні (кажуть непогані були), але назва «Утеротоніки – проблеми» насправді інтригуюча, але правда, висловлюючись по-московськи виявилися сєрмяжною. Вся доповідь була побудована на трагічному випадку, який стався від болюсного введення 10 одиниць окситоцина. По інструкції можна 5 ОД. Десь у конспекті, від 1998 року є запис: болюсне введення окситоцина може закінчитись зупинкою серця. Там навіть написано чи то в систолі, чи то в діастолі. Не пам’ятаю та не хочу шукати. І немає різниці 5 ОД чи 10 ОД. Читала очний цикл у мене старенька доцент. В акушерстві нічого просто так не говориться. Тому раз вона сказала, я запам’ятав. І немає різниці, про що пишуть нинішні мета-аналізи.

Одним словом краще і не скажеш як у пророка: «Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя».

А нашу українську радянську медичну еліту не скільки не шкода. Зірвані секційні засідання – це наслідок московського ідолопоклонства. Свою правду треба казати з трибун, тоді московська не буде потрібна, і повні зали збиратимете ви, а не гастролери.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.