3

Українська медична еліта: від обслуговуючого персоналу до політичного лакейства

В мережі з’явилося постановочне відео директора Інституту серця Бориса Тодурова, у якому відомий кардіохірург публічно підняв проблему ставлення суспільства до лікарів. У перекладі українською промова звучала приблизно так: «Постійне запитання: хто ми у цьому світі – обслуговуючий персонал чи еліта суспільства? Останні два роки нам намагаються навіяти, що ми обслуговуючий персонал, який має надавати медичні послуги. І я завжди запитую у цих людей: ви дійсно вважаєте, що ми маємо надавати медичні послуги чи ми виступаємо в ролі рятівників ваших життів. Якщо ми рятуємо ваші життя, то ставтесь до нас як до цілителів і як до лікарів, а не як до персоналу, котрий надає послуги. Тому що надати послугу і врятувати ваше життя – це різні речі».

Борис Тодуров – один з небагатьох представників пострадянського медичного істеблішменту відомий своїм відкритим протистоянням з нинішнім «в.о.» міністра Уляною Супрун. Тому виголошена промова, де-факто, є непрямою відповіддю авторам  політики приниження лікарів, на думку пана Тодурова, звичайно. Часовий відрізок «останні два роки», на які посилається кардіохірург безпосередньо вказує кому адресоване звернення і з ким ведеться заочна розмова. 

Відео викликало жваву реакцію як прихильників Тодурова, так і прибічників Уляни Супрун. Перші згадали про кампанію спрямовану на дискредитацію лікарського фаху та зухвалість представниці української діаспори, другі – про зверхність або претензійність  Бориса Тодурова.

Перед тим як перейти до аналізу ситуації по суті хочеться звернути увагу на одну ніби то дрібничку, але важливу складову конфлікту: дане протистояння відбувається на національному та ідеологічному ґрунті. Найбільш роздратовано та агресивно по відношенню до пані Супрун поводять себе представники російськомовної частини медичного істеблішменту, які органічно не сприймають американське діаспорянське походження нинішнього недоміністра. Це дуже помітно. Звичайно, не всі (наприклад, доктор Комаровський) можливо їх і не так багато, але невипадково фронтменом у конфлікті виступає саме Тодуров. Уляна Супрун, у свою чергу, так само відповідає своїм опонентам нелюбов’ю. Це теж помітно. Якщо уважно придивитися куди спрямована вся енергія боротьби з «совком» з її боку, то не важко помітити, що в основному проти російськокультурних/російськомовних: Запорожан (Одеса), Амосова, Тодуров. Таке враження, що у Львові, Тернополі, Івано-франківську все добре.

Тепер про власне саму промову. Спіч Бориса Тодурова має два головних повідомлення:

  • лікарі не є обслуговуючим персоналом;
  • «останніх два роки» медична еліта країни відчула себе приниженою.

Почнемо з обслуговуючого персоналу. Лікарі в СРСР відносились до сфери послуг. І ставились до фахівців, котрі рятували людське життя – відповідно, тобто як до осіб, котрі все одно вкрадуть. Хочу нагадати для тих, хто забув або повідомити для тих, хто не знав, що медичні працівники у «країні рад»  не лише мали заробітну плату на рівні працівників перукарень, вони так само, як і продавці гастрономів не отримували житла від держави. Будівельники, двірники, робітники цегельних заводів, хімзаводів і навіть швачки, мали право на отримання державного житла. Так, всі вони стояли роками у чергах, але отримували. Натомість лікарям, як і таксистам, пропонувалося купити собі кооперативне жило. Вартість кооперативної трьохкімнатної «хрущовки» у 60м2 у 1970 році складала 10 тис крб.. Це при зарплаті лікаря – 80-90 крб на місяць. Зарплати лікаря від держави вистачало для того, аби сім’ї з двома дітьми прохарчуватись (не вмерти з голоду) і одягнутись (не ходити голим). Тобто грошей на житло можна було роздобути лише нелегально.

Лікарі в Радянському Союзі користувалися повагою у рабів – пересічних підданих. Це правда. Але лікарі ніколи не були елітою. Вони були прислугою у еліти – представників господарсько-партійної номенклатури. Так сказати можна. Повагу для працівників сфери послуг серед радянських рабів-пацієнтів забезпечувала саме ця еліта, котра десь з ідеологічних міркувань, а десь, напевно, в якості компенсації створювала образ лікаря-гуманіста.

У чому полягала престижність роботи лікаря? Чому так важко було поступити в медичний університет? В основі престижності радянського лікаря лежала неформальна складова оплати праці. Нагадаю, що у СРСР діяв сталінський принцип: гарного лікаря прогодує народ, а погані лікарі нам не потрібні. Народ платив натуроплатою, готівкою, доступом до дефіцитних товарів тощо. Тобто лікарі мали право на чайові. Але чайові   кримінально переслідувалося. Можете собі уявити, щоб офіціанта ресторану чи кафе сьогодні могли арештувати або звільнити з роботи за факт отримання 50 грн?

Тобто всі розмови про якусь елітарність роботи лікаря в минулому є, м’яко кажучи, перебільшеними. По-перше, еліта чайових не бере. По-друге, за чайові не переслідуються.

Після розвалу СРСР нова політична еліта країни уклала новий суспільний договір з медичним істеблішментом. Після 1991 року верхівці медичної піраміди неофіційно дозволили робити те, про що вона ніколи не могла і мріяти – заробляти нелегально великі гроші в обмін: на створення ілюзії соціального благополуччя та лояльність до політики в сфері охорони здоров’я. Медична еліта країни, можливо через власну скромність або стриманість, чомусь ніяк не може визнати, що погодилась не просто нелегально заробляти кошти, вона почала виконувати політичні функції. За її мовчазної згоди відбувся розвал соціальних інститутів функціонування системи охорони здоров’я, розвал матеріально-технічної бази, глобальна моральна деградація медичного середовища, порушення самовідтворення системи (кожний наступний гірший від попереднього) і таке інше.

При цьому мало хто звертає увагу ще на один факт, медична еліта наділена адміністративними повноваженнями увійшла у схеми з розкрадання бюджетних коштів разом з політичною владою, що важко собі навіть уявити при СРСР, або у будь-якій іншій більш-менш пристойній країні.

Таким чином, можна говорити, що відбулася зміна статусу: з прислуги для політиків та з шановних представників сфери послуг для пересічних рабів медичний істеблішмент перетворився на політичних лакеїв.

Це принципова трансформація. Поясню у чому справа. Якщо радянський лікар був постійним учасником удосконалення системи охорони здоров’я і для цього викривав її недоліки та міг вільно висловитися про загрозу соціальних негараздів (його задачею було попередити владу про небезпеку), то український лікар покривав, а не викривав. Більше того, медичний істеблішмент пішов ще далі – він увійшов елементом у кримінальні схеми.

Зміна статусу меделіти за ці 27 років відбулася непомітно. Але проблема полягає не в цьому, а у тому, що меделіта не розуміє наслідків статусу «політичний лакей». Лакеям платять, але з ними не рахуються. Їх думку ніхто не бере до уваги, їх викидають, як тільки вони стають непотрібними. Так викинули з політики Олександра Мороза та всю соцпартію, так викинули з політики Петра Симоненка разом з компартією, так викинуть інших політичних лакеїв. Лакеїв не поважають передусім ті, хто їм платить.

Треба розуміти, що одне питання нелегально підробляти для фізичного виживання, а зовсім інше питання покривати аморальні та антигуманні вчинки за великі гроші для розкішного життя. Це майже так само нерівнозначно, як надати послугу і врятувати життя, про що говорить Тодуров.

Треба також розуміти, що доля політичних лакеїв завжди визначена – вони рано чи пізно стають непотрібними. Медичній еліті «платили» поки вони виконували роль ширми, якою прикривався розвал системи охорони здоров’я. Коли все розвалено і треба прибрати сміття медичний істеблішмент приберуть разом з руїнами. Тому кампанія з публічної дискредитації лікарів була справою часу. Показовим є випадок з Катериною Амосовою, яка в епоху «поваги» до лікарів була науковим керівником при захисті дисертації у Марини Порошенко, але безжально віддана під пресинг Уляні Супрун у наші дні, за мовчазною згодою Петра Порошенка. Аналогічна ситуація з головними лікарями, зокрема з народним депутатом, котрий претендує на посаду міністра, Костянтином Яриничем, по якому проїхалася антикорупційним катком команда Шабуніна. Тепер пан Яринич виходить з публічними закликами: «не дам принижувати лікарів». Це правильна позиція, але перед тим, як захищати когось, потрібно захисти себе, для початку.  

У ситуації з постановочним відео є ще один важливий момент. Слід розуміти кому адресовані меседжі Бориса Тодурова. Треба віддати належне, що частково вони спрямовані до вищої політичної влади. І це, безперечно, заслуговує на повагу. Воно спрямовано також до лікарської спільноти, причім молодої його частини. І це також за правильною адресою. Але повідомлення має ще один адресат – громадяни. Наші лікарі, котрі пробують йти у політику, мабуть орієнтуючись на Олега Ляшка, вважають, що вийти з повідомленням до людей, це просто взяти в руки вила, або ж привести на Грушевського корову.

Насправді все дуже непросто, звернення має бути органічним, резонувати з настроями цільової аудиторії і не бути претензійним. Претензійність – необґрунтоване зазіхання на статус – головна вада відеоролика Тодурова. Скажемо прямо: Борис Тодуров зазіхає на статус еліти не маючи на те вагомих підстав.

Нещодавно на «Хвилі» була опублікована чудова стаття Олега Перверзева «Побег из русского мира». У цій статті йшлося про головний порок «руского міра» – «сословность». Українською «клановість», якщо по-модному – непотизм.

СРСР, при всіх його недоліках, був інструментом, який пригнічував клановість. Але клановість перемогла і СРСР розвалився, як і Російська імперія. У Західній цивілізації, до якої, сподіваюся, намагається належати Україна еліта не може бути «сословною», інакше це не еліта. Феодальна еліта – оксюморон. Еліта може тільки ліберальною. Ліберал – це особа, яка добровільно знаходиться у конкурентному середовищі, постійно доводячи своє право займати той чи інший соціальний щабель. Представник еліти завжди готовий поступитися своїм місцем кращому. Еліта не може жити виключно власними інтересами або інтересами кардіоцентру. Представник еліти – це той хто мислить, а не думає. Мислення – це процес інтелектуальної діяльності спрямований на розв’язання суспільних проблем. Особа, яка претендує на роль еліти має приймати найгостріші виклики, а не обходити стороною, і давати на ці виклики адекватні відповіді.

Еліта, про яку говорить Борис Тодуров – це кланова еліта, це феодальна еліта. Перепустка у таку еліту є соціальне походження та раціо – розум. Така еліта думає, а не мислить. Головним цілепокладанням думання є пошук матеріальних ресурсів і задоволення власних амбіцій. Така еліта не говорить правду, така еліта минає її стороною. Ну, наприклад, всім відомо, що в Україні відсутня статистика лікарських помилок. Та навіть просто відсутня правдива медична статистики. Як можна претендувати на статус еліти за таких умов? Як можна претендувати на статус еліти, коли на очах бідних людей позбавляють медичної допомоги? Як можна претендувати на статус еліти в країні, де відсутня екстрена медична допомога, коли дохід лікаря швидкої допомоги або дільничного терапевта у 10 – 50 разів є меншим ніж у лікаря обласної лікарні?

Отже, зрозуміти Бориса Тодурова можна, він не хоче змиритися із приниженням. Загалом його публічна позиція заслуговує на повагу. Але насправді все дуже складно. І причиною цих складностей є сама медична еліта, яка поки впевнено прямує дорогою неофеодалізму, осучаснюючи успадковане рабство «руского міра».

Уляна Супрун протиставляє рабству «руского міра» рабство постмодернізму. Це вся різниця.

Анатолій Якименко

3 Comments

  1. Тонкий аналіз ситуації з Б.Тодуровим – останній то нападає, то захищається, то апелює до колег, публіки, політиків з підтримкою його, приниженого, відчуваючого, що втрачає місце та спосіб заробітків… .

  2. рятують – безкоштовно. Все що за гроші – це робота. Таку саму дискусію могли підняти хлібороби. “Хто ми – люди, які рятують країну від голодної смерті, чи обслуглвуючий персонал”. Якщо шановний пан Б. Тодуров заробляв би чимось іншим, а у вільний від роботи час проводив операції – так, це рятівник життя. А так він просто працює на роботі, як і інші лікарі.

    • экстренные и неотложные манипуляции (операции), проводимые по жизненным показаниям – ТОЧНО ТАКАЯ ЖЕ работа, как и плановые операции и плановая помощь. Есть очень много людей, которые занимаются ТОЛЬКО спасением жизни. В представлении обывателя – они все ДОЛЖНЫ работать бесплатно и умереть с голоду (включая их семьи).

      Разница между помощью и медуслугой – исключительно финансовая. Помощь – это медуслуга, на 100% оплаченная государством.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.