0

Українським лікарям від журналістів, або наше дружнє посланіє борцям за елітний статус

Тривала дискредитація з боку МОЗ лікарів стала причиною вогнищевої активності медичного істеблішменту. Перший інформаційний залп у відповідь в напрямку будівлі на Грушевського, 7 здійснив Борис Тодуров, який у фінальній частині лекції на Українському медичному фестивалі (UMF) запитав у молодих лікарів: хто ми у цьому світі – обслуговуючий персонал чи еліта суспільства? Екзальтована молодь радісними стрибками відповіла пану Тодурову, що українські ескулапи є елітою.

Наш ресурс виявився не таким оптимістичним і статтею «Українська медична еліта: від обслуговуючого персоналу до політичного лакейства» спробував пояснити, що все не так просто.

Наступним джерелом активності після UMF виявився Revival Institute for Future, який 4 червня в HUB 4.0 організував дискусійний клуб “Doctor’s Success for the Strong Nation” на якому зірки вітчизняної та міжнародної медицини мали поділитися своїм практичним досвідом та розказати молодому лікарю як отримати перше робоче місце і «прокачати» своє резюме; інтегруватися до клінічної команди, якщо ти новачок; збудувати відносини з адміністрацією клініки; грамотно просунутись по кар’єрі від інтерна до завідувача відділенням клініки.

Претензійність анонсованих питань для розгляду не могла залишити мене байдужим, а початок заходу о 19 годині виявися дуже зручним, щоб його відвідати особисто.

У якості людей, які мали пояснити молодим як «прокачати» своє резюме були запрошені Enoc Chambi — американський реконструктивний хірург, автор першої пересадки обличчя в Латинській Америці, довірений лікар зірок Голівуду і шоу-бізнесу, Олег Чабан — науковий директор Інституту соціальних досліджень та психотерапії, Юрій Вороненко — автор курсів для менеджерів охорони здоров’я, ректор НМАПО ім. Шупика та Олександр Літус — президент Української академії дерматовенерології (UADV), ініціатор створення клінік Litus і Euroderm, засновник Medical Knowledge Hub. Модерував дискусію Вадим Арістов, консультант зі стратегій і інновацій, директор Revival Institute for Future.

Головне питання, на яке мали дати відповідь поважні персони звучало так: як зробити кар’єру дома не виїжджаючи за кордон. Його озвучив сам академік Вороненко.

Забігаючи наперед одразу зазначу, що сюжет вечора був побудований оригінально та проходив динамічно, говорили багато про що, але тема очікувано розкрита не була. Виділити можна хіба Олександра Літуса, котрий сказав студентам старшокурсникам та інтернам, що ринок перенасичений лікарями, а щастя їм буде тоді, коли пацієнти вишикуються у довгі черги до ескулапів. Напевно, це і є рекомендації як залишитись працювати в Україні та інтегруватися до клінічної команди, якщо ти новачок.

Складно сказати як так вийшло, але вся дискусія «як «прокачати» своє резюме» виявилася продовженням ініціативи Бориса Тодурова щодо підняття соціального статусу лікаря шляхом його повернення в сім’ю елітних професій. Про це у тій чи іншій формі говорили усі учасники панелі, незважаючи на поставлені запитання.

На підтвердження своїх слів наведу текстову версію, яка демонструє рівень розуміння обговорюваної проблеми медичним істеблішментом (оригінал можна подивитись за посиланням.

Юрій Вороненко:

право на соціальний щабель лікарю доводити не треба. Він його має. Повсякденно працюючи, віддаючи частину свого життя людям. Це де-факто. У багатьох країнах світу лікарі не лише де-факто, але і де-юре століттями займають найвищі соціальні щаблі. А як у країнах що розвиваються піднятися на більш високий соціальний щабель? Хочу навести цитату лікаря з Запоріжжя: «страшно не те, що об лікаря витирають ноги, страшно, що це стало звичайним».

Як піднятися? Бачу два шляхи: побудова нормальної системи охорони здоров’я та позиції самих лікарів. Багато що залежить від журналістів, від політиків, шкільних вчителів. Ось та благородна місія лікаря, його ціннісний статус, який має бути. Ця тема зникла. Ми більше бачимо негатив і чуємо негатив. Для того, щоб лікарська спільнота була на вищій сходинці треба змінити інформаційний простір: і друкований, і масмедійний, і соціальні мережі. Треба говорити про позитиви самовідданої праці, щоб це дійшло до більшості людей. Свідомість зміниться у людей і це дозволить піднятися на вищий щабель. Звичайно це завдання до політиків, а ми будемо моніторити як вони виконують наші накази.

У мене давно була мрія зробити збірник вступних промов медичного істеблішменту за останніх 10 років при відкриті різноманітних заходів. Але після панелі, організованої Revival Institute for Future, прийшло розуміння, що справжнім літературним бестселером може стати збірник текстових версій висловлювань з соціально-політичних проблем шановних та успішних людей в медицині, з науковими ступенями і не лише.

Так ось, повертаючись до теми повернення лікарів в сім’ю елітних професій, уважно слухаючи доповідачів, я вирішив поцікавитися різницею у доходах ескулапів за кордоном – між початківцем та досвідченим лікарем. Запитання своє я адресував пластичному хірургу Enoc Chambi  з США. Американець щось довго відповідав, не називаючи цифр й тому довелося задати уточнюючи запитання як би він охарактеризував ситуацію, коли різниця у доходах між починаючим та лікарем з 20 річним стажем була у 20-40 разів. Ну, наприклад, молодий кардіолог, який проходить інтернатуру чи приступив до самостійної практики отримує 250 тис доларів на рік, а його старший колега отримує 10 мільйонів доларів на рік. Уточнюючи запитання ситуацію не прояснило.

Мабуть, розуміючи підтекст запитання, у дискусію включився президент Української академії дерматовенерології Олександр Літус, який традиційно для вітчизняної медичної еліти почав переконувати мене на американських статистичних даних, що в США різниця у доходах між лікарями може бути у 100 раз: один дерматолог може заробляти 50 тис доларів на рік, а інший 5 млн.

Думаю, що міфічний американський приклад зі стократною різницею вибраний не випадково. Це зроблено з метою пояснити матрицю «соціальної справедливості» саме в Україні, коли доповідач на конференції, який дорікає лікарям у залі про незадовільну вторинну профілактику інсульту отримує місячний дохід у сумі 10 тис доларів, а молодий лікар з районної лікарні отримує зарплату у 100 доларів на місяць.

А тепер, щоб два рази не вставати, дозволю собі пояснити ситуацію з елітарністю фаху лікаря від початку до кінця і закрити це питання. Концепція елітності вигадана за радянських часів як компенсація низької зарплати медичним працівникам для того, щоб вони працювали за малі гроші та виконували складну та важку роботу. Сучасною мовою – це політтехнологічний хід, або звичайний «разводняк». Все це не дуже працювало, але у комплексі з репресивною системою дозволяло утримувати ситуацію під контролем – лікарі дозволяли собі небагато: добрати “хабарами” у середньому одну-дві зарплати. Різниця в доходах між медичною верхівкою та лікарем початківцем в СРСР не була такою разючою (в середньому у 3-4 рази). Поширення інформації, створення позитивного іміджу, інформаційні приводи та медіа присутність забезпечувалися комуністичними ідеологами через засоби масової інформації, які їм належали: телебачення, радіо, газети «Правда», «Известия» тощо.

Після 1991 року політична влада країни зробила дві речі: переуклала суспільний договір з лікарями та створила олігархів. За новою суспільною угодою з лікарями медичній еліти було запропоновано створювати ілюзію соціального благополуччя та зберігати соціальний спокій. Медичній еліті за це заплатили великі гроші. Де-факто, її представники стали медичними олігархами та доларовими міліонерами.

Про всяк випадок нагадаю, що напередодні нового року з помешкання академіка Фещенка невідомі викрали 15 млн грн. готівки про що він заявив у поліцію.

Щодо олігархів, то треба розуміти, що олігархія – це форма управління державними активами, такий собі різновид державного капіталізму. Варто пояснити, що засоби масової інформації створені олігархами з доброї волі. Усі вони є збитковими і покриваються коштами власників заводів-пароплавів. Тому треба розуміти, що українські журналісти, поливаючи лікарів брудом, висловлюють не власну точку зору, а ту яку їм замовили і оплатили олігархи – одні з головних наповнювачів бюджету України, для яких витрати бюджетних коштів на охорону здоров’я є артефактом їх бізнесу. До речі, варто було б задуматися чому олігархи не підтримують концепцію про вигоду вкладання грошей в здоров’я населення. Якщо медичні олігархи хочуть протидіяти інформаційним атакам, то мають створити власні ЗМІ, а не закликати до совісті журналістів Коломойського, Порошенка, Пінчука, Ахмєтова та інших.

Однак хочу розчарувати. Наявність власних медіа та власних журналістів не можуть створити образ еліти та не можуть примусити поважати. Принаймні ні Колмойському, ні Пінчуку, ні Ахмєтову, ні Порошенку не вдалося добитися поваги в народі. Цих людей терплять, але не люблять і не поважають. Їх вважають представниками багатіїв, але не вважають представниками еліти.

Менше з тим, замість того, щоб витрачати кошти на власні ЗМІ та власних журналістів, медична знать апелює до радянських компенсаторних механізмів, які підпирали інститути поневолення лікарів.

Молодим лікарям у цій ситуації варто розуміти, що нинішній медичний істеблішмент замість того, аби поділитися з бідними лікарями доступом до роботи та заможних пацієнтів, запропонувавши матрицю соціальної справедливості, пропонує їм статус міфічної елітності як компенсацію за бідність на все життя та виконання нетворчої малокваліфікованої роботи. Причім заплатити за статус медичної елітності  медичні олігархи пропонують своїм спонсорам і батькам – політично-промисловим олігархам.

Отже, молоді лікарі мають розуміти, що дискурс про елітний статус не має нічого нового і не несе нічого доброго. Це типовий «разводняк» з боку професури та медичного начальства для утримання в рабстві з переведенням стрілок провини неповаги на інших рабів – представників «вільної» професії журналістів.

Стократна різниця у доходах руйнує спорідненість в професійному середовищі лікарів, що не дає можливість виступити єдиною силою на захист гідності та професійних інтересів всієї спільноти. Цинізм і непорядність закликів вступити у боротьбу за «свої» права, апеляція до гідності з боку медичного істеблішменту є нічим іншим як намаганням  мобілізувати бідних лікарів на захист меркантильних інтересів медичних мільйонерів.

У разі перемоги – щорічне привітання з днем медичного працівника.  

Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами

Карта приват: 4149 4996 4053 3723

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.