Після того як Вінниччину сколихнуло кілька виступів проти створення госпітальних округів, у столицю Поділля очікувано мав навідатись хтось із центру. Вчора мені повідомили, що в середу на «колегію» має завітати заступник міністра Павло Ковтонюк і запросили підійти «поприймати» участь і трошки напружити даного товариша. Особливого бажання цього робити не було з причин відсутності інтересу. Однак зваживши всі «за» та «проти» вирішив піти. Основною метою візиту було подивитися на позицію головних лікарів потенційних госпітальних округів, а також послухати депутатів обласної ради деяких «хракцій».
Напевно така вже доля, але на «колегію», яка почалася о 9 ранку Павло Ковтонюк не прийшов, а на 15 годину я мав інші плани, тому у цьому тексті йтиметься не лише про госпітальні округи і не про заступника міністра.
Передусім хочу передати полум’яний привіт всім апологетам та прихильникам сімейної медицини, які нищили педіатрію. Ви в шоколаді. Вся вінницька «колегія» була побудована під розвиток сімейної медицини та первинного рівня. Тому не треба звертати уваги на випади Гройсмана проти сімейної медицини. Водночас доведеться засмутити всіх учасників конференція «Захід зустрічає Схід: педіатрична практика в системі громадського здоров’я», організатором якої виступила «Українська академія педіатрії», яка відбулася 4 листопада 2016. Все, що ви бачили і у чому приймала участь є зрежисованою Володимиром Гойсманом виставою за участю доктора Комаровського, Уляни Супрун та закордонного гостя з Литви, члена «Академії європейської педіатрії» Арунаса Валіуліса. Влада готова годити громадянам і сприяти організації таких вистав і надалі, але повертати педіатрів на первинний рівень не збирається. З клоунами і корисними ідіотами проблем у нас не було ніколи.
Інтригу в «колегію» вніс губернатор. Валерій Коровій «зірвав стоп-кран» під час доповіді директора департаменту Людмили Грабович, коли та почала підвищувати градус промови, вичитуючи недбайливих головних лікарів, які не призначили відповідальних осіб для моніторингу сайту МОЗ. Представник президентської вертикалі сказав, що на сайті МОЗ нічого моніторити, оскільки там вивішуються не нормативні документи, які згодом реєструються у Мінюсті, а роз’яснення до неіснуючих правових актів. А вся ситуація із збуренням громад Шаргорода, Козятина та в області загалом пов’язана саме через подібного роду роз’яснення щодо госпітальних округів. Відсутністю предмету для розмови губернатор пояснив своє мовчання з даної проблеми. Трохи згодом Валерій Коровій закликав адміністрації районних лікарень бути уважним у спілкуванні з представниками МОЗ, оскільки там розвелося багацько експертів, які не мають статусу посадових осіб. Людей з МОЗ без такого статусу рекомендовано посилати до біса. Як на мене, то порада дуже слушна, дотримуючись її починати посилати до біса треба Уляну Супрун та всіх її заступників, які не мають ніякого юридичного статусу.
Не менш цікавими були висновки з аналізу структури витрат на різних рівнях медичної допомоги. Валерій Коровій необачно наголосивши, що як посадова особа опікується третинним рівнем поставив на вид ситуацію з функціонування вторинного рівня, тобто районних лікарень. Виявляється, що на забезпеченість медикаментами на вторинному рівні виділяється 13 грн на одного пацієнта, а на третинний рівень він з директором департаменту дає 93 грн, що, безперечно позначається на структурі витрат: 73% на заробітну плату на вторинному рівні проти 53% обласної лікарні. З цього робиться глобальний висновок, що медичні заклади вторинного рівня перетворилися на центри з виплати заробітної плати, і «всьо». Ну, а висновки робити нам усім. Дуже нагадує фрагмент гуморески про водія радянського трамваю: «Щоранку, під’їжджаючи на зупинку, я дивлюся як вона на високих підборах намагається сісти у 10-й трамвай. Сьогодні, не встигла, подумав я, і зачинив перед нею двері».
Так ось, хочеться сказати губернатору, щоб він спробував поміняти місцями суми на медикаменти і витратні матеріали між вторинним та третинним рівнями і ситуація зміниться. А якщо вже мислити категоріями центрів з виплати заробітної плати, то у них перетворилися не тільки районні лікарні. В центри з виплати заробітної плати перетворився МОЗ, Кабмін, губернатори з облдержадміністраціями та облрадами. МОЗ продукує юридичні шняги та юридичне сміття, губернатор, який має слідкувати за дотриманням Конституції України підписує наперед неправомірні проекти рішень обласної ради по туберкульозному диспансеру, а віце-прем’єр Генадій Зубко безграмотно розповідає як мають бути облаштовані госпітальні округи.
Зубко, це взагалі унікальний випадок в цій ситуації. Людина записує «відео-ролик» у якому розповідає, що головною метою створення госпітальних округів є наближення медичної допомоги до населення. Передайте, будь ласка, Генадію Зубку, що лікарні вторинного рівня переважно займаються наданням екстреної медичної допомоги. На більше немає грошей (до речі, як ви збираєтесь проводити планове лікування у хоспісах з 13 грн на добу на медикаменти?). Тому, перетворивши районні заклади охорони здоров’я в лікарні планового лікування, ви не наближаєте, а віддаляєте місце проведення апендектомії. Що стосується алегорій Ковтонюка про СТО, які він видав в залі облдержадміністрації, то краще прооперуватися у лікаря, який робить 300 операцій на рік ніж не бути прооперованим взагалі, або отримати лікування невчасно. До того ж, якщо розділити кількість оперативних втручань в обласному центрі на кількість лікарів, то лікар районної лікарні робить банальних операцій більше ніж лікар міста. І не таким невігласам як Ковтонюк і Зубко судити про якість хірургічної допомоги. Для того, аби розкривати рота з таких питань, треба хоч раз помитися на операцію і добу відчергувати у районній лікарні.
Кілька слів треба сказати про політичних діячів Людмилу Щербаківську та Ярослава Хребтія. Перша – заступник голови облради та представляє «Батьківщину», другий – «Самопоміч». Ці люди працюють на тихе впровадження госпітальних округів, але щоб було все без шуму. Навіть формально вони не ставлять під сумнів необхідність проведення мозівських ініціатив і працюють у одній зв’язці з департаментом ОЗ та губернатором, позиція їх абсолютно гнила по всій медичній реформі.
Вишенькою на тортик «колегії» був виступ голови постійної комісії з питань бюджету, фінансів та обласних програм Генадія Мазура. Цей виступ чітко показав всю суть фінансової децентралізації. Обласний бюджет в структурі зведеного бюджету області у 2014 році займав 34%, нині цей показник не перевищує 16%. Всі кошти роздали у міста обласного значення, села та селища міського типу. В результаті цих дій немає коштів на фінансування 5 діючих медичних програм. Тому пан Мазур виступив з наступним зверненням: «У зв’язку з бюджетною децентралізацією та перетіканням коштів на бюджети базового рівня, грошей на фінансування обласних програм немає. Тому ми просимо на позачергових сесіях затвердити рішення про субвенцію до обласного бюджету».
На цьому короткий опис «колегії» можна було б закінчити і повернутися до госпітальних округів.
До 1996 року у м. Вінниці екстрену медичну допомогу надавали у двох міських лікарнях – №4 (тепер №1) та №2. Ці лікарні чергували по черзі через добу. У 1996 році у зв’язку з катастрофічної нестачею коштів була розроблена політика концентрації бюджетних коштів в умовах недостатнього фінансування. В рамках цієї політики з метою недопущення розпорошення фінансів право на надання екстреної допомоги здобула лікарня №2 яка стала називатися лікарнею швидкої допомоги. Політика концентрації бюджетних коштів нікуди не поділася, так само як нікуди не поділося недостатнє фінансування.
У 2017 році ця політика отримала своє продовження у вигляді створення госпітальних округів. Якщо хтось хоче поцікавитися як на практиці виглядає політика нерозпорошення бюджетних коштів просимо відвідати Вінницьку лікарню швидкої допомоги, якою нині керує О.О. Фомін. В коридорі цієї лікарні висить оголошення наступного змісту: «Шановні громадяни! Відповідно до бюджетного фінансування для забезпечення перебування пацієнта в стаціонарі у 2016 виділено коштів на 1 ліжко-день: медикаменти – 5,8 грн, на харчування – 5,6 грн.»
Саме так виглядає концентрована сума коштів в умовах державної «турботи» про громадян. Точно такі оголошення будуть висіти в багатопрофільних лікарнях госпітальних округів. Якщо головні лікарі майбутніх округів думають, що вони будуть займатися чимось інакшим, ніж вони займаються зараз, а саме залученням позабюджетних коштів або просто жебрацтвом, то вони дуже сильно помиляються. А зараз руками цих людей реально гробиться сільська медицина.
Валерію Коровію хочеться підказати, що підвищення градусу напруги навколо госпітальних округів пов’язано зовсім не з тим, що хтось хоче вкласти додаткові гроші у Могилів-Подільський та Тульчин чи куди там ще. Якби було так, то ніяких збурень ніхто б не бачив. Збурення і протести пов’язані з тим, що у 90% лікарень хочуть відібрати і якусь частину відібраного цикнути у госпітальні округи. Хтось, взагалі, вірить у те, що у новостворених госпітальних округах пацієнти не платитимуть «благодійних» внесків та «подяк» лікарям? Якби хтось збирався насправді створювати госпітальні округи, то це б робилося тихо – кошти у ручному режимі, або за спеціальним законом надавалися тим кому треба. Але у тому і вся справа, що грошей ніхто не збирається виділяти на ці проекти. А якщо і збираються, то за рахунок інших, перетворюючи їх у реабілітаційні центри та планові лікарні. До слова, на реабілітацію постісультного пацієнта треба більше коштів ніж на лікування самого інсульту. Ідіоти з МОЗ думають, що якщо вони відберуть у лікарні ургенцію, то планова допомога обійдеться їм дешевше.
Тому Валерію Вікторовичу не треба розповідати, що він все про всіх знає і натякати погрозами організаторам масових протестів. Губернатору треба розуміти, що він знаходиться у більш вразливій ситуації і про нього, кому треба, знають набагато більше.
Тому нехай люди виходять на вулиці і перекривають дороги, ви, Валерій Вікторович, їм ще подякуєте за це, коли будете згадувати про свою держслужбу на пенсії. Тільки за відкритими даними діяльності команди «партії вінничан» можна створити літературний бестселер, або отримати всесвітнє визнання працею на кшталт Макса Вебера «Хохляцька етика та дух реформаторства». Немає просто часу цим займатися.
