Бажання досягнути результату будь-якою ціною завжди ставить під сумнів чистоту намірів піклувальників про суспільне благо. Намагання приховати наміри завжди має ризик привернути увагу до речей, якими навряд чи б хтось та колись поцікавився.
Складно сказати з якою метою автори Концепції професійного ліцензування лікарів вписали у неї слово «ринок», але у нормальної людини, яка на мінімальному рівні розуміється на медичних та навколомедичних питаннях виникає питання: а звідки саме МОЗ та пропонована нею Ліцензійна рада, складом у 30 осіб, має виводити некомпетентних лікарів, враховуючи той факт, що в Україні частка закладів охорони здоров’я приватної форми власності не перевищує 5-10%? І це середній показник, який в основному сформований приватною стоматологією. За деякими медичними напрямками частка приватних медичного закладів виглядає просто смішною, наприклад відсоток приватних пологових будинків не сягне й піввідсотка. Тобто в ринку у нас знаходиться зі 170 тис лікарів орієнтовно 8 500 лікарів.
Не менш цікавим є факт що у мотиваційній частині Концепції вказано, що Згідно із проведеними в 2016 році соціологічним дослідженням стану медичної сфери в Україні, «майже 70% опитаних не задоволені державними медичними послугами, які вони отримували за останні п’ять років». Отже, очевидна явна нестиковка: населення незадоволене державними медичними послугами, але держава чомусь шукає некомпетентних лікарів на ринку медичних послуг з метою їх подальшого виведення з нього.
Про виведення з ринку некомпетентних ескулапів йдеться у пункті 2.3 Концепції:
«Безвідповідальність непрофесійного медичного персоналу за завдану шкоду внаслідок надання неякісної медичної допомоги». У ньому нарікається на відсутність ефективного механізму виведення некомпетентного персоналу з ринку медичних послуг та відсутність незалежного органу, який може оцінити питання компетентності лікаря.
Наявність проблеми некомпетентних лікарів визнають усі. На запитання, де знаходиться найбільше «бракованих» ескулапів суб’єкти ринку вважають, що такі працівники є скрізь і вони б не відділяли ринковий сегмент від неринкового. Натомість представники державного сектору охорони здоров’я вважають, що проблем більше у них.
З’ясування місця знаходження некомпетентного персоналу не є другорядним питанням. На результати оцінок сильно впливає некоректність порівняння. Сакралізація приватного і, навпаки, демонізація державного пов’язана з порівнянням великої кількості медичного баласту, якого насправді багато накопичилося в державному сегменті з лікарями найкращих приватних клінік, які є штучним товаром. Ті, хто спробує порівнювати та оцінювати, мають пам’ятати, що порівнювати потрібно реальних практикуючих лікарів державних клінік, які насправді є суб’єктами нелегального ринку з штучним товаром приватних клінік. І це порівняння буде не на користь приватних клінік. Насправді, проблем значно більше в приватних структурах, де колишній проктолог може спокійно представлятися як успішний пластичний хірург, а невролог з 20 річним досвідом роботи медпердом анонсуватися як доктор з двадцятирічним стажем. І якщо потрібно когось виводити, то виводити треба насправді з ринку. А не задоволеність 70% опитаних державними медичними послугами, пов’язана переважно з двома речами: незадоволеністю необхідністю заплатити або незадоволеністю рівнем медичної допомоги, тому що не заплатили. Ті пацієнти, які заплатили, оскільки вважали це нормальним явищем, і отримали адекватну допомогу залишились задоволеними.
А тепер давайте уявимо практично засідання Ліцензійної ради, яка зібралася для нібито видачі ліцензій. Усім тверезо мислячим людям зрозуміло, що метою діяльності Ліцензійної ради не є підвищення якості медичної допомоги, оскільки уролог та кардіолог, ніколи не зможуть з’ясувати професійну спроможність акушера-гінеколога, тим більше використовуючи перевірену корупційну методику перекладання паперів на столі заставленого мінеральною водою. Метою роботи Ліцензійної ради є виведення з «ринку» зайвих, яких ідеологи Концепції назвали некомпетентними. Слово «ринок» взято у лапки, оскільки виводити будуть з державного сектору, а не з ринку.
Не потрібно бути великим аналітиком для того, щоб передбачити, що з «ринку» медичних послуг не буде виведено жодного кардіохірурга, нейрохірурга або онколога. Не потрібно бути великим аналітиком, що зрозуміти, що зі справжнього ринку, з якого насправді пора виводити не виведуть нікого. Ну ви собі уявляєте, що буде з Ліцензійною радою, якщо ліцензії позбавлять пластичного хірурга? Ліцензійну раду просто перестріляють у під’їздах поодинці. Україні відомі такі приклади.
Формулювання «виведення з ринку» МОЗ поставив себе у ще одне незручне положення. Усі пам’ятають аргументи на користь закриття пологових відділень у яких кількість пологів менше 300 на рік. Приблизно такі ж критерії застосовувалися до хірургічної активності загальних хірургів, травматологів тощо. Об’єктивна оцінка приватних закладів за подібними критеріями візуалізує дуже непривабливу картину – в крані існують, наприклад, стоматологи, котрі ставлять чотири пломби на місяць. Тобто одна з головних причин низької якості медичної допомоги – недостатнє навантаження або брак практики. І ця проблема у більшій мірі стосується саме приватних клінік, де навантаження провідних спеціалістів є вкрай низьким, про рядових мова взагалі не йдеться, і їх насправді треба виводити з ринку.
Висновок. Використовуючи словосполучення «виведення з ринку», МОЗ, насправді, з ринку нікого не збирається виводити. Натомість МОЗ збирається вивести з державного сектору певну кількість лікарів, для того, аби скоротити бюджетні витрати, можливо, підняти заробітні плати тим, хто залишиться. Тобто МОЗ хвилюють бюджетні кошти, а не некомпетентні ескулапи приватних клінік.
Некомпетентними виявляться не кардіохірурги чи онкологи, некомпетентними виявляться педіатри та терапевти. Некомпетентними виявляться й лікарі інших спеціальностей, які не мають грошей. Головне розуміти, що це будуть бідні лікарі, які обслуговують бідне населення. Це все що треба знати про професійне ліцензування, Ліцензійну раду та виведення з ринку.
