Двозначність виступу заступника «в.о.» міністра Олександра Лінчевського на засіданні Рахункової палати щодо результатів аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству охорони здоров’я України для лікування громадян за кордоном, викликала негативну реакцію суспільства.
У першу добу вектор народного гніву був спрямований на адресу МОЗ. Після того, як всі отямилися і до когорти обурених підключилися люди з політологічними компетенціями, проекція авторства мему «вони всі помруть» почала лягати на політичну еліту країни, – громадяни почали розуміти, що Лінчевський просто озвучив те, про що думає, але не говорить Уряд.
Однак Україна не була б Україною, якби на допомогу експертам та політологам, котрі заходилися викривати «геноцидні» наміри вищої політичної влади проти власного народу, не прийшла б… Уляна Супрун, яка з властивою їй впевненістю та переконаністю у власній правоті закинула пост на «фейсбук», у якому перевела стрілки на… Рахункову палату України – орган фінансово-бюджетного контролю, утворений Верховною Радою України – заявивши, що слова посадовця висмикнуті з контексту: «Рахункова палата провела аудит програми «Лікування громадян України за кордоном» в якому звітували, що смертність учасників програми свідчить про неефективне використання державних коштів. Тому у своєму виступі Лінчевський давав відповідь на те, чому програма НЕ є неефективною».
Тобто, пані Супрун, захищаючи ефективність програми, говорить наступне: якщо хтось і ставить питання про недоцільність лікування онкологічних хворих, то це не МОЗ, а Рахункова палата. Захист честі і гідності є базовою потребою людини та абсолютно правильною поведінкою, але перекладаючи відповідальність на орган влади, який має нічим не меншу проекцією на політичну еліту, аніж МОЗ, «в.о» міністра просто підтверджує тезу: що у Лінчевского на язиці, то у народних депутатів на умі.
Якщо Уляна Надія вважає, що у такий спосіб виводяться з під удару президент та прем’єр, то вона помиляється. У такий спосіб список негідників поповнюється новими членами.
Але що ж відбулося насправді? Об’єктивно Лінчевський не закликав на засіданні не оплачувати лікування пацієнтів хворих на рак. Більше того, він майже не припустився двозначності у висловлюванні. Проблема полягає у тому, що подібного вислову чекали дуже багато громадян, і як тільки його дочекалися – негайно вхопили в зуби і понесли по всій країні.
Ситуація з «вони всі помруть» дуже чітко показує повне нерозуміння причин скандалу з боку МОЗ та Уряду. Це нерозуміння провокує каскад помилок, котрі лише посилюють негативний образ влади в очах народу. Причина проблеми – катастрофічне недофінансуванні, яке витікає з мізантропії та повної байдужості до медичних потреб людини з боку «тримачів смислів». За таких умов політикам краще не говорити і нічого не пояснювати, оскільки будь-яке вираз з боку політичної влади або її лакеїв має шанс бути сприйнятий як заклик припинити витрачати кошти на лікування будь-кого, і не лише онкохворих.
Смисли, сенси, соціальні інновації
Відповідно до останніх даних щодо місця та ролі еліти на сьогодні визнано, що головною функцією найкращих представників суспільства є продукування смислів. Десь поряд з поняттям «смисл» стоїть поняття «соціальна інновація» – нова ідея, стратегія, технологія, яка сприяє розв’язанню соціально-економічних задач. Існує кілька варіантів філософського розуміння смислу, але всі вони не дуже наближають нас до визначеності. Я б сказав, що смисл – це філософський продукт, створений мислительними зусиллями інтелігенції, який дає можливість прориву на новий якісний рівень духовності. Смисл завжди є гуманістичним та духовним, він наближає людину до Бога.
Про смисли та сенси написано чимало статей, у певних колах про них навіть дуже люблять поговорити, але чомусь смисли ніхто не пропонує й навіть не наводить їх прикладів. Помацати ці речі руками і роздивитися, що за штука така – смисл – якось не вдавалося. Не відомо як довго ще б тривала така ситуація, якби, нарешті, в наше життя не прийшла довгоочікувана реформа охорони здоров’я. Тепер зі смислами стало легше – їх можна взяти і помацати.
Отже, є три великі смисли реформи охорони здоров’я.
Смисл перший – «гірше ніж є бути не може». Смисл другий – «грошей на охорону здоров’я не вистачить ніколи». Смисл третій – «ми всі помремо».
Смисл «гірше бути не може» – надає можливості безкарно робити антигуманні дії та експериментувати.
Смисл «грошей на охорону здоров’я не вистачить ніколи» – надає можливість асигнувати на медичну сферу будь-яку суму, наближаючи її до нескінченно малої.
Смисл «ми всі помремо» – покликаний закласти нове ставлення до хвороби та життя: який сенс лікуватися, коли рано чи пізно доведеться вмерти.
Як ми бачимо всі закони, підзаконні акти, забезпеченість громадян сироватками, вакцинами, протипухлинними препаратами, рівень зарплат у медичних працівників, реакція влади на летальні випадки внаслідок ненадання медичної допомоги тощо є продовженням попередньо спродукованих смислів.
Очевидно, що змінити ситуацію в сфері охорони здоров’я можуть смисли протилежного значення. Але перед тим як почати шукати нові, необхідно задатися питанням звідки у нашому житті взялися потворні. Відповідь на це питання дуже проста: потворні смисли стали результатом ігнорування правильних смислів, тих які пройшли випробування часом і протестовані людством на предмет духовності: «правда зробить нас вільними», «до гідності людини належить її свобода», «проклятий буде той, хто сліпого поведе блудним шляхом». Вся проблема у тому, що ми їх ігноруємо у своєму житті. А якби ми так не робили, то по-перше, ми б не допустили у своє життя «вони всі помруть», по-друге, суспільство спродукувало не просто нові, а ті смисли, які б нас зробили кращими. Сфера охорони здоров’я є тією сферою яка нас перевіряє на мораль, гуманність, духовність. Поки ми цей іспит не проходимо: лікарів та пацієнтів ведемо у рабство, принижуємо їх гідність, намагаємося багатих зробити багатшими за рахунок бідних тощо.
Нова система охорони здоров’я та її фінансове забезпечення має бути побудована на двох смислах:
- Здорову людину має відвідати відчуття виконаного обов’язку перед хворою людиною;
- Хвора людина має отримати два відчуття: відчуття турботи та відчуття, що для неї зробили все можливе. Відчуття турботи забезпечує суспільство через державні органи та бюджетні кошти. Друге відчуття людина отримує від рідних за приватні кошти.
В результаті лікування, пацієнт може одужати, стати інвалідом і насправді він може померти, але кінцевим продуктом цього процесу мають стати почуття та емоції. Поки ні у хворого, ні у здорового не виникає почуттів турботи та виконаного обов’язку. Наразі держава працює над тим, щоб ті, хто лікує та ті кого лікують отримали відчуття гордості за країну, яка здійснює закупівлю медикаментів не національним урядом, а міжнародними організаціями, яка на закупівлях медикаментів заощаджує 40% бюджетних коштів, яка замість національних клінічних протоколів запровадила неіснуючі «міжнародні» клінічні протоколи. А ще держава працює над вихованням у населення відчуття державної турботи за лікування приватними коштами. Не все поки виходить, але крок за кроком справа рухається. Ось тільки відбрехатися від чергового скандалу і можна продовжувати.
Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами
Карта приват: 4149 4996 4053 3723
