0

Вознесенськ як остання надія реформаторів

908654_640Після того як голова Верховної Ради України Володимир Гройсман несподівано для всіх підвів підсумки реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві погляди реформаторів повернулися до міста Вознесенськ, що на Миколаївщині.

Нагадаємо, що 5 лютого цього року спікер парламенту зазначив, що міністру охорони здоров’я Олександру Квіташвілі робити пропозиції щодо реформування медицини, посилаючись на реформи у Вінницькій, Донецькій областях та місті Києві, дуже недоречно, оскільки, за словами Володимира Борисовича, саме в цих регіонах реформи призвели до розвалу галузі. Треба розуміти, що про стан справ у пілотній Вінниці нинішній очільник парламенту знає не з публікацій в газетах та переможних реляцій чиновників.

“Таке рішення парламент приймати не буде, незалежно від партій, незалежно від фракцій, незалежно від політичних поглядів”, – заявив Гройсман.

Тобто давайте ще раз: реформи призвели до розвалу галузі. Це має бути важливим повідомленням для тих, хто чекає на реформи.

У нормальній країні після заяви посадовця такого рівня уже б давно розпочали розслідування щодо результатів реформ. Але тільки не у нас. У нас міністр охорони здоров’я відкликає свою заяву і готовий продовжувати розвалювати систему надання медичної допомоги. Тільки уже не спираючись на «позитивний» досвід пілотів, а на «позитивний» досвід Вознесенська Миколаївської області, де, мовляв, давно і успішно все пореформували, просто цього ніхто не помітив.

Ми вже писали про «глибину» розуміння проблем медицини журналістами в Україні. Цього разу на службу «добра» прийшли тележурналісти «Громадського телебачення», які підготували більше як 30-и хвилинний сюжет про «успіхи» вознесенців.

Але не пощастило реформаторам. Володимир Гройсман виявився колишнім міським головою міста Вінниці і використав трибуну ВР для озвучення наслідків реформ у Вінницькі області, а мені доведеться внести ясність у вознесенський досвід, про який відомо не з передач по УТ-1.  

Всій медичній «реформі» Вознесенськ зобов’язаний пострадянській господарсько-номенклатурній еліті та успадкованій промисловості.

У 36 тисячному місті за часи Радянської влади були збудовані 18 великих промислових підприємств, з них 72% легкої промисловості (наприклад, ПАТ «ВОЗКО» — шкіряний завод почав працювати в середині жовтня 1978; ЗАТ Аліса) — та 18% харчової промисловості (виробництво м’ясо—ковбасних виробів, сирів, молочної продукції, виробництво консервованих овочів і фруктів, хлібобулочних і кондитерських виробів). Підприємства Вознесенська утворювали мережу фірмових магазинів, що пропонували ексклюзивний одяг і взуття, виготовлений відповідно до європейських стандартів якості.

Треба віддати належне керівництву цих підприємств, яке витримало перший удар пов’язаний з приходом на український ринок імпортних товарів. До певної міри виживанню посприяли види економічної діяльності. Наприклад, пострадянській радіоелектроніці не поміг би самий завзятий і відповідальний господарник.

Відповідальність – це така чеснота, яка поширюється на всі сфери життя. З відповідальних господарників, виростають відповідальні політики. Господарники та політики в особі міської влади «притягнули» до відповідальності і медичних керівників, уклавши з ними угоду про співпрацю. Суть співпраці була дуже проста. З метою забезпечення працівників медичною допомогою власники підприємств нараховували робітникам адекватну на той час заробітну плату (більше 200 грн). З цієї заробітної плати невелика частина коштів (5 чи 10 грн) спрямовувалася до лікарняної каси. При настанні «страхового випадку» за розробленими критеріями пацієнту сплачувалося лікування в певному об’ємі. Його було достатньо для того щоб забезпечити мінімальний рівень і врятувати людині життя.

Отже, система працювала на примусовому зборі коштів з працюючих громадян. Цілком можливо, що хтось міг долучитися до лікарняної каси зі сторони. Відкритті джерела говорять про 19 206 пацієнтів, з яких 12030 – працюючі, 6454 – пенсіонери, 728 – медичні працівники, 2722 – інші категорії громадян.

Факт, який не можливо не відмітити є тривалість життя лікарняної  каси – з 1997 року по цей день. Це означає, що просто розікрасти кошти каси або використати їх на лікування інсайдерів керівництво міста не дозволило.

Поза увагою громадян залишається грантівська допомога, яка йшла на капітальні видатки. Саме вона лягла в основу «успішності» реформ. Так вознесенська міська лікарня отримала грант від держави. За кошти гранту придбано 41 комп’ютер для сімейних лікарів та програмне забезпечення „Автоматизоване робоче місце сімейного лікаря”. Важливо розуміти, що гранти не даються просто так. Гроші були отримані за знищення педіатрії. Тобто мешканці Вознесенська обміняли педіатрів на комп’ютери для сімейних лікарів.

Наступним етапом діяльності амбулаторій стало формування медичних баз даних населення дільниць з присвоєнням персонального автоматизованого коду кожному жителю міста. В даний час, ні багато, ні мало, створюється загальноміська автоматична система управління охороною здоров’я. Вже сформовано загальноміський реєстр населення на базі центральної районної лікарні, організовано обмін інформацією між сімейними амбулаторіями, стаціонаром та консультативною поліклінікою.

Ось так. Цілком можливо, що Вознесенськом було отримано ще якісь ресурси.

Що можна записати в актив журналістам громадського телебачення, так це розмови з молодшим, середнім персоналом та лікарями. Вони чітко засвідчили, що окрім комп’ютерів та метало-пластикових вікон для самих медичних працівників мало що змінилося. Скромно опустивши очі, головний лікар ЦПМСД показувала, що зарплата лікаря коливається від  1600 до 4 700 грн. Але головне, що вона залежить від кількості звернень. Чим більше звернулося – тим вища зарплата. Щось не клеїться з стратегічним профілактичним напрямком.

Окрім того, злі язики говорять, що не все так «харашо» у Вознесенському царстві. Всі державні соціально-важливі програми містом давно ігноруються. Такими питаннями як туберкульоз там не сильно переймаються. Показники захворюваності та смертності по багатьох нозологіях нічим не кращі, або навіть гірші від сусідніх районів. Повна «лажа» у Вознесенську з педіатрією і здоров’ям дітей. Показники малюкової смертності також не дуже добрі. А ще кажуть, що комп’ютери старенькі і путніх програм на них не стоїть і ніякого реєстру пацієнтів насправді немає, а якщо є, то толку від цього немає. І коли ось «тако» зненацька запитати коли хворий проходив флюорографію, то скажуть, що «зависла програма».

А якщо ще глибше копнути, то з’ясується, що дольова участь пацієнта при лікуванні інсульта або інфаркту міокарда у Немирові буде меншою ніж у Вознесенську. І ніяка лікарняна каса тут не допоможе.

Але це ще не все. За даними Вікіпедії «на сьогоднішній день залишилися працювати лише швейне об’єднання “Вікторія” з невеликим, але професійним колективом, Вознесенська харчосмакова фабрика, ВОЗКО, яка працює на 5% своєї потужності. Решта підприємств за період незалежності України були зруйновані та приведені в непрацюючий стан, деякі були приватизовані і надалі змінили свій профіль, інші просто припинили свою діяльність, шахрайськими методами ліквідовані та розграбовані. Такі підприємства міста та району як: м’ясокомбінат, сирзавод, консервний завод, комбінат хлібопродуктів, меблева фабрика, завод “Червоний технік”, завод пресового устаткування, птахокомбінат, ремонтне об’єднання “Агротехніка”, ПМК, ТССК, база агрокомплектації, залізничне депо, ряд транспортних організацій, управління і вся інфраструктура меліорації і багато інших, на яких працювали тисячі жителів міста – назавжди припинили своє існування».

Як ви думаєте чи позначилося це на надходженнях до лікарняної каси? Безперечно позначилося. Лікарняна каса Вознесенської лікарні 2016, це уже не лікарняна каса 2002 року. Кількість її учасників та фонд постійно зменшуються. Немає підприємств – немає можливостей примусового відрахування коштів. Добровільні учасники потихенько відмовляються від сплати внесків, оскільки при звернені за допомогою, оплачується тільки лікування в стаціонарі на незначну суму. 

Сьогодні Вознесенській досвід використовується як позитивний. Він насправді має позитив у сенсі небайдужості господарсько-номенклатурної еліти м. Вознесенськ середини 90-х. З точки зору успіхів у медичному плані, то вони більш як сумнівні. Ведення пацієнтів з цукровим діабетом або артеріальною гіпертензією у Вознесенську є нічим не кращим, а «мо» й гіршим як у сусідньому Южноукраїнську чи далекій Жмеринці. Такі самі кошти пацієнт платить хірургу за операцію у Вознесенську як і в інших містах України, а техніка оперативного втручання чи стандарти лікування нічим не відрізняються від середньостатистичних.

Міська лікарня Вознесенська – це типова «потьомкінська дєрєвня» з такою самою розваленою медициною як і в «пілотах» тільки з старими комп’ютерами та металопластиковими вікнами.

Подібні дєрєвні намагалися побудувати і в сусідніх районах Миколаївської області. У 2000 році примушували зі 120 грн по 5 грн здавати на лікарняну касу лікарів, середній  та молодший медичний персонал. Але з того нічого не вийшло, оскільки місцевій владі ніхто не довіряв. Мабуть, саме це не дало можливості іншим районам заробити стартовий капітал для отримання грантів. Тому там внутрішній занепад не прикритий металопластиком. Отже не треба з Вознесенської міської лікарні робити клініку Мейо.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.