0

Як козаки держсекретаря обирали

981510dc0ef4Схоже в середовищі медичних реформаторів на заміну нудним та мало кому зрозумілим діям приходить щось цікавеньке, таке, що може стати основою для сценарію медичного блокбастера. Смертельна загроза реформам, як і годиться, підкралася непомітно та з’явилася несподівано. Хто б міг подумати, що загрозою реформам в Україні стане особа, яка за своїми посадовими обов’язками має стежити за державним інтересом в сфері охорони здоров’я. Під словом «державним» тут йдеться про загальносуспільний інтерес. Хоча, безперечно, ті хто вийшли в Українському кризовому медіа-центрі на прес-конференцію під назвою «Конкурс без вибору: держсекретарі можуть поховати реформи» під державним інтересом розуміють свій власний та, можливо, інтереси кількох осіб завданнях яких вони виконують. Так, безперечно, реформаторська група МОЗ повинна виконувати завдання, але озадачити їх повинні громадяни. І якраз про це ми поговоримо в світлі державних секретарів.

Почнемо з прес-конференції. Уляна Супрун почала по-філософськи: «У житті нема чого боятися, а є лише те, що треба зрозуміти. Сьогодні час зрозуміти більше, щоб ми могли боятися менше. І так, сьогодні ми хочемо зрозуміти як обираються держсекретарі комісією нацдержслужби», – заявила Уляна Надія. Треба розуміти, що «зрозуміти більше» це для того, аби боятися менше.

Далі в.о. міністра представила своє розуміння державного секретаря: «Ми в МОЗ будуємо нову систему для всіх українців, нову систему реформи фінансування надання якісних медичних послуг. Ми зібрали команду молодих професійних людей, які зараз працюють, щоб покращити цю систему.  Ми б хотіли, щоб разом з нами працював держсекретар, який підтримує ті зміни, який буде професійно працювати, коли ми будемо і буде продовжувати, коли нас вже там не буде».

Потім слово взяв Павло Ковтонюк: «Всі реформи не є справою одного дня. Вони починаються однією політичною командою, міністром та заступниками, продовжуються іншими командами, але завжди має бути хтось, хто переносить ці напрацювання і цю інституційну пам’ять».

Далі виступив міністр інфраструктури пан Омелян, який фактично відзначив, що державна комісія на посаду держсекретарів відбирає найгірших.

Те, що державна комісія на державну службу обиратиме саме гірше, що може бути, сумніві не виникало. Феноменальним є те, що біля Володимира Омеляна стояла Уляна Супрун, яка теж це помітила і вийшла, аби сказати гірку правду. На секунду. Уляна Надія занепокоєна тим, що на позицію держсекретаря може пройти гірша людина ніж вона сама.

Ви собі уявляєте, що відбувається в державі, якщо питання непрофесійності піднімає Уляна Супрун – людина, яка обіцяє громадянину у власність сімейного лікаря 24 години на добу, 7 днів на тиждень за 210 грн в рік.

Я не знаю хто придумав запровадити в Україні інститут державних секретарів, нам би більше пасував інститут племінних вождів, і це не жарт, оскільки ми народ, традицією якого є шанувати не цінності, які створили цивілізацію, а першого чоловіка в роду, хто вибився в люди, але ця дія (спроба запровадження) актуалізувала проблему державної політики, а головне – її сенсу. Ось що має оберігати державний секретар і чому те, що він оберігає є цінністю? Ось якби у нас був інститут племінних вождів, то племінний секретар оберігав би добре ім’я людини, яка перша принесла в родове гніздо гроші та славу. Тут все ясно.

Отже державна політика, це зовсім не те, що сказав Ложкін, Данилюк та Гройсман і доручив виконувати Уляні Супрун. Державна політика – це напрямок руху, який базується на ціннісних орієнтирах. Уповноважені особи слідкують за дотриманням цінностей в процесі творення функціональних систем та соціальних практик. Державна політика – це напрямок руху та конкретні дії, які пройшли легітимізацію виборами і затвердженні громадянами до виконання. Те що робить команда медичних реформаторів навіть віддалено не відповідає критеріям державної політики. В програму якої партії, котра перемагала на виборах і творила коаліцію, входило все те, що сьогодні, вчора, позавчора витворяють та витворяли реформатори? Хто уповноважував всіх без виключення реформаторів на всі ті дії, які вони роблять? Відповідь проста – ніхто.

Під час виборчих перегонів претенденти на вищу політичну владу розповідають про офшори, НАТО, безвізовий режим, ціни на газ, контрактну армію, але ніхто ніколи ніде не сказав, що прийшовши до влади будуть ліквідовані педіатри з первинного рівня, 80% населення буде в примусовому порядку загнано на первинний рівень і там його будуть лікувати від усіх хвороб на 210 грн на рік, а сімейні лікарі стануть приватними підприємцями в некомерційних комунальних підприємствах і всіх безкоштовно, на 210 грн, будуть лікувати. Про медичну сферу, взагалі ніхто ніколи не говорив під час виборів. Проте, як тільки чергова команда приходить до влади знаходяться якісь люди, котрі починають щось реалізовувати. Тепер це «щось» хочуть назвати державною політикою та державними інтересами. Ситуація в медицині настільки абсурдна і занедбана, що все, що робиться реформаторами не можна назвати державною політикою навіть, якщо під державою розуміти вищу політичну владу, а не громадян. Все що робить Гройсман та Супрун не потрібно навіть депутатам коаліції, які не хочуть за це голосувати і  брати на себе відповідальність.

Про яку державну політику в медичній сфері можна вести мову, коли коаліція затверджує уряд без міністра ОЗ, а повноцінного міністра немає в країні з часів відставки Квіташвілі?

Про яку державну політику в сфері ОЗ може йтися, коли останній міністр уряду Азарова Богатирьова знаходиться в бігах, Ігор Перегінець сховався в Данії, якщо вірити пресі, Шафранський десь в Іспанії. Що це така за політика, після реалізації якої треба тікати з країни?

Зрозуміло, що Супрун та її молодій команді, потрібна людина, яка б після приходу нового прем’єр-міністра не сказала б, що все, що робили попередники є лайном і комусь з заступників не довелося б тікати до Перегінця в Данію. Але яке це все має відношення до державного секретаря? Чому не вийти і сказати: потрібна людина, яка б прикрила нас після відходу, або не дала змішати з лайном, щоб потім можна було кудись прилаштуватися в житті.

Але давайте собі уявімо, що Кучма у 2003 році не скасував інституту державних секретарів, і в МОЗ станом на 30 листопада він би функціонував. Запитання: яка реакція державного секретаря на виступ Гройсмана на засіданні уряду, де він повідомив, що з 2011 року бореться з недолугою реформою? А відповіді немає. Немає тому, що немає що захищати. Помилки можуть бути, їх консервувати не потрібно, але що сьогодні б мав захищати держсекретар? Сімейну медицину? Забезпечення населення доступною та якісною меддопомогою? А що йому захищати після відходу Супрун? 210 грн? Чи може ФОПів?

Ніхто не задається питанням чому Кучма скасував посаду держсекретаря. А тому що в країні, де державною політикою є брехня за ради наживи держсекретарі не потрібні. Потрібні цапи відбувайли, на яких можна повісити всіх собак та, якщо треба, посадити когось в тюрму. Схоже, що у 2016 році недобрих намірів накопичилося стільки, що вони почали вилазити звідусіль. Тому виникла виробнича необхідність ці недобрі наміри прикрити державною політикою. До того ж вішати собак на цапів відбувайлів можна чужими руками держсекретарів.

Якщо хтось не розуміє для чого вищій політичні владі держсекретарі в умовах відсутності державної політики, пояснюємо. Для того, аби замаскувати її відсутність, а точніше недобрі наміри цієї політики, а також виконати чорнову роботу – професійно каналізувати міністрів та їх заступників без втрати власних політичних рейтингів, списуючи все на «ефект виконавців», які бездарно виконували нібито правильну державну стратегію. Саме про це будуть невтомно кукурікати держсекретарі при черговій зміні міністрів. Саме тому у списку претендентів мох і болото.

Тобто йдеться про створення інституту для обґрунтування провалів «правильної» політики. І для того, аби це зрозуміти не потрібно спеціальної освіти. Достатньо подивитися чим займається 25 років держава – обґрунтовує провали. До речі Гройсман критикував не державну політику в сфері охорони здоров’я, він критикував недолугих реформаторів, які неправильно зрозуміли «політику партії» та неправильно діяли.

Тому, якщо хтось хоче зрозуміти функцію держсекретаря МОЗ, може уважно подивитися вступну промову Гройсмана на засіданні уряду. Фактично 30 листопада він виконав цю чорнову роботу.

Супрун і Ковтонюк чудово розуміють, що про тяглість реформ переживати не треба, з тяглістю все буде «ок». З тяглістю уже 25 років все добре. Але вони не розуміють, що держсекретар вводиться не для того, аби сказати, що МОЗ  робив все вірно, а для того, аби прикрити відхід Гройсмана, назвавши його діяльність державницькою.

Доля Супрун і Ковтонюка визначена ще до того, як вони потрапили в МОЗ. Вони цапи відбувайли. На них чекає така сама доля як на Квіташвілі та Перегінця, Акімової та Богатирьової. Тільки гнівний спіч вимовить уже не черговий Гройсман, а державний секретар МОЗ.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.