0

Як нам облаштувати фінансування ОЗ

5282cf6b53223В рамках відповіді на зауваження про відсутність власних пропозицій та зловживання критикою ми вирішили зробити виняток і написати кілька «конструктивних» публікацій присвячених проблемі фінансування. Але перед тим як це зробити хочеться ще раз звернути увагу читачів на назву сайту та рубрику «про нас».

Назва нашого сайту не є випадковою – з одного боку всі тексти, які ми пишемо, з’являються в результаті певного поштовху (тригеру), котрий надходить до нас з медичного медійного простору і запускає каскад мислительних процесів. Таке розуміння тригеру походить з середовища репродуктологів. З іншого боку, ми намагаємося знаходити больові точки, які б при натисканні на них викликали різкий біль й приводили до тями структури центральної нервової системи як окремих членів соціуму, так і цілі його прошарки. Таке розуміння тригера поширене у неврологів, де широко використовується термін «тригерні точки».

У рубриці «про нас» зазначено, що ми є журналісти. Ми обіцяли візуалізувати та аналізувати. Ми не планували для наших читачів варити манну кашу і годувати їх нею з ложечки, знімаючи цей відомий продукт дитячого харчування рушником зі стелі та стін після спльовувань на різні боки. Наша задача примусити людей думати, у тому числі чиновників та експертів. Думати перед тим, як виходити на публіку і щось говорити, оскільки вимагаємо до себе поваги. Ми не всезнайки, і не маємо остаточних і правильних відповідей на всі запитання. Однак навіть попри такий підхід, вважаємо, що в наших матеріалах достатньо пропозицій про те як нам, як казав колись в буремні 90-ті А.С. Сложеніцин , «обустроіть росію». Для тих хто поспішає жити повідомляємо, що перед тим як перейти  до пропозицій та вийти на етап фіналізації, необхідно детально і об’єктивно в усьому розібратись, подавши все у вигляді чітких і влучних узагальнень. Також хочемо нагадати, що розробка концепцій, візій та стратегій –  це прерогатива експертів, політичних сил, наукових інститутів. Наприклад, Інституту  стратегічних досліджень МОЗ України. Тому ми займаємося тим чим обіцяли. Оскільки останньою темою, яку ми висвітлювали було страхування, то й пропозиції стосуватимуться фінансових проблем. Викладені вони також будуть у звичному форматі.

Починаючи розмову про модель фінансового забезпечення для початку треба спробувати розібратися з витоками фінансових медичних проблем. В Україні прийнято вважати, що причина недостатнього забезпечення медичної сфери є розвал радянської економіки, успадкована громіздка система медичних закладів тощо. Однак при ретроспективному аналізі проблеми ресурсного забезпечення в медичній сфері треба розуміти просту й водночас дуже важливу річ – криза медицини породжена приматом інтересів тодішнього пострадянського істеблішменту. Декласування ринком радянської економіки використовується як ширма для прикриття невиконання базових зобов’язань з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги. Варто нагадати, що з початку 90-х років відбувалися небачені збільшення штату співробітників СБУ, МВС, прокуратури, судів, пожежників тощо. Створювалася армія податківців, митників та інших чиновників. Наприклад, в СБУ штат працівників було збільшено у рази, в порівнянні з колишнім КДБ. Використання бюджетних коштів на користь державних паразитів здійснюється й сьогодні.

Історія вирішення проблеми фінансового забезпечення елементарного переліку медичної допомоги почалася з ідеї впровадження так званої страхової медицини (СМ). Згодом поняття СМ конкретизувалося у загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування (ЗДСМС). За два десятка років ідея СМ здобула статусу вчення про СМ, яке трансформувалося у віру в СМ.

Пояснити чому в Україні виникла віра у страхування як джерело безоплатної медицини дуже складно, адже у колишньому СРСР страхування ніколи не було дармовим – всі хто приймав участь у процесі убезпечення свого життя викладали власні гроші, і дуже часто примусово. Хоча дивуватися, мабуть, нічому. Джон Кейнс одним з перших пояснив, що поведінка людини у ринку є ірраціональною.  Це розуміння і лягло в основу його економічної теорії.

На TRIGGER були опубліковані думки щодо непотрібності і неможливості впровадження страхування з фінансово-економінчих та інституційних причин. На них зупинятися більше не варто. Виходячи з уже викладеного, модель фінансування медичної допомоги представити не складно. Але перед тим як сказати кілька простих речень варто звернути на деякі цікаві і важливі зміни, які чомусь обходяться стороною. Хочеться звернути увагу на досить легку відмову реформаторів від ідеї страхування.

Справа у тому, що ідея ЗДСМС полягала у збільшені загального бюджету ОЗ. Це була адекватна реакція на показник 3-3,6% витрат на медицину від ВВП. Пригадується як у 2007-2008 роках тодішня голова комітету ВР України з питань ОЗ Тетяна Бахтєєва мріяла про наступне: «У нас є 30 млрд. зведеного бюджету, нам би ще додатково мільярдів 15. Їх ми плануємо отримати за рахунок запровадження обов’язкового медичного страхування. Разом буде 45. З цією сумою можна вирішувати якісь питання». Тобто, кошти фонду ЗДМС мали доповнити бюджетні.

Однак у 2014 році, після приходу до влади уряду «камікадзе», з’ясувалося, що нічого доповнювати не треба, потрібно просто оприбуткувати кошти витрачені громадянами і приписати їх собі в актив, змінивши 3,6% на 7,6%, що і зробила Стратегічна дорадча група з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні, до якої входив нинішній чинний міністр, зафіксувавши це у Національній стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років. Особливого цинізму ситуації додає дорікання громадянам про неефективне використання їхніх же коштів, привласнених державою. 

А страхування, то таке. То не реформа. Ні, воно безперечно потрібне, але ніякого фонду, як зазначив міністр Квіташвілі, не буде. Держава і так дає субвенцію у розмірі 40 млрд. грн.. Якщо буде треба страхування ми поділимо ці кошти на кількість громадян і скажемо: всі застраховані…ні в чому собі не відмовляйте.

Подібним навіюванням займалася Ірина Акімова. Ця реформаторка  також пропонувала вслухатись у суму 40 млрд. грн., оскільки цифра 3,6% звучала не переконливо. Але нерозумні були пані Акімова. Не знали вони, що треба було просто 3,6 помножити на 2. А ось в уряді «камікадзе» знали як необхідно рішати ці питання – взяли і намалювали скільки треба.

Зрозуміло, що твердження про 7,6% ВВП є цинічною маніпуляцією. Об’єктивний  показник – це відсоток виділених коштів на ОЗ від зведеного бюджету, який ніколи в Україні не перевищував 10-12% і є вдвічі меншим від прийнятих показників.

Саме тому мову про фінансову модель ОЗ треба починати зі збільшення цього показника удвічі. Це при тому, що треба розуміти – 20% у тіньовій економіці і 20% у легальній економіці, це різні речі. Всім діячам, які пропонують спочатку навчитися раціонально використовувати існуючі кошти, хочеться порадити перейти на половину мінімальної заробітної плати, допоки вони не навчаться раціонально використовувати зарплату у 4 тис грн.

Й нарешті про саму модель фінансового забезпечення. Слід відзначити, що особливо вибирати ні з нічого. В Україні немає альтернативи бюджетній медицині, яка існуватиме ще дуже довго. Для тих, хто цього не хоче чи не може зрозуміти можна просто сказати, що бюджетна модель – це одна з форм реалізації принципу солідаризму, яку ми успадкували від тоталітарної держави. Її особливістю є можливість держави контролювати все і всіх, забезпечуючи всіх усім самотужки на власний розсуд. Доля громадян у цій системі – бути вдячними. Проблема полягає у тому, що українська держава також хоче все контролювати, і хоче аби їй були вдячні. Відмінність від СРСР лише у тому, що вона не хоче нічого забезпечувати. Саме тому держава шукає форми, які дозволи б їй примусити громадян за власний кошт оплачувати екстрену та невідкладну допомогу, але видавати це як власну турботу.

Головною проблемою української медицини є не форма реалізації принципу солідаризму, а його спотворення – багатий лікується за рахунок бідного, умовно хворі – за рахунок справді хворих тощо.

Це вихолощення дуже чітко прослідковується при спробах організації страхової моделі в так званих пілотних регіонах, де фактично особи, які володіють дефіцитним соціальним ресурсом (владними повноваженнями, соціальним становищем, зв’язками, фінансами), намагаються організувати своє лікування та/або збагачення за рахунок бідних та хворих. У їхніх «страхових» компаніях кількість застрахованих осіб дорівнює кількості страхових випадків, а страховий випадок супроводжується не страховою виплатою, а страховим внеском.

Бюджетна модель існуватиме до покращення якості людського матеріалу. Усі проби запровадити щось новеньке під дахом уряду зазнають фіаско. Класична радянська бюджетна модель – це плата за взаємну недовіру, патерналізм, брехливість, бажання вкрасти, обманути, небажання нести відповідальність тощо. Заручниками цієї моделі залишатимуться всі члену соціуму, несучи солідарну відповідальність, не залежно від того хочуть вони цього чи не хочуть, усвідомлюють чи не усвідомлюють.

Задачею мінімум бюджетної моделі є забезпечення екстреної та невідкладної медичної допомоги. Вся інша допомога матиме ту чи іншу дольову участь пацієнта.

Хочеться наголосити: альтернативи прямим доплатам «з рук у руки» (без посередників) на сьогодні  в Україні не існує! Це самий вигідний, самий надійний, і самий ефективний спосіб дольової участі пацієнта. Революційними змінами у цих взаєминах буде прозорість з визначеною мірою відповідальності сторін.

Держава не повинна втручатись у ці стосунки. Зоною її контролю можуть бути лише бюджетні кошти. Ефективність використання дольової участі здійснює лікарська спільнота (колеги по роботі, професійні асоціації тощо).

В рамках обговорення фінансової моделі залишається дуже багато складних і важливих питань, які потребують відповідей. На сьогодні немає чіткої визначеності стосовно необхідності ринку медичних послуг під бюджетну модель!!! Немає також переконливих аргументів щодо доцільності створення ринку медичних послуг для надання екстреної та невідкладної медичної допомоги. Немає відповіді на питання як створюється ціна медичної послуги, і якою має бути дольова участь пацієнта.

Про все це і, мабуть, ще багато про що потрібно не просто говорити. Потрібно давати відповіді на запитання.

Нова модель фінансування буде створюватися без участі держави. Її зародки уже є. Ця модель створюється людьми іншої якості, добрими і порядними громадянами.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.