Ввечері 17 листопада по дорозі з Києва до Львова їхала в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. Проїжджаючи Житомир в.о. міністра подумала, а чому б не поспілкуватися з кількома місцевими журналістам і не пояснити їм «шо» воно і як має робитися в медичній сфері. Як подумала, так і зробила. Журналісти трапилися у Житомирі хороші, розкрили непересічну особу ну і суть реформ.
До 17 листопада вважалося, що головне в успішному проваджені реформ це комунікація і роз’яснення. Але 17 дня листопада місяця з’ясувалося, що роз’яснення і комунікації блякнуть на фоні змісту реформ та їх суті. За що можна поважати пані Супрун, так це за щирість. Все, що роками маскувалося і припудрювалося Уляною Надією було представлено у чистому вигляді як воно є і опубліковано на ресурсі «Житомир. Info». В.о. міністра взяла і пояснила рівно так, як їй пояснювали і як вона зрозуміла.
Скільки часу було витрачено на те, щоб пояснити, що фінансування послуги це те, що нас врятує. Почали з первинного рівня і з’ясувалося, що послуга на первинному рівні це угода між пацієнтом і лікарем. Хочеться тільки запитати: про що угода? Про яке обслуговування йдеться? Якщо ОСББ укладає угоду на рік з аварійною службою обслуговування центрального водопостачання, то всі розуміють який обсяг робіт має виконати аварійна бригада у випадку пориву труби водогону і який має бути результат.
Тобто, якщо раніше держава фінансувала ставки, стіни та опалення, то тепер, треба розуміти, держава фінансуватиме угоди?
Уклав терапевт угоду з громадянином – отримав 210 грн. Не уклав – не отримав. А де ж послуга, конкретно виконана робота, про яку стільки базікали??? Де пролікований педикульоз, або пролікована короста. До речі, а короста чим має лікуватися? Спрегалем чи сірчаною маззю? Добре, а якщо людина зламала променеву кістку в типовому місці, або у неї загострився гайморит, то це теж входитиме у супровід про який говорить пані Супрун? А якщо треба розрахувати дозу інсуліну чи призначити лікування ревматоїдного артриту, підібрати дозу тироксину, виміряти очний тиск, дати раду отиту, виразковій хворобі, вульвовагіниту? Хто це робить? За що платиться 210 грн? А що робити, якщо діабетику супровід лікаря загальної практики не просто не подобається, а він його калічить. Як бути? Помирати?
Відповіді на ці питання є давно. Це все уже пробували робити. Гроші перерозподіляли на так званий первинний рівень, сімейні лікарі їх забирали, тільки пацієнти як лікувалися у ендокринологів, лорів, офтальмологів, кардіологів тощо так і лікуються.
Перед нами нарешті розкрито розуміння, що собою уявляє сімейний лікар і чим він відрізняється від дільничного терапевта. Виявляється сімейний лікар лікує тільки вас і працює 24 години на добу та 7 днів в тиждень. І це говорить людина, яка приїхала з США. Коментувати режим роботи сімейного лікаря так, як це собі уявляє пані Супрун, як і будь-яке інше божевілля, сенсу немає. Хочеться зазначити лише, що вибір, як явище – це опція ринку, яка обмежена ресурсами. У адміністративній моделі чи квазі-ринку, як тепер її почали називати, опція вибору прямує до нуля. Тобто його майже немає.
Далі. Якщо сімейний лікар має супроводжувати сім’ю, то треба розуміти, що це має відбуватися не заочно. Якщо так, то де вони мають всі для початку просто познайомитись? Чим це знайомство має закінчитися? Обстеженням? Тоді в якому об’ємі та за чий рахунок? Чи супровід полягає у супроводі поглядом укладеної угоди до бухгалтерії. І таких питань можна насипати десятки.
Реформаторам треба хоча б місяць відпрацювати на дільниці, щоб зрозуміти, що супроводжувати 2 тис осіб, а це приблизно 600 сімей, в межах однієї вулиці довжиною 1,5 км просто не реально. Ніхто їх не супроводжував коли вони жили у п’яти поруч розташованих багатоквартирних будинках. Розраховувати на те, що люди одного міста чи навіть одного району можуть обирати собі лікарів – це неадекватність. Хочеться побачити як сімейний лікар супроводжуватиме дві сім’ї, одна з яких живе по Повітрофлотському,10, а інша по Повітрофлотському, 59. Не кажучи уже, що таких сімей буде 600 і всі вони будуть розсипані по Солом’янському району.
Ні у кого немає відповіді, що робити з сім’ями, члени яких оберуть собі різних сімейних лікарів. Абсолютно смішно виглядає можливість обирати сім’ї педіатра, оскільки обрання педіатра повністю перекреслює принцип сімейної медицини. Про фінансування вже не йдеться як і про відсутність самих педіатрів також.
Так само не витримує ніякої критики термін «лікар загальної практики». Коли ми говоримо дільничний терапевт, то всім ясно, що це лікар, котрий лікує внутрішні хвороби у групи людей, котрі живуть на одній дільниці. Що таке загальна практика сказати не може ніхто. Так само як не витримує ніякої критики визначення первинної медико-санітарної допомоги, оскільки не ясно лікування артеріальної гіпертензії це спеціалізована допомога чи неспеціалізована, а сама АГ це найбільш поширена хвороба чи так собі?
Варто розказати, що таке фельдшер в селі і як була побудована його робота при сторогій системі СРСР. Цей фахівець насправді міг прийти до пацієнта о 2 ночі. Тільки ніхто не мав права потурбувати фельдшерку, коли вона доїть корову чи сапає город. Приймала односельчан вона тоді, коли їй було зручно. Це було або дуже рано, або дуже пізно. Думаю, що зараз і такого режиму немає. Няньчити фельдшер за гроші, які йому дасть держава, нікого не буде однозначно.
Після того як Уляна Супрун послалася на свою роботу в США і як почала розповідати як в стінах власної клініки вона з колегами кооперувалася і отримувала кошти від пацієнтів, читати відповіді на запитання журналіста можна було припиняти.
Давно уже хотілося підняти питання ролі українських емігрантів у політичному та суспільному житті нашої держави. Одразу хочу сказати, що роль українців Канади, США тощо є дуже неоднозначною. Інколи шкоди від них значно більше як користі. Можна згадати ту ж Яресько. Якось в Литві, Грузії інших пострадянських республіках «колишні» відіграли кращу роль. Ми ж чомусь не можемо скористатися їхньою допомогою. Думається це пов’язано з кількома причинами. Передусім існуюча еліта з місцевих бариг (Порошенко, Яценюк тощо) відбирають для нас неякісний «товар». Але схоже, що не лише проблема у цьому. Все показує на те, що ми маємо проблеми з таким явищем як хохляцтво. Справа у тому, що ті наші одноплемінники, яким вдалося емігрувати вважають себе вищими від тих, хто залишився в Україні лише за цим фактом. Давайте визнаємо, що вибитись в люди і стати поважною людиною – це наша національна ідея. Еміграція в багату країну – це важливий крок на шляху до статусності. Я вже не кажу про самооцінку тих людей, які заробили в США 1 млн доларів. Тільки всі ці наші Яреськи та Супрунихи не розуміють важливих моментів. Інтегруватися в систему і створити систему – це різні речі. Виконувати правила і створити правила – це також не одне і теж. І це ще не все. Зрозуміти хто, коли і чому створив ці правила, а також з якої метою дано зрозуміти дааалеко не кожному хто переплив океан.
А побудовані правила не для того, щоб заробляти кошти і не для того щоб вибитись в люди чи стати шановною людиною. Гроші в англосаксонській моделі – це ресурс для реалізації творчого потенціалу, для реалізації свого розуміння прекрасного, для ствердження добра і перемоги його над злом.
Американська модель охорони здоров’я та надання медичної допомоги є плоть від плоті Західної локальної цивілізації. Як і будь як цивілізація Західна цивілізація побудована на жертовності. Жертовність у розумінні англосаксів – це добровільна, часто інтимна, недемонстративна дія, яка спрямована на отримання індивідуальної душевної рівноваги. На відміну від хохляцького розуміння жертовності вона не передбачає зиску чи навіть сатисфакції. Кожна людина в англосаксонській моделі жертвує стільки скільки вважає за потрібне і виключно своїм. Наприклад, у московському розумінню жертовності, жертва приноситься примусово. Москалі можуть жертвувати добровільно, але не своїм – відібраним, експропорийованим тощо. А головне демонстративно, з метою отримання винагороди або сатисфакції. Саме тому чиновники СРСР нам постійно нагадували, що ми винні партії і дорікали нам за персональну невдячність. Москалі вважають, що людина не здатна пожертвувати самостійно за означенням, тому їй треба у цьому «допомогти» продрозверсткою, медрозверсткою і таке інше.
Якби пані Супрун, постійно говорячи про систему, розуміла американські цінності, котрі її створили, то вона ніколи б не запропонувала від себе, або від держави громадянам цілодобового лікаря без вихідних днів. Це абсолютно московські замашки, пожертвувати не своїм. У нашому випадку вільним часом і життям чужої людини (лікаря) на догоду пацієнтам.
Все це свідчить про те, що наші американці українського походження не розуміють ні звідки вони приїхали, ні куди вони приїхали, і нічого ніж впевненості, обумовленої мільйоном доларів, які їм дозволили заробити англосакси у них немає.
Але є ще один аспект проблеми. Пані Супрун не розуміє, що вона уже є посадовець і має говорити на публіку відповідно до директив. Так, вони є брехливі і мають приховані цілі. Але узгодженість в діях і дотримання директив підтримують сакральність влади, що не є абсолютно погано в нашій ситуації. Влада не може виглядати посміховиськом. Без перебільшення, після такого інтерв’ю «Житомир. Info» при совітах клєрки КПРС викликали би в.о. міністра на килим і як мінімум би вигнали з роботи з вовчим квитком. І тут виникає питання, а хто має відреагувати на ті дурниці, котрі наговорила пані Супрун. У нас, як правильно узагальнив політолог Віталій Кулик, функцію КПРС в країні виконує картельна партія. Людською мовою, йдеться про групу людей при владі і грошах, яку очолює Порошенко та Гройсман. Але, впевнений, реакції не буде. Думаю тому, що проекція негативу від сказаного не поширюється на власників картельної партії. У цьому є мистецтво політики досвідчених політичних пройдисвітів. Проекція негативу іде в напрямку Уляни Супрун, МОЗ, волонтерів та українців, які в Америці заробили мільйон. Дискредитація всіх, окрім Уляни Супрун є для нас поганим. Але не все так сумно. В.о. міністра сказала, що до 1 липня з пацієнтів ще можна брати гроші. Так що помагайте людям, поки є така можливість.
