1

Законопроект 6327: від переможних реляцій до змістовної капітуляції

Вчора Верховна Рада України VIII скликання на 6-й сесії передостаннього пленарного засідання не розглянула очікуваний законопроект 6327 «Проект Закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Формально у такому результаті немає нічого дивного і негативний прогноз абсолютно нескладно було зробити, якщо керуватися офіційною інформацією, – відповідно до розкладу засідань Верховної Ради України на 11-14 липня 2017 року законопроекту 6327 з поміж 30 законопроектів запланованих до розгляду на 13 липня не було. Його і не могло бути, оскільки станом на 12 годину у четвер він не був підписаний головою профільного комітету Ольгою Богомолець. Однак окрім офіційної інформації в нашій країні є неофіційні джерела, доступ до яких у нас закритий. Волюнтаристське рішення «на верху» могло стати причиною позитивного голосування з голосу шляхом підняття рук, що ми не раз бачили. Тепер ми можемо сказати, що такого рішення не було і виступаючи сьогодні на «годині Уряду» в парламенті прем’єр Гройсман закликав парламентарів почати 7-у сесію у вересні з медичної реформи.

Станом на сьогодні все зрозуміло, не зрозуміло лише для чого було це все робити? Очевидно нам ще доведеться прочитати не одне обґрунтування політичного провалу в рамках змістовної капітуляції з боку команди Уляни Супрун, але серед цих обґрунтувань  ми не почуємо визнання тупості вищої політичної влади, яка заангажувала «молоду команду» і виставила всю цю збірну з урядовців, громадських активістів та волонтерів на посміховисько.

Мені дуже хочеться запитати для чого було знімати всі ці відеоролики з підтримкою реформ від діячів культури та духовних лідерів. Для чого всю весну було бігати по всіх посольствах, тягнути за язик представників міжнародних фінансових організацій, смикати за рясу попів і таке інше і волати: або весною, або ніколи!

Для чого було порушувати регламент і Конституцію і заводити в порядок денний реформаторські законопроекти через непрофільні комітети? Для чого було писати тексти законопроектів, які не сприймаються половиною депутатів та керівництвом профільного комітету, щоб потім вносити 900 правок і скаржитися, що все затягується? А потім заявити, що вся реформа вихолощена? Як взагалі можна сподіватися на співпрацю з Бомолець та Мусієм після того, як висловити їм свою зневагу через відверте шахрайство і порушення регламенту та процедури?

Зараз МОЗ разом зі своїми прихильниками звинувачують народних депутатів у безвідповідальності та неправильних пріоритетах, дискредитуючи парламентаризм. У нас взагалі, чомусь всі недоліки вищої політичної влади спрямовують у напрямку ВРУ. У нас дуже добре бачать депутатів з мегафонами, які волають і блокують трибуну. Але чомусь у нас ніхто не бачить, що в одне пленарне засідання планують закон про Конституційний Суд, пенсійну реформу, освітню реформу та медичну реформу. Закон про Конституційний суд проводять з порушенням регламенту, оскільки він суперечить Конституції України (скасовує конкурсну процедуру для суддів), що викликає обурення та хаос у залі засідань, і робиться це все за прямою ініціативою президента країни, який зобов’язаний слідкувати за дотриманням Конституції. Сам закон про Конституційний Суд, як, до речі,  і всі інші законопроекти, декларується як народний, хоча суть закону спрямована для узурпації влади.

Але заступник міністра цього не бачить і пише на сторінці «фейсбук» про якусь прикрість: «Звичайно, прикро, що у депутатів знайшовся час на голосування за металобрухт, загальні виступи та інші речі, і не знайшлося на медичну реформу».

Це не у депутатів не знайшлося часу, це у президента Порошенка не знайшлося часу для медичної сфери.

Ну і саме дивне. Команда МОЗ мала таких-сяких політтехнологів та «піарників». Не вже серед команди йолопів з дипломами іноземних закладів не знайшлося одного, який би  задав питання, що Супрун та Ковтонюк будуть розповідати після того, коли на весні та влітку ніхто ні за що не проголосує і все перенесеться на осінь? Що вони робитимуть, коли правки до другого читання вихолостять усі «реформаторські» ідеї? Підтримувати чи не підтримувати такий законопроект? Куди бігати восени і чиєю підтримкою заручатися?

Політика – це не дитячий садок. Але для такої політики, яку провадить президент Порошенко потрібні саме діти. Більшість з дітей взагалі не критично ставляться до подій, – вони граються і не розуміють, що їх надурили дорослі, і що їх використовують дорослі, аби дурити інших. Головне, щоб водили в Макдональдс і дарували повітряні кульки. Ну і всілякі ранкові руханки.

 

 

Анатолій Якименко

One Comment

  1. Деякі питання реформування Країни повинні вирішувати політики, а не пересічні та корпоративи – навіть в Конституції написано, що референдуми, напр., про податки, заборонено проводити. Бо це буде анархія. Лікар-рвач, головлікар-хабарник, ліниві медики-пристосуванці ніколи не згодяться працювати чесно, професійно, бути конкурентноздатними …, а будуть протистояти реформам.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.