0

«Жидобандери» та «бандерожиди»

Уляна Супрун публічно закликала не вітати її зі святом «8 березня». Володимр Гройсман публічно поздоровив жінок зі «святом весни» на своїй сторінці «Фейсбук». На ці факти можна було б не звертати уваги, якби прем’єр-міністр та «в.о.» міністра охорони здоров’я, перебуваючи в одній команді, разом не реформували українську медицину. Хтось вірить у те, що люди, котрі по різному дивляться на світ однаково бачать систему охорони здоров’я в Україні? Я не вірю. Але ж вони працюють разом, й дуже злагоджено. Значить щось вони таке роблять спільне.

Ситуація дуже нагадує весну 2014 року. Тоді з метою захисту нажитого непосильною працею дніпропетровські євреї в особі Коломойського та Корбана профінансували українських націоналістів в особі Яроша. Перші двоє та останній також по різному бачать світ. До 2013 євреї фінасували «Свободу» і Тягнибока. Але після російської військової агресії представники обраного народу пішли значно далі – підтримка націоналістів відбулася публічно. І не просто публічно – євреї назвали себе жидобандерами.

Це була реакція на російську військову агресію та російську пропаганду, яка переконувала усіх у антисемітизмі українських націоналістів. Символом жидобандерівства став олігарх Ігор Коломойський, який увійшов в історію у чорній футболці з надписом червоними літерами «Жидобандера» з зображенням Менори у вигляді Тризуба.

Рух «жидобандерівців», із зрозумілих причин, не знайшов підтримки на Росії. Тамтешня газета «Московський комсомолець» назвала це явище ганебним:  «По-перше, євреї погоджуються, щоб їх називали «жидами». А це слово в російській мові має вкрай образливий відтінок. По-друге, бандерівці вчинили по відношенню до євреїв безліч страшних злочинів. У виданнях Яд ва-Шем – національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) в Єрусалимі, зокрема, йдеться: «Націоналістичний рух України був заражений антисемітизмом, який мав глибоке історичне коріння. Євреїв націоналісти вважали прорадянськими елементами, і бійці УПА вбивали євреїв, які переховувалися в лісах і селах». У тій же статті зазначено, що офіційна позиція держави Ізраїль полягає в тому, що бандерівці – поплічники нацистів, і ніяка їх реабілітація неможлива.

В Україні ніхто серйозно не ставився до неологізму «жидобандера» і сприймав його як «стьоб» над росіянами. На сьогодні цей крилатий вислів взагалі зник з інформаційного простору. Але, як би там не було, слово «жидобандера» залишило в свідомості громадян України позитивні конотації. Ці конотації сформувалися на підставі поєднання найкращих рис обох народів – єврейського та українського, – які проявилися під час смертельної загрози. Але саме це й важливо зрозуміти, що найкращі якості були проявленні під тиском важких обставин – війни. Саме війна примусила відсунути на задній план взаємні претензії, які насправді існують між обома народами. Безперечно, ці претензії нікуди не поділися, і ми розуміємо, що у мирний час умови україно-єврейської співпраці є іншими.

Але, якби там не було «жиди» і «бандерівці» отримали профіт. Кожний свій. Перші зберегли власність, другі заробили матеріальний та політичний капітал.

Сучасний феномен українсько-єврейських стосунків, власне, й полягає у тому, що в умовах зникнення об’єднавчого фактору – російської військової загрози, українці та євреї об’єднуються на базі найгірших своїх якостей, використовуючи один одного для досягнення власних – і що важливо відзначити – діаметрально протилежних корисливих цілей, фактично розвалюючи державу. Складається враження, що сенс їх об’єднання під час російської військової агресії полягав у тому, щоб використати свої найкращі риси для того, аби реалізуватися у найгірших.

Впевнений, що феномен Уляни Супрун нам усім ще належить усвідомити та осягнути після того, як вона піде з посади «в.о.» міністра, а можливо й повернеться до США.

Ми довго жили ілюзіями щодо української діаспори за океаном. Були навіть ідеї надати представникам діаспори право голосу на виборах до органів влади в Україні на тій лише підставі, що ці люди знають українську мову. У такий спосіб було намагання нейтралізувати проросійську п’яту колону в Україні. Але ситуація з Уляною Супрун серйозно похитнула переконання про корисність таких планів.

Як повідомляють відкриті джерела, до роботи на посаді в українському уряді Уляна Супрун була директором гуманітарних ініціатив Світового Конгресу Українців. З 1990 р. обрана членом Українського конгресу комітету Америки (УККА), у 1997-1999 рр. директором Ради з надання гуманітарної допомоги українкам, УККА.
З 1995 по 2013 рік була членом Союзу української молоді в Нью-Йорку.
З 2000 по 2009 гг. – президент Українсько-американської асоціації громадянських свобод.

В Україні пані Супрун спокійно демонструє націоналістичні переконання, відвідує Бандерштат та подумки спілкується із самим Степаном Бандерою. Користується абсолютною повагою та авторитетом в ортодоксальних націоналістів.

Партнер пані Уляни по реформі охорони здоров’я (і це не перебільшення) Володимир Гройсман, який особисто взяв відповідальність за медичні перетворення, скажімо так, є далеким від політичних поглядів Уляни Супрун. Більше того, у Вінниці його вважають латентним українофобом. Це колективна оцінка багаторічної діяльності цього чоловіка в історично-культурній сфері у Вінниці від певної частини вінницької громади. Вона дана на підставі багатьох фактів як то: невиконання рішення міської ради по встановлення пам’ятника Шевченку на площі Театральній, встановлення потворного символу героїв Небесної Сотні у вигляді так званого дерева свободи, що розділило громаду міста, учасників Рреволюції Гідності та ветеранів російсько-української війни.

Останні повідомлення від львівського інформаційного видання «Експрес» про виділення земельної ділянки для московської церкви у 2011 році також ставлять багато запитань до Гройсмана. Нашумілі встановлення карликового пам’ятника Симону Петлюрі на господарчому дворі обласного радіо не є навіть ширмою для прикриття, а швидше продуманим кроком з применшення українських національних героїв.

Індикатором невикорінної радянщини у Вінниці є вулиця «Воїнів інтернаціоналістів», яку навіть ніхто не намагався перейменувати не то щоб у вулицю «Бійців націоналістів», а просто переназвати. Інтернаціоналізм, як ширма російського шовінізму, для вінницьких донині є чеснотою.

Отже, що ж об’єднує цих людей – Супрун та Гройсмана – і чому між ними, а точніше між групами, які вони представляють виникла співпраця в сфері охорони здоров’я? На відміну від військових подій 2014 року події 2016 року в медичній сфері є діаметрально протилежними. Тут ініціативу виявили місцеві та заокеанські «бандерівці», які проплатили фінансовою допомогою місцевим «жидам».

Саме «бандерівці», очолювані Світовим банком виявилися ініціаторами об’єднання зусиль з Гройсманом. Різниця лише полягає у тому, що бандерівці не назвалися бандерожидами, а Уляна Супрун не одягнула білу майку, на якій синіми літерами був би намальований Тризуб у вигляді Менори, під яким було б написано «бандерожидівка».

Поштовхом для написання цього тексту стало переосмислення конкурсного відбору на посаду голови Національної служби здоров’я, а саме зухвалої поведінки «в.о» міністра охорони здоров’я, яка прийшла в якості експерта на засідання Комісії. Чому зухвалої? А тому, що Уляна Супрун сама не проходила ніяких конкурсів. Її буквальну за руку завели у політичну владу і цей факт її ніскільки, як ми бачимо, не бентежить. Більше того, її навіть формально не затвердили у парламенті за вказівкою зверху, як це відболося з нинішнім прем’єром. Вона почувається упевнено.

І це при тому, що людина приїхала до нас із країни, де просуванням по щаблям соціальної ієрархії вимагає суспільної легітимізації. За руку заводять у політичну владу в Україні, а не у США. Володимир Гройсман якраз є промовистим прикладом такої моделі політичної поведінки – спільного культурного продукту обох народів – «жидів» та «хохлів». Але поведінка Супрун свідчить, що практики американських “бандерівців”, нічим не відрізняються від українських політичних традицій.

Однак проблема навіть не у тому, що люди, котрі самі у житті не проходили ніяких конкурсів є їх організаторами. Проблема у тому, що в Україні міняється парадигма організації політичної влади. Вся справа у тому, що до цього Україна була просто країною кумівства і непотизму. Але фаворитизм мав замкнутий цикл, і відповідальність повністю лягала на політичну еліту, яка організовувала протекціонізм у кадровій політиці.

Сьогодні інститут конкурсних відборів на посади використовується для перекладання відповідальності на абсолютно непричетних до справи осіб. Реалізується така політика шляхом створення непотрібних державних інституцій, які заповнюються посадовцями відібраними на конкурсах різного роду спеціальними комісіями.

Реалізація цієї політики здійснюється за допомогою осіб різних національностей з діаметрально протилежними ідеологічними поглядами, об’єднаних бажанням досягнення власних, але так само діаметрально протилежних результатів, шляхом взаємного використання один одного.

Супрун і Гройсман – переслідують абсолютно різні цілі в реформі охорони здоров’я. Все що їх об’єднує, так це намагання перекласти відповідальність за свої дії на безтолковий народ. Якщо війна 2014 року народила неологізм «жидобандери», то реформа охорони здоров’я народжує наступний неологізм – «бандерожиди» – союз хамовито-туповатих латентних ксенофобів, об’єднаних марнославством та жадобою грошей.

Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами

Карта приват: 4149 4996 4053 3723

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.