0

Жив-був академік, або іронія долі української медицини

banija

Кінець 2017 в Україні відзначився «культурним» проривом. Після трьох років залізної завіси на блакитні екрани повернулася авторська екранізація п’єси Еміля Брагінського і Ельдара Рязанова «З легким паром! Або одного разу у новорічну ніч … »

На цю подію з неприхованою радістю відреагувала «Страна.ua», писаки якої повідомили, що на телебачення повернувся улюблений передноворічний телефільм «Іронія долі».

«У нинішньому році ситуація виявилася діаметрально протилежною – різні канали показали не тільки «Іронію долі», а й безліч інших радянських фільмів, в яких грають артисти з чорного списку Мінкульту – «Службовий роман», «Дівчата» і радянську «Попелюшку». Це яскравий приклад того, що попит з боку людей перемагає будь-які штучно створені бар’єри, – коментує «перемогу» для «Страна.ua» політичний експерт Руслан Бортник

Іншого ставлення як всенародна любов до фільму «Іронія долі» у суспільстві, де «Новий рік» є канонічним празником і сенсом життя пересічних просто не могло й бути. Очікуванням кращого від усього нового просякнуте буття нашого інфантильного соціуму. Саме звідси «Жити по-новому» від Петра Порошенка та «Рух нових сил» від його запеклого ворога Михайла Саакашвілі.

Боротьба проти засилля російського телевізійного контенту триває давно, але принципово іншої гостроти вона набула з початком російської військової агресії. Латентні прихильники московського слова з метою задоволення своїх культурних потреб розділили фільми країни-агресора на радянські та російські. Мовляв радянські і російські фільми – це різні культурні продукти. Більше того, радянські фільми несуть у собі культурні зразки необхідні для виховання українського суспільства, а фільми Ельдара Рязанова корисні ще й тим, що тонко висміюють недоліки радянської доби, які нікуди не поділися з нинішньої України.

Складно сказати скільки ще років підряд українцям необхідно подивитися «Іронію долі» після розвалу СРСР, аби побороти «совок», але цікавим є той факт, що акторка, яка зіграла головну героїню фільму викладачку російської літератури та мови Надю Шевельову полька Барбара Брильська свого часу відзначила, що поляки чомусь не те щоб не оцінили тонкого тролінгу радянського способу життя та антикомуністичного мислення з боку Рязанова, а взагалі не визнали роботу кінофільмом для дорослих через явну абсурдність сюжету: дурнувата традиція напитися перед новим роком в лазні; помилкова посадка до літака іншого пасажира; підозріла подібність ключа від дверей; збіг обставин особистого життя героїв, які вирішили використати новий рік для того, аби створити сім’ї; незрозумілі почуття, котрі виникли між незнайомими людьми за кілька годин побутових обставин; портфель з віником як сигнал долі; кохання та щастя.

Можливо саме через таке несприйняття радянського російського мистецтва Польща давно і назавжди порвала з радянським минулим та видавила «совок» зі свого життя через те, що ніколи не бачила у творах Ельдара Рязанова нічого корисного для боротьби з комунізмом?

 Так ось, люди, котрі дивляться фільми Едьдара Рязанова не бачать у них нічого антирадянського. Вони дивляться їх за ради приємностей. Фільм «Іронія долі» для них приємний подвійно. У ньому не тільки канонічний Новий рік як символ щастя, яке має прийти «на шару», у ньому сакралізована дурнота, вкоївши яку можна отримати значно більше – варто лише наважитися.

Іншими словами: можна пасивно чекати нового, підперши підборіддя кулаком, а можна активно це нове наблизити – напитися до безпам’ятства і потрапити у літак, котрий доставить вас замість когось до нової квартири, у якій на вас чекає ваша доля.

Щастя за іронією долі – воно є! Варто лише робити дурноту.

На нашому ресурсі ми кілька раз торкалися проблеми НАМН України. Думали, що це якось простимулює поважних людей і вони візьмуться за розум. Робили ми це з розуміння, що вивести з кризи вітчизняну медицину без медичного істеблішменту – неможливо. Але очікувано нічого з цього не вийшло. Більше того, передноворічні події дають підстави говорити, що все погане зі старого року перейде у новий і подвоїться. І це станеться всупереч проголошеним тостам, всупереч вірі у нове та всупереч тій всій дурноті, яку зробили вітчизняні академіки напередодні нового року.

25 грудня близько 22.00 в поліцію звернувся экс-головний позаштатний пульмонолог і фтизіатр країни, директор Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського академік Юрій Фещенко, який повідомив, що в його будинок увірвалися невідомі особи в чорному одязі та масках. Правопорушники зв’язали чоловіка та його дружину скотчем, забрали 15 млн грн.  і втекли. Ось так, жив собі академік спокійно цілий рік аж тут раз, перед самим великим святом й прямо  на Різдво, прийшли і забрали гроші.

Буквально за день до канонічного празника «Новий рік», 30 грудня, детективи НАБУ затримали за підозрою у вимаганні хабара директора Інституту агроекології і природокористування Національної аграрної академії наук України Ореста Фурдичка. Чоловіка затримали під час отримання 300 тис. доларів від приватного підприємця. Загалом Фурдичко нібито вимагав у нього 500 тис. доларів.

Безперечно, у мене немає ніяких підстав пов’язувати в єдиний ланцюжок пограбування академіка Фещенка та вимагання хабара академіком Фурдичком. Звинувачувати правоохоронців у бандитизмі було б дуже інноваційно. Тому я просто вважатиму подію з передноворічним викраденням 15 млн грн. іронією долі.

Саме за іронією долі пограбували директора не якогось іншого інституту, а керівника, котрий відповідальний за протитуберкульозну діяльність. Якби 15 млн викрали у директора інституту урології, то можливо б це нікого так сильно не здивувало. Але тут такі гроші у посадовця, який працює з чи не найбіднішими пацієнтами – туберкульозниками. Так ніби суспільству хочуть повідомити: а уявляєте, що в інших? І повідомити хочуть саме напередодні народного свята Нового року. Нового фінансового року. Для чого? Зрозуміло для чого. Явно не для того щоб збільшити фінансування бюджетними коштами інститути НАМН. І щоб виборці це схвально прийняли.

Розумієте, ловити директора інституту на хабарах або на тіньовій діяльності та несплаті податків – це дуже морочлива справа. Треба потім пояснювати чому він не сидить у тюрмі. А так, за іронією долі, обікрали чоловіка і вся країна знає, що гроші в інститутів є – вони зберігаються у директорів та академіків.

Взагалі у житті все справедливо і все закономірно. Переконаний, що більшість академіків і член-кореспондентів виховані на фільмах Ельдара Рязанова і приймали участь у творені народного свята. Напевно, вони не раз збиралися перед Новим роком і, культурно випиваючи, просили, аби з приходом нового прийшло нове щастя. Але іронія долі, це не лише, коли ви і ваша компанія загубилися у часі і просторі внаслідок зловживання алкоголем і вас замість іншого посадили у літак, відправивши в інше місто. Іронія долі, – це коли ви і ваші друзі загубилися у часі і просторі внаслідок самоусунення від соціального і політичного.

Самоусунення – це коли ви не помітили, що ваш інститут виконує оперативні втручання рівня районної лікарні і промовчали, коли роз’єднували первинний і вторинний рівень, а роз’єднувати треба було зовсім інше. Це коли ви рахували тарифи на замовлення МОЗ. Це тоді, коли ґвалтували педіатрів, коли людям на селі замість спеціалізованої допомоги пропонується фельдшерська або загальна терапевтична, а у містах лікарів швидкої заміняють на парамедиків. Це тоді, коли ви промовчали, що 80% людей мають всі свої медичні проблеми вирішувати на рівні медицини простих випадків – первинному рівні, який укомплектований лікарями низької якості. Самоусунення – це навіть тоді, коли ви не висловились з приводу створення нової поліції.

Тому іронія долі – це коли не орієнтуючись у часі і просторі ви заповнюєте електронну декларацію про свої статки та, сподіваючись на нову поліцію, робити публічну заяву про пограбування на 15 млн грн., наївно вважаючи, що ви академік і поліція з колишніх офіціантів та банкірів спеціально для вас проведе оперативно-слідчі дії, знайде, віддасть до суду та поверне вам 15 млн грн.. Іронія долі – це коли ви у статусі академіка не розумієте, що злочинців ніколи не знайдуть, гроші вам ніколи не повернуть, а подію використають як інформаційний привід для того, щоб припинити фінансування систему інститутів НАМН з бюджету.

Висновок. Якщо ви не хочете завершити життя у статусі посміховиська – не усувайтесь  від соціально-політичного життя і не дивіться фільмів Ельдара Рязанова – ні до обіду, ні після обіду.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.