1

Зимова школа «Громадське здоров’я в Україні» в хибних сенсах та маніпулятивних метафорах, або чи потрібно північним оленям рухатися на південь?

Досвід організації круглих столів та участь у кількаденних семінарах з виступами міжнародних та вітчизняних експертів, оплачених коштами іноземних донорів, дозволяють мені зробити два головні висновки:

  • всі активісти, які з’їжджаються на захід, ніколи не зібралися б самостійно навіть на звичайну розмову, а не те щоб потім здійснити якусь дію (спільна стаття, виступ перед аудиторією, акція перед стінами Кабміну тощо);
  • говорити на цих заходах можна те, що не суперечить інтересам або/та ціннісним орієнтирам фінансових донорів.

З цих двох висновків можна зробити ще кілька. Люди, котрі збираються на подібних «тусовках» загалом можуть спокійно обходитися без таких зустрічей. Проблеми, які вони обговорюють, не є для них критичними. Наприклад, лікарі не розуміють державної політики в сфері охорони здоров’я, але це нерозуміння не заважає їм заробляти собі на життя медичною практикою.

Іноземні донори – не є пасивними статистами. Вони, звичайно, не вказують, що треба говорити на зібраннях напряму, але донори вміють це робити опосередковано, примушуючи  спікерів, лідерів громадської думки і навіть пересічних учасників, говорити лише те, що їм подобається. При цьому треба розуміти, що «подобається» – не означає «бути потрібним», «подобається» – означає «бути прийнятним». Тому часто обговорення на круглих столах непотрібні нікому, але воно є прийнятним і нагадує розмови про аби що. Однак останніх кілька років прослідковується дуже чіткий тренд – зарубіжні спонсори громадянського суспільства нерідко використовують ресурси для поширення серед мас потрібної для них інформації за допомогою спеціально підготовлених людей виплеканих грантівськими коштами або, використовуючи корисних ідіотів.

Нещодавно в Одесі, з 12 по 17 лютого, пройшла Зимова школа «Громадське здоров’я в Україні». Судячи з рекламних банерів, які висіли за плечима учасників панельних дискусій донорами заходу виступили ЮНІСЕФ та міжнародний фонд Відродження. У відкритих джерелах значиться Світовий банк, Швейцарський Інститут охорони здоров’я та тропічної медицини, Маастрихтський університет, Нідерланди. З власного досвіду можу сказати, що валові витрати одного дня перебування на одного учасника обходяться організаторам до 5 тис грн.. Тобто 100 чоловік протягом 5 днів по 5 тис грн. – це 2, 5 млн грн. Скільки людей приймає участь в «школі» мені невідомо, тому цифра «100» є приблизною.

Дуже цікаво, що в рамках питань громадського здоров’я багато уваги було приділено не стільки профілактиці хвороб та здоровому способу життя, скільки політичним та реформаторським проблемам.

Як це часто буває у подібних випадках, прямих доказів у зацікавленості  спонсорів у поширенні певних політико-філософських концепцій та симпатій до певних думок – немає. Але враження у фінансуванні закордонними структурами осіб, які створюють та поширюють хибні смислові установки – чомусь складаються. Для створення і поширення використовуються вітчизняні політтехнологи, різного роду фахівці з комунікацій та медична громадськість з провладним мисленням. Мисленнєві процеси на користь влади стосуються виключно людей з медицини, у них провладне мислення генетично детерміноване необхідністю виживання. А ось інші учасники процесу реформування владу люблять виключно за гроші.

Реформування – це загальний український тренд. Він пояснюється переходом від російського націонал-комунізму до ринкового постросійського неофеодалізму. Тому реформування охопило усі сфери нашого життя.

На сьогодні не можна і не правильно стверджувати, що в медичній сфері не змінилося нічого. Так, як і на колишніх колгоспних полях з’явилися комбайни «John Deere», так само і в наших лікарнях з’явилися комп’ютерні томографи. Так, як і колгоспники після реформи в аграрному секторі отримують по мішку ячменю на гектар паю, так само медсестри отримують по 100 доларів на місяць зарплати. Щось подібні в інших сферах.

Але, при так званому реформуванні жодної сфери, окрім медичної, ніхто, ніде й ніколи не говорив, що будь-яка дія може лише покращити ситуацію. Ніхто, ніде й ніколи не казав, що треба робити будь-що, оскільки не робити нічого, це ще гірше. Ніхто, ніде й ніколи не казав, що гірше ніж є бути не може. Жодна реформа не будувалася на вірі та очікуванні дива.

Цікаво, що, як правило, такі думки поширюють люди без медичної освіти або ті медики, котрі давно залишили медицину. Ось, наприклад, як висловлюється на панельних дискусіях Олексій Ковжун – у глибокому минулому політтехнолог Юлії Тимошенко: «Спочатку буде каша, а потім воно якось «устаканиться». Ви знаєте краще за мене, що гірше бути не може. У кінцевому підсумку буде добре, але спочатку буде каша та плутанина. Тут є добра новина: кожен з тих, хто знає чого він хоче і чим він займається і розуміє для чого він це робить – отримує неймовірну перевагу… Зараз самий цікавий час – ловіть у цій мутній воді рибу – ви можете вирости до несказаних розмірів (оплески)». Приблизно так висловися й заступник житомирського міського голови Матвій Хрєнов, який на питання чи правильною дорогою ми йдемо, також сказав, що головне – йти, байдуже куди. Для того, аби це не виглядало вже зовсім дурнувато, Олексій Ковжун використав метафору з північним полюсом: «Якщо ви знаходитись на північному полюсі, то будь-який крок у будь-якому напрямку, буде на південь».

Натомість спікери панелі «Зимової школи», які безпосередньо працюють з пацієнтами висловили багато сумнівів щодо розуміння політики МОЗ. Ось пряма мова однієї з учасниць, котра працює в державній установі інституті педіатрії акушерства та гінекології (ім’я мені не відоме): «На нас насправді перестали тиснути. Але у цій децентралізації на нашому рівні я не бачу розумних стратегічних рішень, котрі б давали людям бодай мінімальну упевненість у розумінні напрямку руху. Очікування зводяться до того, що все таки, якимось дивним чином щось відбудеться. Є розуміння, що треба ламати. Але є усвідомлення що нічого не будується».

Увага! Люди не ставлять питання правильності руху, люди ставлять питання бодай розуміння напрямку руху. Чи є цей рух у вірному напрямку, треба розуміти, лікарі готові з’ясовувати по «ходу п’єси». Вимога пояснити напрямок руху походить з елементарної вимоги поваги до себе. Натомість усім хто вимагає цієї мінімальної поваги у вигляді конкретики кажуть – ідіть! Будь-який крок у будь-якому напрямку буде корисним, оскільки ви знаходитись на північному полюсі. Північний полюс – це зло, південний – добро.

Метафори та алегорії – дуже гарна річ, але на кожне порівняння можна навести протилежне порівняння.

Порівнювати успадковану систему Семашка з північним полюсом – це добре. Але на північному полісі живуть північні олені. І північному оленю не треба йти на південь. Кожний крок на південь наближатиме його до смерті. Або хто сказав, що після розпаду СРСР ми опинилися на північному полюсі у вічній мерзлоті? Якщо нам дістався харківський тракторний завод і з відповідними тракторами, то це не означає, що ми перебуваємо в Арктиці чи у кам’яному віці. До слова, будівництво ХТЗ та серійний випуск тракторів в СРСР свого часу налагодили американські інженери. Тільки треба розуміти, що робили вони це на замовлення та під контролем тодішньої політичної влади. Так, безперечно, трактор ХТЗ це не сільськогосподарська техніка компанії «John Deere» і він, безсумнівно, потребує модернізації, але також треба розуміти, що його застарілість є провиною тодішніх і нинішніх господарників. Попри все харківським трактором можна орати землю. Але якщо у нього хоча б заливали солярку. Коли ж гроші на пальне тупо не виділялися, а використовувалися самою владою на інші потреби, то трактор звичайно припинив їхати.

Але замість того, щоб визнати відсутність коштів на пальне вища політична влада країни залучає іноземних фахівців. Тільки цього разу не інженерів для налагодження виробництва сучасної техніки, а фахівців з «комунікацій», які розповідають, що у харківського трактора є коробка передач, і трактор рушає з першої передачі. І щоб трактор рушив треба цю передачу віднайти. І ось люди, котрі до цього їздили на тракторі беруть гайкові ключі та «болгарку» і розбирають трактор. І тепер вони стоять, тримаючи у руках шестерню, і кажуть, що ми знайшли першу передачу, і нам треба їхати. Але їхати немає на чому. І після усього, що вони наробили, їм кажуть, що ви на північному полюсі. Так звичайно, після того, як ви розібрали трактор – ви перетворилися на чукчів. І ми всі разом з вами опинилися на північному полюсі.

Для тих, хто не зрозумів алегорію пояснюю. Наші реформатори дуже довго розбирали систему Семашко, і ось, нарешті, вони це зробили, отримавши у чистому вигляді первинний рівень медико-санітарної допомоги та прийнявши закон про автономізацію лікарень настав час рушати. І не дивлячись, що можна йти у будь-якому напрямку і все списати на саботаж системи, ніхто не може зрушити з місця. Всі топчуться на місці. І все це тому, що північним оленям нічого не залишається як залишатися на північному полюсі. Вони нікому не потрібні з шестернею від розібраного трактора.

Ось як це виглядає у реальному житті на прикладі одного «фейсбучного» посту Дмитра Подтуркіна від 16 лютого,  у якому, пан Подтуркін зазначає, що всю другу половину року «реформатори від МОЗу» активно піарилися на законі про автономізацію 2002, прийнятому у квітні 2017 і розповідали про його значення для реформування охорони здоров’я та про те, які переваги по вільному управлінні коштами отримають медичні установи після його впровадження. «Але 2 лютого 2018 року в регіони з МОЗу прийшло інструктивний лист за підписом самого головного реформатора Павла Ковтонюка, в якому раптом жорстко врубили задню швидкість реформи автономізації і в пряме порушення норм реформаторського закону №2002 і статті 18 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», запропонувавши у регіонах організувати фінансування вже автономізованих медичних закладів не на договірній основі (шляхом укладення з ними договорів на медичне обслуговування населення), а по-старому – прямим перерахуванням бюджетних коштів на основі наданих кошторисів витрат… І ніякого, навіть маленького натяку на необхідність укладення договорів на медичне обслуговування населення. Не лист, а просто наочний посібник по тому, як можна «реформувати» нічого не змінюючи !!!
Дана схема прямої передачі бюджетних коштів підприємствам, які не є бюджетними установами давно існує в Україні. По ній отримують кошти державної підтримки і дотації вугільні шахти, по ній міста фінансують своїх комунальників, всякі Зеленбуд та інші житлово-комунального господарства. І т.д. і т.п.
Тільки яке це має відношення до реформи охорони здоров’я? Адже в результаті тільки створені медичні підприємства (уже автономні) не отримують можливість оперативного управління отриманими коштами – зберігається кошторисний принцип їх фінансування, і вони повинні витрачати кошти виключно відповідно до затвердженого кошторису. Тобто, власне не отримують такої бажаної автономії. Не отримають вигоди від проведення автономізації і органи місцевого самоврядування» – пише пан Подтуркін.

Якщо винести за дужки нерозуміння бутафорності розділення замовника та надавача медичних послуг в умовах подвійного державного підпорядкування медичної власності та медичних працівників (державного підпорядкування через субвенцію та комунального – через місцеві органи влади) Подтуркін не розуміє, що задній хід Ковтонюка продиктований «виробничою» необхідністю. Місцеві органи влади ніколи не можуть стати замовниками медичних послуг, оскільки укладення договорів вимагає тарифікації та диференціації оплати, чого неможливо зробити в умовах недостатнього фінансування. Це одразу візуалізує фінансову неспроможність Уряду. І якщо сміхотворну суму у 370 грн на громадянина можна замаскувати шляхом множення її на 2 тис пацієнтів та 12 місяців, то 5 тис грн. за апендектомію ви не замаскуєте подібними маніпуляціями. А якщо ми говоримо про найближчі дії у напрямку первинної медико-санітарної допомоги, то по-перше, фінансування декларації – це не фінансування медичної послуги, про яку так багато говорили, а по-друге, «інвентаризація» пацієнтів та їх «відсепаровування» від громадян (а саме це буде зроблено підписуванням декларацій) на базі розрахунків подушного фінансування призведе до скорочення грошового забезпечення лікарів у перший рік на 80%.

У житті насправді бувають екстрені ситуації, які вимагають негайних дій виходячи з існуючих знань, умінь, обставин та ресурсів. Але навіть такі хаотичні, основані на інстинктах, дії базуються на інстинкті самозбереження та елементарному природному здоровому глузді. Наприклад, при масивній акушерській кровотечі випускник факультету журналістики ніколи не буде розкладати над бровами роділлі сиру картоплю порізану кружальцями чи тампонувати їй ніс петрушкою.  Дії журналіста будуть скеровані ближче до органу, який кровить. Це логічно.

«Зимова школа» в Одесі показала, що у нас фінансуються заходи, котрі вчать людей, які в медицині є далеко не штукатурами чи танкістами, робити речі, котрі можуть провадити хіба божевільні. Цікаво, що лікарі ніби і розуміють абсурдність ситуації і вимагають пояснень, проте не отримавши цих пояснень продовжують слухати безвідповідальну маячню, не бачачи, що поводарі, розповідаючи про те, що треба йти самі нікуди не йдуть, а продовжують вибудовувати бутафорні інституції на північному полюсі. Але що ми хочемо з північних оленів?

Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами

Карта приват: 4149 4996 4053 3723

Анатолій Якименко

One Comment

  1. Привіт автору. Рахую що трошки розбираюся в системі та організаціі охорони здоровя Украіни. Побував у всіх обласних лікарнях і реально оцінюю стан ЛПЗ в тому числі і матеріально технічну базу. А кадрова проблема і т. д. Говорять про те як космічні кораблі будуть бороздити якісь простори. Зараз пишуть що буде телемедицина на селі. Всі гуртом будемо купляти компютери і т. д. Але там немає танометрів та фонендоскопів. зато будуть компи буде на чому сало нарізати. Стаття фахова дуже сподобалась. Питання грантоідів це віддільно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.