0

Зневага до Конституції як симптом деградації суспільства

В четвер у Верховній Раді України відбулося голосування за законопроекти 6327 «Проект Закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» та законопроект 6329 «Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України». Перший законопроект був проголосований більшістю (227), другий не отримав підтримки.  Оскільки один без одного вони не «дієздатні», то перемога об’єдналася із зрадою – МОЗ водночас і тішиться і сумує.

Однозначне ставлення до результатів голосування висловити неможливо. По-перше, ми нарешті побачили політичну волю президента Порошенка, за відсутність якої цього чоловіка довго критикували. Під час політичної «возні» навколо Квіташвілі ми завжди казали, що профільний комет ВРУ на чолі з Богомолець нічого не блокує. Достатньо волі Порошенка і все буде продавлено. Продавлено із застосуванням м’якої та брутальної сили. Просто тоді Порошенко був не готовий, не був упевнений, що запропонований Квіташвілі сценарій не принесе шкоди… ні, не медицині, а політичному майбутньому «гаранта». Але Квіташвілі свою роль виконав – намацав чуттєві точки в суспільстві, над якими попрацювали наступники. По-друге, суспільство заслужило на позитивне голосування антигуманних законів своєю інертністю та тупістю, по-третє, дуже хочеться краху Другої Української Республіки і її політичної еліти.

Тому я б не робив ніяких трагедій з поведінки голови ВРУ Парубія, який чотири рази ставив на голосування «6327» поки не було досягнуто бажаного результату (перше голосування – 224, друге – 218, третє – 221) – це політична культура еліти, яка доздихує.

Проблема полягає в іншому. Не зовсім ясно як ми маємо жити далі, коли це все розвалиться. Найбільше мене турбує ставлення до Конституції як Основного Закону. Процес розвалу держави завжди супроводжується розвалом правової системи і деградації правників. Ми цього не помічаємо, але в нашій країні оплачується юридична послуга спрямована на обхід законів, і навіть більше – на обхід Основного Закону.

Не помітно для нас Конституція більше не є нормативним правовим актом, який визначає принципи існування країни. Статті Конституції, виявляється, є лише набором популістських гасел. Сьогодні пересічному депутату ВР України навіть в голову не прийде шукати в 49 статті КУ якісь принципи. Ніяких принципів бути не може. Є інтереси, вони змінюються і ми маємо змінюватися відповідно до інтересів.

Саме з цієї логіки нині побудований алгоритм законотворчого процесу в Україні.

Формально законодавчий процес та законодавча процедура передбачають тестування законопроектів, які надходять від суб’єктів законодавчих ініціатив на предмет їх відповідності до Конституції України. За дотриманням Основного Закону слідкує Президент країни, Голова Верховної Рад України та профільний комітет, який розглядає законопроект. Є ще одна інституція – Головне науковоекспертне управління Апарату Верховної Ради України. Законопроекти тестують на предмет відповідності принципів та цінностей, на предмет задоволення загального суспільного інтересу. Але це формально. Насправді ж в голові народного депутата такого поняття як «принцип» не існує. У нього в голові є поняття «інтерес». Тому Конституція для нього це артефакт, анахронізм. Для зручності принципи і Конституцію називають популізмом. Депутат ставиться до Конституції як до власної виборчої програми – набору популістських гасел.

Тому нічого дивного немає, що спікер Андрій Парубій, він же головна дійова особа Майдану та Революції Гідності (ну, це щоб ніхто не забував за що боролися і хто боровся), відповідно до закону про регламент визначає головними комітети, які обійдуть 49 ст КУ – бюджетний та соціальної політики. Вдуматись лише, комітет соціальної політики використовується для здійснення антисоціальний дій.

Якщо люди не мають принципів і не бажають за ними жити вони ніколи не поцікавляться теорією права. Безперечно, 49 ст КУ є інерційною і виходить з розумінням добра і зла комуністичного виховання пострадянської української еліти. Але зневажливе ставлення до радянського права ніяким чином не обґрунтовується ставленням до марксистсько-ленінської, позитивістської або природно-правової теорії (концепції) права. Тавруючи статтю Конституції популізмом, наші депутати взагалі не виходять з прихильності до будь-якої концепції права. І це дуже страшно.

З точки зору марксистсько-ленінської теорії, право є зведена в закон воля економічно панівних класів. Зміст цієї волі визначається матеріальними, тобто економічними, умовами життя суспільства, а зведення її до закону здійснюється державою шляхом встановлення або санкціонування певних норм. Якщо керуватися марксистською концепцією права, то стаття 49 походить з волі Політбюро ЦК КПРС. Джерелом будь-якої позитивної волі є образ ідеального. Тому перед тим як критикувати 49 статтю дуже бажано поцікавитись як уявляли собі ідеальне комуністи.

Якщо керуватися позитивістською концепцією права, то позитивістів взагалі не цікавило моральний зміст законів. Стаття Конституції, відповідно до позитивістської концепції, – це правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою і адресовані членам суспільства. Іншими словами – це інтерес правлячої верхівки. Тобто про якийсь там популізм говорити – абсурд. Ніхто з радянської еліти не загравав з людьми, з метою сподобатися і бути обраним. У цьому не було жодної потреби.

Спроба загнати природно-правову концепцію права у популізм та різного роду політтехнологічні прийоми не лише ламає правову систему, вона руйнує основи демократії, таїнство якої полягає у живлені верхівки соціальної піраміди морально-етичними нормами та відчуттями Бога, продукованими з глибин народу. Саме тому джерелом влади є народ. І це записано у багатьох конституціях. Народ хоче безоплатної медицини, народ хоче, щоб багаті заплатили за бідних. Так він хоче, він джерело. Причім тут популізм?

Безоплатна медицина – це ніякий не повний об’єм медичної допомоги за найдорожчими протоколами. Всі люди розуміють, що не можна віддати всі гроші на ліки, забравши ресурси для існування здорових. Безоплатна медицина це ніякий не гарантований пакет, який буде таким самим декларативним як і 49 стаття.

Безоплатна медицина – це відчуття хворого, що здорові для нього зробили все можливе, це відчуття людини, що про неї потурбувалися. Поки такого відчуття не виникає. Виникає відчуття, що нас хочуть надурити люди, які взагалі не здатні нічого відчувати.

На сьогодні досягнута попередня домовленість з «Інститутом Майбутнього» про одну, а може кілька зустрічей на тему «Як має виглядати нова редакція 49 статті Конституції України?». Не знаю що з цього вийде, але якщо більше ніхто цим не хоче займатися, то доведеться нам, аматорам.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.