4

До дня медичного працівника. Замість привітання

Тріумф Смерті. Фелікс Нуссбаум

Тріумф Смерті. Фелікс Нуссбаум

Останнім часом увага до медичної сфери прикута не лише у зв’язку з реформами та корупційними скандалами. Все частіше у стрічках новин почали з’являтися повідомлення абсолютно бандитсько-кримінального характеру.

Згадаємо хоча б останні гучні справи з першим проректором Національної медичної академії післядипломної освіти імені Шупика Юрієм Вдовиченком, який пізно ввечері 1 квітня отримав постріл у спину біля ліфта свого будинку, або чого варте жорстоке  побиття бейсбольними битами академіка, ректора Одеського медичного університету Валерія Запорожана 14 травня.

Не пасе задніх у цьому процесі і Вінниччина, яку зобов’язує до лідерства статус медичної області: 29 січня стріляли у проректора  Вінницького медичного університету, коли він сідав у авто, а 15 червня двоє невідомих з бітами ранесенько на перехресті намагалися «поспілкуватися» з головним лікарем обласного онкологічного диспансеру Володимиром Шамраєм. А коли той спробував уникнути долі академіка Запоражана вистрілили з пістолета у ногу. І ось 17 червня у Калинівській районній лікарні, що на Вінниччині, лікар-анестезіолог наніс смертельні ножові поранення своєму керівнику. За неперевіреною інформацією анестезіолог прийшов по душу хірурга, але застав у операційній свого керівника завідувача відділенням, який спостерігав за післяопераційним пацієнтом. Оскільки колега по цеху також входив до ворожого табору, прийняв рішення розправитися з ним: першим ударом перерізав судини шиї, другим ударом глибоко поранив серце.

Може скластися враження, що остання подія є продовженням низки кримінальних «розборок», пов’язаних з напрацюванням правил поведінки на ринку медичних послуг, але це не так. Подібні «розборки» відбувалися і раніше. Пригадується, наприклад, абсолютно замовне побиття провідного онкогінеколога Віталія Каюка на початку 2000-х.

Те, що відбулося 17 червня – це зовсім іншого поля ягоди. Мало хто звертав увагу, що за 23 роки у медичну сферу зайшло дуже багато специфічного елементу, потрапляння якого у медицину раніше було просто не можливо. Мова іде про різного роду осіб з педагогічною запущеністю, самодурів та просто моральних уродів з садистко-кримінальними нахилами.

Автору цих строчок відомий випадок, коли у середині 2000-х років був звільнений з роботи лікар за побиття медсестри на чергуванні. Підкреслюю, звільнений, а не посаджений у в’язницю. Що він зробив? Спочатку вдарив молоду дівчину (деякі стверджують, що не рукою, просто медсестра побоялася зізнатися), а потім душив. Чому бив та душив? А був у молодого чоловіка поганий настрій – недопив.

Виникає питання: як ця людина потрапила у медицину і влаштувалася працювати не куди-небудь, а у обласну лікарню? Дуже просто – цього молодого лікаря вітав з днем народженням сам тодішній начальник обласного управління Володимир Миронюк. У медичному університеті це молоде дарування захистило кандидатську дисертацію і паралельно працювало на кафедрі – вчило студентів. Вигнали його лише тому, що це обласний центр і обласна лікарня. Працював би цей ескулап у районній лікарні – все б зійшло з рук. Побоялися б зачіпати. Гарантую, згодом все б закінчилося так, як у Калинівці. Може хтось думає, що людина, яка била медсестру зараз працює на Кам’янець-Подільському цементному заводі? Ха-ха! Як кандидата медичних наук, його забрав до себе відомий у Вінниці «науковець», донедавна ректор педагогічного університету, пан Шестопалюк.

Рівень деградації лікарів, особливо чоловіків, у медицині просто вражає. При зустрічі з деякими колишніми «однополчанами» і розмові в режимі «як справи» складається враження, що людина 15-20 років працює не в лікарні, а на місцевому цегельному заводі. Кухонний ніж та бейсбольна бита виглядали б органічним продовженням спілкування. Деякі лікарі чоловічої статі за своє життя курнули стільки «шмалі» та випили стільки сурогату, що при обміні думками виникає відчуття, що перед тобою погано лікований імбецил. 

Намагаються не відставати у процесі деградації від чоловіків і жінки у білих халатах. Асистент кафедри нормальної анатомії у місці верхівкового поштовху прорізала ножем отвір своєму співмешканцю, щоб подивитися як працює його серце. Зараз, правда, вона відбуває покарання, а не викладає в педагогічному університеті. Інша її колега, педіатр, колишній викладач кафедри патологічної анатомії, пішла з життя у 37 років, залишивши двоє дітей. З морально-етичних міркувань про причину смерті не писатиму, але запевняю, що вона ще «цікавіша», аніж розтин грудної клітки співмешканцю. Звідки така детальна інформація? Так склалося, що жили у одному під’їзді, знав їх дівчатами ще з дитинства. Так що постріли, удари ножами і бітами є візитівкою елітної спеціальності.

Реформатори від медицини, не хочете почати реформу зі з’ясування причин моральної деградації лікарів?

Анатолій Якименко

4 Comments

  1. А Вы, господин Якименко, сами врач? Скорее всего нет. Коллега про коллег так не писал бы. Везде, конечно, есть свои ненормальные люди, во всех сферах. Не спорю, точно есть. Но не всё ж так под одну гребёнку как здесь. Вы другой стороны никак не осветили в статье своей. И получилось – предвзято, необъективно и непрофессионально. Не врач Вы. Точка.

      • Это хороший аргумент, согласен. Главное – в тему. И ответили Вы так сейчас именно потому, что нечем крыть. Потому, что не продумывали тогда другую сторону вопроса, не анализировали, не дифференцировали, не отделяли зерна от плевел.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.