0

Квіташвілі: Переходимо на страхову медицину; головлікар сам визначатиме зарплату персоналу

Александр Квиташвили

О. Квіташвілі

Остаточної концепції реформування медицини ще немає, але міністр націлився на впровадження страховок. Пенсіонерів страхуватиме держава, інші – самі себе, але держава оплачуватиме лікування певних хвороб. Яких саме ще не вирішено. Головний лікар самостійно розпоряджатиметься бюджетом лікарні і визначатиме зарплати працівникам. Цього року реформи готуватимуть – наступного впроваджуватимуть.

Розмовляла: Любов Величко. Першоджерело: http://texty.org.ua/

Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі попри заяви про намір радикально реформувати галузь – один з небагатьох новопризначених міністрів, не звільнив своїх заступників та керівників департаментів. Сповнений оптимізму, натомість він активно відвідував регіони та багато спілкувався із представниками галузі, щоб оцінити стан та перспективи медичної реформи.

Підсумовуючи перші 100 днів роботи уряду, ТЕКСТИ поспілкувалися із очільником МОЗу і розпитали – як саме в Україні будуть змінюватися принципи роботи в системі охорони здоров’я, і коли ж нарешті українці зможуть користуватися якісними медичними послугами.

– Пане міністре, які принципові кроки Україна має зробити для переходу на новий якісний рівень медичного обслуговування?

– Нам зараз потрібно зробити дуже великий стрибок від системи Семашко, яка працює сьогодні, до страхової медицини. Для цього потрібно підготуватися, щоб ситуація з реформування не вийшла з-під контролю.

Перший крок – це створення вільної конкуренції на ринку медичних послу – щоб не мала значення форма власності лікарні – державна чи приватна; щоб якість послуг усюди була високою. При цьому, розцінки на послуги повинні бути конкурентоспроможними.

Другий крок – розробити законопроекти, які будуть стимулювати бізнес страхувати своїх працівників.

До речі, ми вже розробили кілька важливих законопроектів. Цей пакет законопроектів ми до кінця місяця внесемо на розгляд до Верховної Ради. Нам потрібна свобода дій у фінансуванні системи, нам потрібна свобода дій для лікарень – вони повинні отримати новий легальний статус, тобто, легалізувати ті доходи, які вже є.

При цьому, з’явиться принцип глобального бюджету – це гарантоване фінансування системи і свобода фінансових дій та менеджерських рішень лікарень – як вони будуть свої гроші витрачати, на які потреби і тд.

Затвердження цих законів допоможе нам реально розпочати реформування системи охорони здоров’я.

На наступний рік ми хочемо закласти в бюджет всі витрати з охорони здоров’я за таким принципом, щоб ми чітко знали, які послуги оплачує держава, в якому обсязі, для кого і коли – щоб система почала працювати злагоджено, і була можливість включити в неї кілька джерел фінансування – приватне і державне.

– Що буде зроблено вже в цьому році?

– 2015-й рік буде роком перехідним. Ми будемо готувати систему охорони здоров’я до переходу від виділення коштів на ліжко-місця і медперсонал до оплати за медичні послуги.

Зараз ми займаємося написанням стратегічного документу розвитку української медицини. В ньому буде написано, за лікування яких хвороб має платити виключно держава, а не страхові компанії.

Дискусійні питання, наприклад, – це лікування туберкульозу, СНІДу, інших небезпечних соціальних захворювань. Для цього потрібно вносити зміни в законодавство.

Крім того, думаю, що вже до кінця цього року в Україні з’являться хороші і надійні страхові компанії, з якими ми зможемо співпрацювати.

– А МОЗ уже почав діалог зі страховими компаніями? Чи висловлюють готовність ці компанії долучатися до процесу переходу України на страхову медицину?

– Страхові компанії будуть готові тоді, коли у нас буде нормальна законодавча база. А поки що ніхто ні до чого не готовий.

Я особисто розмовляв з представниками кількох страхових компаній. Висновок такий – великі страхові компанії поки не зацікавлені працювати за медичною страховкою. Закони у нас такі, що їм це не вигідно.

Поки у нас працюють інші схеми – коли одна приватна лікарня чи кілька лікарень створюють свою кишенькову страхову медицину – вимагають від пацієнтів платити щомісячний внесок в касу. Але це профанація страховки.

Тобто, якісь зачатки є, але вся система не буде нормально працювати, поки не буде здорової конкуренції на ринку медпослуг.

– Чи планує Міністерство розгортати соціальні страхові програми найближчим часом?

– Так. Сподіваюся на те, що до цього ж терміну у нас з’являться перші соціальні програми, які будуть фінансуватися державою. Почати потрібно із захисту тих соціальних груп, які на даний момент не можуть собі дозволити платне лікування. Я знаю, що в Україні є 15 мільйонів пенсіонерів – їм важче за всіх зараз, вони в самому пригніченому стані.

Адже в той час, коли у нас задекларована безкоштовна медицина, цим людям за все потрібно платити. А грошей немає.

Тому якщо у держави є соціальний орієнтир, то вона повинна дбати в першу чергу про цих людей.

– Чи буде держава впливати на вартість медичних послуг?

За соціальним програмам – так. У приватній страховій медицині – ні. Тобто, якщо людина йде і оформляє страховку самостійно, то це контракт приватної особи і страхової компанії. А там, де держава закуповує медичні послуги страхових компаній, то в такому випадку будуть вестися переговори про ціну.

– Лікарні в Україні будуть продаватися з молотка в приватні руки?

– Ні. Ми збережемо державну власність українських лікарень.

– Ви вже проводили розрахунки – яку зарплату буде отримувати, наприклад, медсестра або лікар-терапевт після реформ?

– Це дуже важко собі уявити зараз, тому що поки у нас немає елементарної статистики. Ясно лише одне – зараз лікарі отримують менше мізеру, на ці гроші неможливо прожити. Медсестра або лікар повинні отримувати стільки, скільки вони зможуть заробити, лікуючи людей (посміхається – Ред.).

– А хто буде розпоряджатися розподілом фінансів на видачу зарплат у лікарнях?

– Саме головні лікарі повинні мати можливість розпоряджатися грошима своєї лікарні. У них має бути фінансовий план.

До речі, вже цього року ми плануємо перейти на цю систему.

Показовим є приклад Грузії – там в кожній лікарні існує своя система розподілу грошей, наприклад, за проведення операції – між хірургом, анестезіологом, медсестрами і т.д. І держава в цей процес не втручається.

Я б порекомендував українським лікарям навідатися до Грузії і подивитися, як розподіляють кошти їхні колеги. Також у Грузії в головному лікарю допомагають фінансисти. Щоб кожна копійка була потрачена туди, куди й було заплановано.

– То в Україні нас буде такий же підхід в формуванні зарплати, як в Грузії, чи буде розроблений загальний обов’язковий стандарт розподілу коштів для усіх лікарень?

– Ні. Загального стандарту не повинно бути. Не може, наприклад, столична клініка працювати за таким же принципом, як лікарня в районному центрі. Медпресонал повинен сам для себе розробляти самий зручний механізм нарахування зарплатні. А держава може тільки пропонувати варіанти, проекти, механізми роботи менеджменту.

– Що спільного, а що відмінного між медичними реформами в Україні та тими, які були проведені з початку 2000-х у Грузії?

– Давайте не будемо порівнювати Україну з Грузією, адже стартові точки реформ у цих двох країн значно відрізнялися. У Грузії на момент початку реформ відомчої медицини не було як такої. Те, що ми реформували, було в руїнах. Фізично.

Якби ви подивилися на старі лікарні в Грузії, то там був жах. В тих приміщеннях не можна було не те що лікувати, туди зайти було страшно.

До того ж, Грузія в 11 разів менша, ніж Україна.

Через те, що Грузія – маленька країна, в ній можна було все швидко робити в плані реформ. Парламент і уряд були на боці реформ, ми швидко поміняли закони.

А в Україні, вся система, яка працювала до кінця 80-х років, була збережена.

Я можу вам навести ось такий цікавий приклад: якщо брати три країни – Швецію (багату країну), Естонію (країну, яка здійснила транзит з СРСР до ЄС) і Україну – і порівняти їх, то ми побачимо важливу закономірність. Ці країни до кінця 80-х починали свій розвиток з однакових відправних точок – кількість ліжок була однаковою на 100 тисяч населення.

Сьогодні ж ситуація така: в Швеції, яка вважається дуже соціально орієнтованою країною, 270 ліжок на 100 тисяч населення; в Естонії – близько 300 ліжок; в Україні – 890 ліжок. Тобто, змін у медичній мережі України майже не відбувалося.

Ще один яскравий показник для оцінки медичної сфери – це середня кількість днів, які хворі проводять у лікарні. У той час коли в Україні залишився показник 80-х років (12 днів), то в Естонії – це 5 днів, а у Швеції – три.

Це не означає, що когось виганяють на вулицю. Це означає, що медицина високотехнологічна, і це дозволяє набагато швидше лікувати хворого. Тобто, нам потрібно розвивати технології в медицині і підходити ближче до європейських стандартів. Це буде важко, але це можна зробити. Інші країни змогли, і Україна зможе. Просто нам буде потрібно трохи більше часу.

Володимир Савченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.