0

Про «Відкритий діалог щодо автономізації закладів охорони здоров’я» (Частина ІІ)

mona

Монашка на колінах. Двобічна картина, Мартин ван Майтенс, 1731р

Монашка на колінах. Двобічна картина, Мартин ван Майтенс, 1731р

Монашка на колінах. Двобічна картина, Мартин ван Майтенс, 1731р

Razdelitel_trigger

Продовжуємо огляд круглого столу який відбувся в Києві 28.08.15, присвячений питанню автономізації лікарень доповіддю Віктора Турика, голови районної адміністрації Херсонської області. 

Назва доповіді мала промовисту назву «Фрагментація чи інтеграція? Переваги та недоліки на прикладі Скадовської ЦРЛ». Від себе хочемо висловити подяку пану Турику за об’єктивність представлених даних. Критика безперечно буде.

Почнемо з традиційно стислого викладення виступу з нашими акцентами у вигляді виділень по тексту.

– Протягом 13 років мені довелося працювати головним лікарем Скадовської центральної районної лікарні. Дозвольте з точки зору практичного лікаря та адміністратора зробити декілька зауважень з приводу реформ, які відбуваються в медичній сфері.

Я з нетерпінням чекаю, коли нарешті цей закон буде прийнятий, оскільки був членом робочої групи з розробки цього законопроекту. На презентації цього закону прем’єр-міністр Яценюк запропонував розробити пакет законопроектів, який би зрушив ситуацію з мертвої точки і дозволив би побачити кінцеву мету. Це вірно, адже на сьогодні не ясно з якою метою проводиться реформа.

Звертаю вашу увагу, що та реформа, яка була започаткована декілька років тому і пройшла відповідне напрацювання у пілотних регіонах не задовольняє ні мешканців України, ні управлінців, ні лікарів. Реформа у пілотних регіонах якось там проходила, але звіту від тих напрацювань до цих пір ми не маємо. Дуже не хотілося, щоб законопроекти, які напрацьовані сьогодні призвели до такого ж кінцевого результату, яким нині всі не задоволені.

Нагадаю вам, що та не продумана, не прорахована, не обґрунтована реформа, яка призвела до розподілу медичних базових лікарень на первинну та вторинну допомогу викликала такий хаос в організації надання медичної допомоги, що у деяких районах це стало проблемою №1, вони  тепер не розуміють, що з цим робити. Так ось, автономізація лікарень, проведена на існуючому роз’єднані первинної та вторинної допомоги  призведе до нових проблем як у ЦПМСД так і в районних лікарнях. Спочатку треба напрацювати механізми фінансового розподілу подушного нормативу, механізми управління фінансами, організації медичної допомоги.

Що сьогодні нам треба врахувати. Мова йде про три складові. Перша – фінансова складова. В районах розподіл фінансів на районному рівні на сьогоднішній день проходить в ручному режимі. Деякі заклади ПМСД мають 20% від консолідованого районного бюджету, деякі 30, деякі 40%. Відповіді на запитання чому так розподіляються кошти ніхто дати не може. Це свідчить про те, що механізмів, які б дозволили управляти цими коштами немає.

Сьогоднішня ситуація в районах при розподілі ЦПМСД та ЦРЛ дозволяє нераціонально витрачати бюджетні кошти. Тільки на утримання адміністрації, у районі з 50 000 населення на заробітну плату витрачається майже 1 мільйон гривень.

Друга складова – це організація медичної допомоги. Є райони, де управлінців більше аніж лікарів. У деяких районах відмічається брак фахівців педіатричного та терапевтичного профілю. Ці фахівці перейшли в центри ПМСД. Скадовськ – місто державного значення. ЦРЛ Скадовська має у розпорядженні одного педіатра у якості завідувача відділенням, який і вдень, і вночі, і у вихідні, і у будні вимушений надавати медичну допомогу. Але яку допомогу? А ту медичну допомогу, яку первинна ланка, а саме сімейні лікарі не надають протягом дня. Чому не виконують, це їхні питання.

Але звертаю увагу на відсутність фінансової зацікавленості у виконанні своїх функцій. Не має визначених функцій за які вони відповідальні і тому ввечері населення  везе в лікарню дітей до одного лікаря, який не може отримати належну заробітну плату.

Це треба також врахувати при автономізації ЗОЗ. Цей механізм має бути чітко прописаний і він працював.

Вважаю, що ті райони, які мають населення менше 100 тис, коли ми будемо створювати центри ПМСД для належної організації роботи у відповідному районі як структурні підрозділи в один медичний заклад. Весь світ об’єднується, і враховуючи цю ситуацію треба виправити ті помилки, які були створені минулою владою.

Razdelitel_trigger

Нормальну людину, яка прочитає цю доповідь мало би розірвати на мільйон шматків. Розірвати не стільки від озвучених фактів, скільки від висновків та пропозицій.

Незважаючи на те, що колишньому головному лікарю не ясно з якою метою проводиться медична реформа, йому не вистачає терпіння дочекатися прийняття закону про автономізацію ЗОЗ. Треба розуміти, що для такої справи мету знати не обв”язково. Прямо як у народному фольклорі – вінчайте батюшка бо не видержу!

Пан Турик не перший, хто закидає про відсутність офіційних результатів про проведені реформи у пілотних регіонах. Однак нам ось здається, що цим людям просто цікаво: а «шо» там в «пілотах». Цікаво і не більше. Можна подумати, що якби їм оголосили, що результати жахливі, то вони б взяли вила і пішли на Київ або просто відмовилися проводити реформи у себе в областях.

Факт того, що хоча б декого цікавить результати реформи у Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку і Києві не може не тішити. Але нас цікавить на яких правових підставах, ті, хто так зараз цікавиться, проводили реформи у себе в районах. Ось на яких правових підставах в Скадовську розмежовувалися первинний і вторинний рівень медичної допомоги? Нас також цікавить на яких теоретичних обґрунтуваннях це все відбувалося і чому тоді ніхто не помічав відсутності мети реформ?

Ну добре, не надали звіту по «пілотах», а що заважає підвести підсумки по всій Україні зараз? Чи так хочеться автономізації, що аж край. Якщо, так, то нащо тоді блеяти про якісь звіти?

Але ми просимо звернути увагу читачів на пропозицію замкнути центри ПМСД на комунальні підприємства. Це просто фантастика. Сімейні лікарі, наскільки нам відомо, мають залишатися на подушному фінансуванні і їхня зарплата залежатиме від кількості населення, яке вони обслуговуватимуть. Цікаво, а що “сімейники” мають робити у комунальному підприємстві, де оплачуватиметься послуга, а не кількість населення?

Це все одно, що приватних адвокатів приєднати до цеху суддів або навпаки.

Пасаж про фінансово невмотивованих сімейних лікарів – це хіт. Це просто хіт сезону! Дуже хочеться зустрітися з апологетом сімейної медицини Миколою Єфремовичем. Колись автору цих строчок пан Поліщук на прямому ефірі 2011 року обґрунтовував необхідність введення інституту сімейного лікаря тим, що лікуватися у «дженерал практишн» дешевше як у спеціаліста (упустимо цей момент як професор прийшов до такого висновку у бюджетно-адміністративній системі, де ставка медсестри мало чим відрізнялася від ставки лікаря). Взагалі за такою логікою дешевше лікуватися в санітарки.

Агов, реформатори! Зарплата у сімейних лікарів вдвічі більша за спеціалістів. Як так сталося, що педіатр вмотивований лікувати дітей за менші гроші? Скільки ще ви плануєте дати сімейному лікарю, щоб він нарешті почав за щось відповідати і став вмотивованим? Чи не пора перейти до інших мотиваційних методик?

Як так сталося, що між первинним та вторинним рівнем не визначені функції? Що ви тоді роз’єднували? Але повернемося до назви доповіді «Фрагментація чи інтеграція?» Дуже промовисто. Така постановка питання через 5 років є найкращим підсумком реформ. 

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.