0

Проекти і прожекти громадського здоров’я

147580

Василь Артюшенко, DT.UA

Нарешті збулося те, про що мріяли не лише бізнесмени і чиновники, а й прем’єр-міністри, — Державна санітарно-епідеміологічна служба України припинила своє існування. Обезлюдніли кабінети, замовкли телефони, зависли сайти. Схоже, назавжди. Першоджерело http://gazeta.dt.ua

Нарешті збулося те, про що мріяли не лише бізнесмени і чиновники, а й прем’єр-міністри, — Державна санітарно-епідеміологічна служба України припинила своє існування. Обезлюдніли кабінети, замовкли телефони, зависли сайти. Схоже, назавжди. 

Знищення цієї служби починав Азаров, заявивши, що “СЕС гнобить наш бізнес”. А завершив Яценюк, котрий спочатку заборонив усі перевірки, які входять до компетенції СЕС, а потім і саму службу. Хоча урядове рішення суперечило не лише здоровому глузду, а й нормам законодавства та вимогам часу — у період воєнних дій і масового переселення людей санітарно-епідеміологічний нагляд, як правило, посилюється. Це стосується не лише прифронтових територій, а всієї країни. Зокрема й столиці, де спалахи харчових отруєнь, кишкових інфекцій, небезпечних інфекційних захворювань, які переносяться гризунами, на превеликий жаль, уже стали звичним явищем. 

Нещодавно восьмеро малюків з дошкільних закладів Дарницького району Києва потрапили до лікарні з підозрою на гостру кишкову інфекцію. Пізніше виявилося, що це сальмонельоз — хвороба, яка супроводжується дуже високою температурою, зневодненням організму й іноді навіть втратою свідомості. За словами лікарів, і після виписки з лікарні такі пацієнти можуть бути носіями сальмонельозу й заражати інших. Захворіло восьмеро, а бактеріологічне обстеження змушені були пройти майже 220 осіб, серед яких співробітники дитячого садка і контактні діти.

Їм, можна сказати, пощастило — це трапилося наприкінці квітня, СЕС тоді працювала, що дало можливість швидко локалізувати спалах і провести необхідні заходи.

Якщо подібне станеться у травні — ніхто не знає, чим це закінчиться. Зазвичай про випадки отруєнь, спалахи кишкових інфекцій та інші надзвичайні ситуації повідомляли в СЕС, а там уже відповідно реагували. Нині система розірвана — кому телефонувати, куди звертатися?

СЕС наказала довго жити

На думку фахівців, санітарно-епідеміологічна ситуація нині така, що може вибухнути епідеміями будь-коли. Як приклад наводять дитячі садки і школи Києва, де минулої осені захворіли на гепатит А десятки дітей. Причина відома — відсутність контролю за персоналом, антисанітарія у харчоблоках і санвузлах. І йдеться не лише про дитячі заклади. Щомісяця з’являється інформація про госпіталізацію відвідувачів ресторанів, які стали жертвами неякісної їжі або брудних рук працівників кухні. На порозі літа завжди актуалізуються питання якості питної води, санітарного стану зон відпочинку й пляжів, підготовка таборів та баз відпочинку для дітей і дорослих. Тут і раніше було чимало огріхів, а тепер і поготів. 

Влада переконує, що ситуація незабаром поліпшиться, а ліквідацію державної СЕС називає реформою. Знаменита постанова Кабінету Міністрів України №442 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” (від 10.09.2014) вимагає реорганізувати ДСЕС — значно скоротити її штат, а те, що залишиться, приєднати до новоствореної структури, куди також увійшли Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, а також Держінспекція з питань захисту прав споживачів.

Держпродспоживслужба діятиме відповідно до європейських норм, матиме чимало напрямів діяльності і буде підпорядкована Мінагропроду. Більш як рік пішло на створення нової служби, однак досі не вирішено всіх питань щодо фінансування, штатного розпису, функцій, координації дій з різними відомствами та установами. Керівництво МОЗ намагалося забрати у своє підпорядкування те, що залишилося від ДСЕС (насамперед його цікавила матеріальна база), однак не склалося. На сайті Держпродспоживслужби з’явився розділ санепіднагляду, а керівник служби відреагував на спалах сальмонельозу в Києві — дав доручення відповідному підрозділу.

Однак про випадки захворювань дітей прес-служба не повідомляє, у центрі уваги — діяльність фітосанітарної служби, яка виявила шкідливий “західний квітковий трипс” у партії салату латук, який намагалися завезти в Україну. Епідеміологи гірко жартують, що відтепер служба більше дбатиме “про телят, чем про ребят” — тобто насамперед бізнес-інтереси, а вже потім санепідблагополуччя населення. 

У Міністерстві охорони здоров’я не вбачають у цій ситуації жодних проблем — бо покладають великі надії на Центр громадського здоров’я, створення якого запланували ще восени 2015 р. Відповідний наказ (№604) підписав екс-міністр О.Квіташвілі. 

“Центр громадського здоров’я (ЦГЗ), — зазначено в документах, — розглядається як база для посилення функцій епіднагляду за інфекційними та неінфекційними захворюваннями”.

СЕС і ЦГЗ — знайди 10 відмінностей

Керівництво МОЗ має намір одним пострілом убити навіть не двох зайців, а значно більше. По-перше, це розглядається як важливий етап реформування системи медицини, який можна зарахувати до активу. 

По-друге, в одну юридичну особу об’єднають 42 установи, які працюють у різних містах України, що дозволить керувати цими колективами, розпоряджатися майном та бюджетами, сидячи у столичних кабінетах. До нової структури мають також увійти підприємства та установи державної СЕС.

По-третє, фінансування центру повинно здійснюватися окремим рядком у бюджеті і в значно більших обсягах, ніж отримували установи до об’єднання.

Поява в Україні структури, подібної до тих, які діють у багатьох європейських країнах, передбачає ще й чимало бонусів. Автори проекту дуже розраховують на міжнародну допомогу та державно-приватне партнерство, що сприятиме розвитку системи охорони громадського здоров’я. А в перспективі — оптимізація установ та скорочення штату (що дасть змогу ефективніше використовувати майнові комплекси), плани щодо випуску продукції тощо. 

У кулуарах міністерства говорять про лобіювання інтересів як певних структур, так і окремих персон. Але хто повірить тим чуткам, коли в документах так багато і так душевно написано про необхідність берегти громадське здоров’я. Автори проекту дуже занепокоєні тим, що в Україні процвітає дискримінація: є міністерство, яке турбується про хворих, але ніхто не опікується здоровими людьми. Реформатори вважають, що “існуючі поодинокі елементи системи громадського здоров’я ігнорують потреби здорового населення та не можуть відповісти належним чином на зростаючий тягар неінфекційних захворювань”.

Керівництво МОЗ проаналізувало ситуацію, встановило причини і призначило винних за те, що система охорони здоров’я перебуває на межі краху, а всі спроби її реформувати блокуються. Як стверджують чиновники, “система санітарних норм та правил, що була сформована за радянських часів, не відповідає ні вимогам сьогодення, ні сучасному законодавчому полю, ні законодавству та кращим практикам ЄС. 

Розгалужена мережа науково-дослідних інститутів та установ у галузях епідеміології, інфектології, гігієни праці, гігієни навколишнього середовища, як у структурі МОЗ, так і в структурі НАМН України, що нараховує більше десятка організацій, не дала з часів незалежності позитивного розвитку системи громадського здоров’я. Медична наука не інтегрована у світовий науковий простір, не використовує сучасних методів аналізу та моделювання ситуації. Зазначене призвело до того, що формування політики у сфері громадського здоров’я майже не підкріплене науковими розробками”.

Функції Центру громадського здоров’я багато в чому збігаються з завданнями, які багато десятиліть виконувала СЕС. І хоча чиновники закликають “відправити на гільйотину” закони, якими керувалася система Семашка, чимало з тих норм було перенесено в нові проекти й концепції. Очевидно, новостворений Центр стане фундаментом, на якому планується звести “єдину систему громадського здоров’я”. Як сказано в концепції, це передусім передбачає посилення ролі й функцій МОЗ як центрального органу виконавчої влади: “Міністерство охорони здоров’я має управляти системою охорони здоров’я через політичне лідерство, розробку стратегій та законодавства”. 

Але ж хто буде перти плуга на ниві громадського здоров’я, поки штаб галузі зміцнюватиме політичний вплив? До виконання цього завдання мають залучити первинну медичну ланку. Те, що раніше виконували фахівці СЕС, ляже на плечі сімейних лікарів, до компетенції яких “належатимуть функції здійснення протиепідемічних та профілактичних заходів щодо інфекційних хвороб, проведення індивідуальної та масової профілактики захворювань, розслідування поодиноких випадків інфекційних хвороб і т.д.”. Санепідслужба принаймні мала для цього відповідну базу, а головне — досвідчених кваліфікованих фахівців.

Реформування триватиме протягом 2016—2019 рр. і має закінчитися “удосконаленням фінансової та матеріальної бази”. В Україні це відбувається традиційно і означає “поетапне скорочення ресурсів, які спрямовувались на утримання інфраструктури, шляхом скорочення кількості установ з поетапним скороченням персоналу”.

Заради чого судилися? 

Створення Центру громадського здоров’я викликало великий резонанс, оскільки зачіпає інтереси дуже багатьох людей. Те, що з таким рішенням не згодні колективи установ, які МОЗ має намір “об’єднати шляхом злиття”, зрозуміло. Йдеться не лише про меркантильні інтереси та бажання зберегти свої робочі місця, як вважають чиновники. Фахівці не бачать перспектив, не розуміють, задля чого об’єднувати установи, що мають різні напрями діяльності, функції та завдання.

У Національній академії медичних наук висновки чиновників МОЗ, які було включено до тексту Концепції розвитку системи громадського здоров’я, вважають неаргументованими і некоректними.

“Я близько 60 років займаюся профілактичною медициною, — каже директор Інституту праці, віце-президент НАМНУ Юрій Кундієв. — І яким же було моє здивування, коли під час епідемії грипу в Києві найбільше занепокоєння викликало те, що не вистачає ліжок. Ніколи ліжка не зупиняли епідемій! Керівники охорони здоров’я мали б розуміти, що ніяких ліжок не вистачить, якщо не проводити системної профілактичної роботи. Потрібно змінювати і стратегію, і погляди на розвиток сфери громадського здоров’я.

У НАМН багато інститутів трансформують свою діяльність саме у напрямі профілактики. Зокрема, Інститут медичної екології і гігієни ім. Марзєєва було трансформовано в Інститут громадського здоров’я. Важливо, що змінюється не лише назва, а сама сутність наукової роботи, що спрямована на теорію і практику громадського здоров’я. Розуміємо, що нас чекають труднощі і великий спротив бізнесу, бо, як показує досвід, бізнес-структурам громадське здоров’я не цікаве і не потрібне — там головне, аби був зиск. 

У нас є чимало напрацювань, НАМН готова здійснювати науковий супровід розвитку й становлення системи громадського здоров’я в Україні”.

Профільний комітет парламенту на своїх засіданнях кілька разів розглядав питання, пов’язані зі створенням ЦГЗ, а також організував круглий стіл, залучивши до обговорення науковців, фахівців практичної медицини й СЕС, представників громадських організацій. На думку депутатів, такий спосіб реформування охорони здоров’я може призвести не лише до розбалансування, а й руйнування системи забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

“Слід ураховувати, що чиновники у проектах пишуть одне, а роблять інше, — коментує ситуацію заступник голови комітету ВР з питань охорони здоров’я Олег Мусій. — Є рішення апеляційного суду, яке Міністерство охорони здоров’я зобов’язане виконувати, воно стосується і долі СЕС, і наказу №604 про створення Центру громадського здоров’я. Але керівництво МОЗ його відверто ігнорує.

Коли об’єднують понад 40 установ, більшість з яких не мають жодного відношення до громадського здоров’я, виникає логічне запитання — для чого все це робиться? Керівництво МОЗ, схоже, має намір знищити все, що є хорошого, ефективного у системі охорони здоров’я. Наш комітет розглянув ситуацію зі створенням ЦГЗ і висловив своє ставлення до подій, наголошуючи на тому, що МОЗ має виконати рішення суду і зупинити реорганізацію методами, які руйнують СЕС та інші установи. Ми також направили відповідне подання до президента, прем’єр-міністра і ГПУ.

У мене на столі лежить розпорядження, підписане Перегінцем, про ліквідацію Львівського інституту гігієни та епідеміології. Слід урахувати, що йдеться про історичну будівлю і ласий шматок землі в центрі Львова. До нас надійшло звернення від Львівського національного медичного університету з проханням допомогти у створенні клінічної бази в інституті епідеміології. Це не лише допоможе поліпшити підготовку майбутніх медиків, а й залишить інститут у державній власності, не дозволить передати його до чиїхось рук. 

Прикриваючись створенням центру, чиновники готують розпорядження про ліквідацію установ, які начебто мали об’єднувати. Така практика, на жаль, дуже поширена.

Насторожує і те, що Центр громадського здоров’я очолюватиме інфекціоніст, який займається виключно питаннями ВІЛСНІД. Ця тенденція дуже непокоїть. Складається враження, що все громадське здоров’я зводиться лише до проблем ВІЛСНІД, а решта напрямів і проблем залишиться поза увагою, без підтримки, без фінансування. 

Вихід, на думку членів комітету, у тому, щоб законодавчі ініціативи готувалися в парламенті. А міністерство, як орган виконавчої влади, повернулося до виконання своїх безпосередніх обов’язків. Бо ініціативи МОЗ щодо створення нових структур призводять не лише до ліквідації діючих установ, а й до руйнації медицини в цілому”. 

Після травневих канікул тема реформ у медичній галузі стала надзвичайно популярною. Цього тижня про неї говорили і на засіданні уряду, і на нараді в МОЗ, яку провів в.о. міністра Віктор Шафранський. Обговорюючи створення Центру громадського здоров’я, у міністерстві згадали і про реорганізацію СЕС. Однак усе звелося до повторення положень, які записані у Концепції розвитку системи громадського здоров’я. 

Чиновники роблять вигляд, що нічого не знають ні про судовий процес, який ініціювали профспілкові організації медиків, ні про рішення судів. 

“Постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/19610/14 (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень — 55797697) ще 8 лютого 2016 року був визнаний протиправним і скасований абзац 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” №442 від 10.09.2014 в частині реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби України, — розповідає заступник голови Донецької обласної організації працівників охорони здоров’я Сергій Маловичко, який витратив чимало часу і зусиль, домагаючись справедливості. — Рішення суду набрало чинності й залишене в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.03.2016 (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень — 56279095). 

Безперечно, Міністерство охорони здоров’я зобов’язане виконати рішення суду. 

Незайве нагадати, що у статті 382 Кримінального кодексу України йдеться про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Одне порушення законодавства обов’язково тягне за собою інше. Медична спільнота позбавлена права впливати на прийняття рішень і навіть брати участь у їх обговоренні. Так, без консультацій із громадськістю і профспілками, було прийнято рішення про реорганізацію СЕС, створення Центру громадського здоров’я, скорочення лікарняних ліжок. Реформування медичної галузі готується в умовах непрозорості, неузгодженості в роботі законодавчих та виконавчих органів влади. Концепція розвитку системи громадського здоров’я викликає багато запитань, окремі її положення суперечать Конституції України”.

Готуючи проекти і концепції, чиновники МОЗ зазвичай забувають про тих, хто повинен їх утілювати в життя. Не зважають і на норми чинного законодавства, про що свідчать злощасна постанова №442 і рішення суду. 

Центр громадського здоров’я мав стати проектом, який підніме авторитет керівництва МОЗ, свідчитиме про реформування системи, принесе вигоду у вигляді фінансової допомоги від зарубіжних партнерів. Критикуючи СЕС та її співробітників, чиновники водночас розраховували на її майно — планували приєднати до центру понад три десятки регіональних та інших лабораторних центрів. Але ситуація склалася на користь Мінагропроду. Рішення суду, яке ігнорують наші чиновники, не пройде повз увагу зарубіжних партнерів і донорів, котрі привчені поважати закон. МОЗ не пошкодувало зусиль, щоб зруйнувати систему епіднагляду, зробивши ставку на Центр громадського здоров’я. Одначе за таких умов ще один проект реформування системи охорони здоров’я перетворюється на банальний прожект. 

Автор Ольга Скрипник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.