0

“В Україні хабара не пропонували. У Грузії — були натяки” – Квіташвілі

kvitasvili_kmu_8_06_15

Першоджерело http://gazeta.ua

З міністром охорони здоров’я 44-річним Олександром Квіташвілі зустрічаємося в кабінеті на третьому поверсі Міністерства. Тут на столі для нарад стоїть негазована мінеральна вода. На стіні — плазмовий телевізор. Міністр сідає по центру столу. Говоримо російською.

Нещодавно на засіданні уряду ви представили законопроекти, що мають стати першим кроком медреформи. Скільки часу вона забере?

— Реформа не може сьогодні початися, а за три місяці чи три роки закінчитися. Це — рух, що триває вічно. Але в Україні він досі не розпочався.

Чому?

— Ніхто не цікавився реформами. Країна живе ще в системі Семашка (радянська централізована система охорони здоров’я, яку розробив академік Микола Семашко. Від показника “ліжко-день” залежало фінансування медичного закладу, а зарплата лікаря прив’язана до спеціалізації, а не результатів роботи. — “ГПУ”). Фінансуємо інфраструктуру, а не пацієнта.

Починаємо з того, що прибираємо тотальну державну монополію. Сьогодні держава є замовником послуг, оплачує їх і сама стежить за якістю. У розвинених країнах, які орієнтуються на пацієнта, замовник і виконавець послуг — різні суб’єкти. Це перший крок — розмежувати замовника й постачальника.

Лікарням надаємо автономію. Нині всі медуста­нови отримують гроші від держави. Це покриває третину витрат. А ще дві третини звідки з’являються? Це і є оті неформальні платежі, які обходять усі закони.

Які це суми?

— Їх важко порахувати, немає прямої статистики. Можна лише математично визначити. 2015 року на медицину виділили 59 мільярдів гривень, це майже три мільярди доларів. Виходить, 5–6 мільярдів доларів ходять у системі неформально. Ми хочемо дати можливість лікарням заробляти легально. 49-та стаття Конституції забороняє платні послуги. Але лікарні можуть заробляти, додаючи ті, що не входять до переліку безкоштовних.

А паралельно впроваджуватимемо систему інформаційного управління охороною здоров’я. Це важливо для отримання нормальної статистики. Щоб до кінця року почати говорити про соціальні страховки і страхову медицину. Сьогодні це неможливо. Приватні страхові компанії не можуть співпрацювати з державними лікарнями, бо немає механізму легально отримувати гроші за послуги, що оплачують страховики.

Законопроекти, які ми винесли, це змінюють. Без таких змін неможливо йти вперед.

Якщо лікарні отримають можливість управлятись автономно, як це буде на практиці?

— У лікарень з’являться джерела фінансування — нові, легалізовані, державні, які вони отримували до цього. Вже не будуть лікарі так прив’язані до грошей на утримання лікарняного ліжка. Лікарні працюють добре, якщо є високі технології і хворий одужує швидко. А в нас поки що навпаки.

Ще одне нововведення — контракти між замовником ­послуг, тобто областю, і лікарнями. Те саме буде всередині медичного закладу — контракти між управлінцями та лікарями.

Багато медиків працюють за контрактами. Але в них немає можливості швидко змінювати місце роботи. Бо всі орієнтуються на штатний розклад. Реформи дадуть свободу дій. Наприклад, Київ перевантажений. Тут багато високотехнологічних центрів. Та головне, щоб доступ до якісної медицини був рівний по всій країні. Для цього треба мати свободу пересування для лікарів. Сьогодні вони ліцензовані за місцем роботи. Багато хірургів виїхали з окупованих територій Донбасу. І повинні заново отримувати ліцензію на новому місці. Це неправильно. Медики мають перестати бути кріпаками.

Лікарні й далі фінансуватимуть із бюджету?

— Так. Усі медзаклади отримуватимуть таку ж суму, як і сьогодні. Але будуть зобов’язані звітувати про роботу. Хочемо дізнатися, які послуги і де надають, за яким принципом. Потрібно зібрати статистичну базу, щоб подивитися, як можна розраховуватися за західними протоколами лікування, вже прийнятими в Україні (стандарти, які використовують лікарі у своїй практиці, що визначають, які послуги оплачує держава, які — пацієнт. — “ГПУ”). До цього долучається проект Світового банку на шість років. Бюджет для підтримки цієї реформи — 10–15 мільйонів доларів на весь час.

Скільки мають заробляти ­лікарі, щоб обходитися без доплат від пацієнтів?

— Зарплата залежить від обсягу роботи, функціональних обов’язків і рівня відповідальності. Мають заробляти такі гроші, щоб не думати, як прогодувати родину.

Зараз у них зарплата близько 3 тисяч гривень.

— Лікар, який оглядає 50 пацієнтів за день, і який має 50 за рік — отримують однаково. Цю зрівнялівку усунемо. Якщо лікар не може зібрати більш як 50 пацієнтів за рік, то матиме 1500 гривень. У маленькій і небагатій Грузії хороший хірург заробляє на місяць 10–20 тисяч доларів. Так має бути і в Україні.

У Дніпровському районі Києва реалізовували пілотний проект із реформування системи охорони здоров’я. Сімейний лікар отримував 1100 гривень на людину на рік. Це дозволяло заробляти 6–7 тисяч на місяць. Це рух у правильному напрямку?

— Так. Але не вистачало головного компонента — фінансування. Якщо не змінити форму оплати послуг, не буде потрібного результату. Я пишаюся тим, що у Грузії зараз нормальна система і це було зроблено швидко. Працюють елітні лікарні, збудовані за гроші приватних інвесторів. І доступна — і для пенсіонера, і для міністра.

Як зацікавити інвесторів?

— Сказати, що не ділимо приватне і державне. Якщо гроші йдуть за пацієнтом, то легко розрахувати. Наприклад, держава каже, що оплачуватиме всі пологи в країні. Вагітним видають ваучери. Із ним жінка йде в будь-який заклад — державний чи приватний. Якщо у приватній клініці це дорожче, приміром на 500 гривень, пацієнт може доплатити. Якщо ж це державна чи приватна лікарня з нижчими цінами, то всю суму компенсують. Щойно така система вибудовується, починають працювати ринкові закони. Коли є конкуренція, якість завжди зростає.

З якими складнощами стикнулися в Україні?

— Усі хочуть швидких результатів, але ми не можемо їх показати. Головна больова точка — бюрократія. Це інертна маса, яку важко зрушити.

Друга проблема — перевантаженість законодавства. Закони розписані занадто детально. Це погано. Закон має регулювати основні принципи. Інакше у виконавчої влади дуже вузька колія дій. Вона не може швидко ухвалити рішення, терміново змінити щось в екстремальній ситуації. Щоб закуповувати ліки за держпрограмами, в усіх країнах, де я працював, уряд і міністерства мають можливість приймати будь-які прямі рішення. Можуть це робити через тендер, прямий договір або міжнародну організацію. Досі в Україні був один шлях — тендер. Зараз додаємо міжнародну організацію. У Нідерландах 75 відсотків вакцини постачає одна компанія, 25 відсотків — інша. У них трирічні контракти. Обирають того виробника, хто дає кращу ціну. Без тендерів і фірм-прокладок, які існують лише на папері. Багато країн на цю систему перейшли давно. Особливо щодо таких препаратів, як інсулін, вакцини, ліки від рідкісних хвороб.

Коли побачимо перші результати реформи?

— Коли знайомився зі співробітниками, запитав, як будемо рухатися. Відповіли: спочатку треба написати концепцію, потім — стратегію, далі — план дій. Все це потрібно обговорити. У лютому я сказав юристам, що це забирає багато часу. Давайте одразу працювати над законами. Вони: добре, зараз почнемо, а в червні внесемо їх на розгляд. Я сказав, що чотири місяці — це задовго. Але так воно і сталося.

Що заважало рухатися швидше?

— Це не провина якогось чиновника, міністра чи прем’єра. Система побудована так, що рішення треба ухвалювати колективно. До мене, наприклад, надходить на погодження постанова про те, як спускати водолаза у воду. Я, звісно, підписую. Але питання проходить 16 міністерств! Потрібна дерегуляція.

У нас міністр видає дозвіл на діяльність цілителів, яка не є ліцензованою. Не знаю, хто це придумав. Один у заяві пише: я направляю енергію через третє око й лікую вади серця. Кожен із них проходить комісію. Працюють близько 50 людей. Навіщо? Якщо людина хоче піти до цілителя — це її справа і вибір. Чому я маю підписуватися під статтю, якщо там хтось щось не так зробить?

Як боротиметеся з корупцією в медицині?

— Вона не тільки в медицині, по всій системі управління. Там, де багато держави, завжди вища корупція. З’являється, коли в чиновника будь-якого рівня є можливість тлумачити правила, видавати документи з термінами, наприклад, від 60 до 140 днів.

Правила мають бути зрозумілі та єдині для всіх. У Грузії в будинках юстиції ті, хто приймає документи, і ті, хто їх обробляє, — різні люди.

Вам пропонували хабар?

— Нікому на думку це не спадало. У Грузії були натяки. Просили допомогу, а потім як подяку обіцяли частку в компанії після того, як не буду міністром. У мене таких часток немає.

Прем’єр доручив провести розслідування щодо належного виконання обов’язків вами та деякими посадовцями Міністерства охорони здоров’я. Про це просили народні депутати. У чому там проблема?

— Нас звинувачують, що нічого не робили, аби постраждалих в АТО лікували за кордоном. Ще якісь питання щодо закупівель. Усі чомусь обурюються з приводу цієї перевірки. А я нічого поганого в ній не бачу. Це нормальна практика: коли виникають якісь підозри, один орган влади перевіряє інший. Я два роки і сім місяців пропрацював міністром у Грузії. Не пам’ятаю жодного місяця, щоб у нас не сиділи прокуратура, поліція чи Рахункова палата. Попросив, щоб включили до перевірки ще тендери грудня 2014 року. Багато цікавого знайдуть. Про деталі поки що не хочу говорити. Якщо хтось думає, що через перевірку поїду з України, то помиляється.

А в якому разі готові будете поїхати?

— Якщо Верховна Рада не ухвалюватиме наші закони по реформі охорони здоров’я.

 5,3 тисячі гривень зарплати отримує Олександр Квіташвілі.

— Якби в доларах, це було б нормально, — ­говорить. — У Грузії саме стільки отримує міністр. За такі гроші можна з нього спитати.

Автор:  Ольга МОСКАЛЮК, Ольга ЮРКОВА

Матеріал викладений у скороченні

Alter Ego

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.