0

Про Національну Стратегію побудови нової системи охорони здоров’я в Україні: ключові моменти

Vinnitsa_kvitasvili27 січня 2015 року, у рамках загальноукраїнської кампанії громадського обговорення проекту Національної Стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2025 років Вінницю відвідав член Кабінету Міністрів – Міністр охорони здоров’я України Олександр Квіташвілі. Найбільше часу міністр провів у стінах Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, де відбулася головна зустріч з медичним активом області та науково-педагогічною спільнотою краю на якій було представлено стратегію реформ.

У вступній промові пан Квіташвілі повідомив, що будучи пілотним регіоном Вінниччина пройшла значну частину шляху з реформування прийнявши  70% важких рішень, тому, на думку міністра, нічого радикального у Вінницькій області не повинно відбуватися.

Торкаючись  питання впровадження страхової медицини Олександр Квіташвілі повідомив наступне: «Багато хто запитується, коли буде страховка, вважаючи, що страхова медицина або прийняття закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування – це панацея від існуючих проблем. Очікування насправді великі, але треба пояснювати,  що введення страхування – не панацея. Страховка – це лише один з механізмів фінансування. До того ж вона не може бути обов’язковою. Тому що зобов’язати когось, щоб він робив щось не маючи для цього ресурсів – не вірно. Страхова медицина обов’язково буде й держава буде її стимулювати. Вона стане можливою, коли буде створена мережа лікарень, яка готова буде прийняти фінансові потоки».

Під час промови вкотре було наголошено про перехід на нову систему фінансування, яка буде базуватися на фінансуванні виконаної роботи. Гроші йдуть за пацієнтом, а лікарня матиме автономію.

«Сьогодні держава фінансує медичну допомогу через ліжкомісця і штатний розклад. Це не чесна система, яка не дає можливість видавати заробітну плату за об’ємом роботи. В Україні до 400 000 ліжок, які завантажені до 30%. Німеччина, маючи вдвічі більше населення, дозволяє собі лише 130 000 ліжок», – підсумував Олександр Квіташвілі.

Надаючи слово для представлення стратегії реформ експерту стратегічної дорадчої групи з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні Олегу Петренку, паном Квіташвілі було  зазначено, що проект  «Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2025» є документом, який розкриває філософію реформ.

Представляючи бачення реформування системи охорони здоров’я Олег Петренко наголосив, що концепція не дає відповіді на питання «як?», вона дає відповідь на питання, що ми хочемо побачити в кінці.

Під час доповіді було артикульовано низку принципових позицій та ціннісних орієнтирів, за якими мають проводитись реформи. Передусім слід відзначити заяву про відхід від патерналістського підходу у ставленні до здоров’я.

«Ми все більше й більше рухаємося у ліберальному напрямку. Відповідальність за здоров’я – це у першу чергу індивідуальна відповідальність. Держава може забезпечити тільки популяційні інтервенції: щеплення, чиста вода, тощо. Держава не може забезпечити індивідуальне здоров’я. Здоров’я – це невід’ємне людське право. Ним розпоряджається людина, держава на нього впливу немає» – резюмував експерт.

В рамках лібералізації стосунків, зі слів  доповідача, планується низка важливих кроків  у регуляторній політиці, яка стимулюватиме лікарів до професійного розвитку і сприятиме підвищенню якості медичної допомоги: відміна зайвих ліцензій з метою надання свободи людям, які хочуть займатися підприємництвом в охороні здоров’я; запровадження  конкуренції; збільшення мотивації до праці; індивідуального ліцензування лікарів на відміну від ліцензування лікувальних закладів.

«На наш погляд більшість проблем, які пов’язані з проведенням будь-яких реформ пояснюються відсутністю стимулів для змін. Найкращим стимулом змінюватися є гроші. Якщо у людей будуть матеріальні стимули змінюватися на краще вони будуть змінюватися. Без цього будь-які вимоги не  спонукатимуть їх робити краще» – сказав доповідач.

Детально була представлено роз’яснення щодо реалізації права вибору пацієнта лікаря, яка напряму пов’язана з реалізацією принципу «гроші ходять за пацієнтом».

«Дуже багато людей неправильно розуміють цю формулу. Наприклад, первинна медична допомога. Деякі кажуть, що вибір лікаря пацієнтом, це будь-який вибір. Я можу піти куди-завгодно і коли завгодно. Однак навіть у багатих країнах змінити лікаря можна один раз на рік. Тому питання свободи вибору обмежуватимуся стійкою ієрархією маршруту пацієнта», – повідомив Петренко.

Окремої уваги було приділено медичному страхуванню. Зокрема було зазначено, що історія запровадження страхування починається з 2003 року, невдалою спробою прийняття закону про загальнообовязкове державне соціальне медичне страхування (ЗДСМС). З того моменту минуло більше 11 років, але цього закону й донині немає. До нього поверталися багато разів, він кардинально і некардинально змінювався. В Україні на сьогодні існує декілька концепцій обов’язкового страхування, проте жодна з цих концепцій в нинішніх економічних умовах не може бути ефективною. Тому в питанні страхування акцент буде зміщено.

«Страхування – це перший етап функції фінансування. Це спосіб зібрати кошти, чи то з бюджету чи то зі страхувальника. На цих моментах багато зациклюються, не говорячи про те, що основна економічна проблема неефективності лежить в іншій частині. Проблема не у тому як кошти зібрані, а як вони використовуються. Нам треба говорити про те як існуючі кошти використати. Модель збору коштів, до якої і відноситься страхування або прийде, або не прийде, але з часом страхові механізми запрацюють. Можливо буде розвиватися добровільне страхування, яке буде ставати визначним. Або ми будемо активно працювати з бюджетною системою», – відзначив пан Петренко.

«Бюджет як джерело коштів буде залишатися завжди. Який об’єм послуг буде покриватися за рахунок державного бюджету – це питання подальшого розвитку. Якщо страхування колись буде, це грузинський або будь-який інший довід. Держава буде достраховувати тих людей, які не можуть собі дозволити особисто купити страховку», – продовжив свою думку експерт.

Цікавою виявилася інформація доповідача стосовно первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), яка до певної міри пояснює практичну відсутність ефекту від реформаторських спроб роз’єднати ПМСД від вторинної медичної допомоги у районних лікарнях.

«Дефініція первинної допомоги не є простим завданням. Ми довго ламали списи, але так і не змогли відповісти на це питання до кінця. Чи є первинною допомогою робота педіатра, терапевта, акушера-гінеколога? Визначення «первинна медична допомога» ще доведеться прийняти. Очевидно що це поняття буде різним для міста та сільської місцевості. Концептуально ПМСД зараз описана. Очевидно ми повинні повертати певні структурні речі у первинну допомогу, якщо ми не можемо по іншому забезпечити результат», – підсумував доповідач.

Значної уваги в презентації стратегії було приділено проблемі забезпечення медпрепаратами.  Як з’ясувалося Україна – це єдина країна в Європі, яка найменше витрачає на лікарське забезпечення. Більше 90% лікарських засобів закуповуються пацієнтами. Тому головною своєю задачею МОЗ бачить введення інституту реімбурсації на амбулаторному етапі. Механізм реімбурсації планується  простим. На перших етапах відшкодування вочевидь буде незначним, 10-15% . Окрім того, МОЗ буде відходити від практики закуповування великої кількості ліків з подальшим її перерозподілом, а також не буде органом з закупівлі товарів та ліків.

У фармацевтичному секторі також заплановані заходи з дерегуляції фармацевтичного ринку, яка мають відбуватися в рамках регуляторного законодавства ЄС.

Що стосується функцій МОЗу, то за задумом у даної структури їх має залишиться небагато – це політичне лідерство, розробка стратегій, контроль якості й декілька інших функцій, які забезпечують регуляторну політику. МОЗ не буде управляти медичними закладами, а контролюватиме закупівлю послуг й прийме участь у створення уніфікованих технологій розрахунку тарифів  класифікаторів послуг.

Достатньо революційно виглядали повідомлення про зміну стосунків між лікарем та роботодавцем, а також політика стосовно медичної освіти.

«Всі медичні працівники оформлятимуть взаємини з власним роботодавцем на контрактній основі. Ми повинні відкрити цю систему, вона дуже архаїчна і закомплексована. Будь-які вакансії будуть конкурсні. Якщо цього не буде якість людських ресурсів не покращиться. На жаль непотизм та протекціонізм довели, що будь-яка людина, яка претендує на просування соціальному ліфтом не може потрапити в закриту систему. Медична освіта буде слідувати за потребами, але вона не буде визначати ці потреби.», – наголосив доповідач.

Під час брифінгу міністр дав відповідь на низку важливих запитань для газети «Здоров’я України» у режимі бліц.

  • Чи вважаєте ви обов’язкової умовою для запровадження медичного страхування наявність ринку медичних послуг?
  • Так.
  • Чи вважаєте ви нинішню систему відносин в медичній сфері ринковою?
  • Ні. Це не є ринком, тому що це не вільний ринок. Регульований ринок це не вільний ринок. Тому стосунки на цьому ринку між надавачом послуг та отримувачем є приховані. Якщо ви заходити в лікарню і даєте за щось гроші ви не знаєте, скільки це коштує по всій країні і не знаєте з чим порівнювати. Це не чесно.
  • Чи передбачається приватизація та роздержавлення медичної власності?
  • Так. Україна є країною, де держава закуповує послуги, сама їх надає й сама контролює їх якість.
  • Хто стане суб’єктом ринку – лікар чи медичний заклад? Це принципове питання, якщо ми говоримо про скасування кріпосного права в медичній сфері?
  • Ознаки кріпацтва в медицині наступні: прикріпленням до ліжка та штатного розкладу, наявність системи розподілу у ВНЗах, неможливість легального заробітку на життя. Нормальні стосунки між лікарями та організаторами ОЗ – це контрактна основа на легальних підставах.
  • Це не перша спроба запровадити медичне страхування в Україні. Всі вони розбивалися об відсутність джерел фінансування. Яке ви бачите джерело фінансування фонду ЗДСМС?
  • Ніякого фонду не буде. Існує державний бюджет, який оплачує субвенцію в 46 млрд. щороку. Це велика сума, яка витрачається на утримання тієї ліжкової системи, яка існує. Ці гроші потрібно перерозподіляти чесно.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.