1

Чому для розуміння ситуації з COVID-19 медичних знань недостатньо

Оригінальною «AstraZeneca» щеплено більше 17 млн людей, 40 з яких померло від ускладнень пов’язаних з порушеннями системи згортання крові. Здавалося, цей неприємний факт можна легко крити кількістю врятованих життів від щеплення. Навіть, якщо ефективність вакцинації складає не 100%, а 50% – спокійно можна прикритися однією тисячею врятованих життів: 1000 проти 40. Здавалося б вагомий аргумент для військового часу.

Але уряди країн Заходу, які ще вчора прирівнювали пандемію з викликами на зразок Другої Світової війни, застосовували надзвичайні заходи з обмеженням прав і свобод громадян та обґрунтовували необхідність поголовної вакцинації раптом зупиняють щеплення. Це все одно що військомати припинили б мобілізацію під час війни на підставі того, що з 1000 мобілізованих на фронті загинуло 40 бійців.

Чому таке рішення? А тому що кронавірусна пандемія це не війна. І тут логіка війни не працює. І якщо проігнорувати, що це не війна, то уряди країн просто знесуть. В Україні так точно.

Скільки витрачено часу на обговорення типів вакцин, ефективності/неефективності масок, запровадження локдаунів, аж до правильності антитіл дійшли, але ніхто навіть не пробував осягнути коректність порівняння пандемії з війною. А це насправді ключове завдання. Адже статус події визначає все. Причім мова іде не лише про юридичний контекст, але і філософський. 

Вся справа у тому, що поведінка людей під час катастроф, техногенних аварій, пандемій, війн залежить не лише від наданого правового статусу, але й від сприйняття, відчуття, оцінки явища. Тобто від дуже ненаукометричні категорій, які не можна нічим виміряти, формалізувати, а значить  унормувати.

Війна завжди породжена силою людської ідеї, волі тощо і сприймається як надпотужний колективний екзистенційний виклик тими, проти кого вона спрямована. Цей виклик споріднює зовсім різних людей і народжує особливу етику поведінки – сильні і найкращі добровільно ідуть вмирати за слабких і гірших, тому що війна це захист колективної гідності, а не лише мета фізичного виживання.

Крах круїзного лайнера «Титанік» допускає іншу етику поведінки. Під час розподілу шлюпок сильні можуть силою відкинути слабких, тому що катастрофа під час розваги для багатьох не ставить жодних колективних та навіть етичних питань серед нічим не скріплених між собою людей. Головне питання – вижити.

Пандемія, нехай навіть в рамках національної держави, на відміну від війни, переважною більшістю в сучасному світі сприймається як спонтанне природне явище тестування імунної системи на предмет її повноцінності якоїсь частини громадян. COVID-19 це навіть не кір, і тим більше не чума. З цього сприйняття і формується етика поведінки – кожен сам за себе, і за своїх рідних. Все.

Доктрина колективного імунітету – це спроба посилити індивідуальну стратегію захисту за рахунок інших. Саме тому люди, які прийняли рішення вакцинуватися дуже недоброзичливо ставляться до тих, хто не хоче щеплюватися. Хоча, здавалося б, чого їм боятися, особливо після виступів Федора Лапія. Але при цьому ніхто не бажає як на війні віддати своє життя за колективні цілі від ускладнень щеплення для того, аби врятувати сотні інших людей. Тобто пандемія – це ніяка не війна. Принаймні для пересічних.

І тут виникає саме головне питання – а чому тоді уряди країн запроваджують обмежувальні заходи як для військового стану,  і вимагають поголовного щеплення? Ще раз для ясності. Політики не бояться бунтів та втрати влади внаслідок смертей від коронавірусу десятків тисяч людей. Населення це сприймає з розумінням. Більше того – держави демонстративно випинають кількість жертв пандемії свідомо маніпулюючи цифрами. Хоча завжди чиновники діяли діаметрально протилежно, намагаючись заспокоїти і показати менше. Натомість щодо ускладнень пов’язаних з вакцинацією уряди бояться і ретельно приховують ускладнення від вакцинації одиниць. Дивна поведінка, чи не так?

Перше, що спадає на думку – привчити населення планети до постійної вакцинації. Друге, що спадає на думку – понизити у правах і свободах в обмін на ефемерну безпеку. Третє, що спадає на думку – суттєво знизити рівень матеріальних претензій та утилітарних установок, тобто примусити задовольнятися в житті мінімальним і тим, що уже є. Четверте, що спадає на думку – вплинути на репродуктивну поведінку населення планети. П’яте, що спадає на думку – з золотого мільярда перейти до золотого мільйону.

Анатолій Якименко

One Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.