0

COVID-19: чому ми божеволіємо. Медичні аспекти

Зміни готуються поступово і непомітно, а реалізуються блискавично. Не знаю наскільки це правило є універсальним, але абсолютно підходить для коронавірусного божевілля, головну відповідальність за яке перед суспільством несуть медики. Медичний цех до цього йшов довго і наполегливо. І я розумію професора Голубовську, коли вона каже про «двієчників». Тільки «двієчники» це лише частина проблеми. Вони зручні, щоб з них і почати, щоб пояснити провину медиків у божевіллі.

Як то кажуть настав час казкових медичних історій. Десь на початку нульових я зайшов в кабінет старшого колеги в обласний ендокринологічний диспансер. Познайомився я з ним за рекомендацією одного неформального медичного авторитета у Вінниці, якого поважали всі без винятку. Чому я прийшов у диспансер. Щоб поговорити про останні досягнення ендокринології. У нас була така форма взаємодії – у п’ятницю пішки пройтися півтори години і поговорити. Старший колега любив зі мною розмовляти, принаймні мені так здавалося, йому було цікаво. У «точці росту» він з’явився без будь-яких хабарів і блату. Його порекомендував у диспансер обласний спеціаліст, якого вразила відповідь молодого ескулапа на екзамені з інтернатури по акушерству. Це був 1990р. Лікар-інтерн інститут закінчив з червоним дипломом, але він був не просто відмінник, а кращий з відмінників.

Так ось, у кабінеті лікаря-відмінника я застав свою однокурсницю (іспит після інтернатури 2000р), якій на другому державному іспиті з біохімії (1994р) поставили «трійку» лише тому, що на першому з нормальної фізіології вона отримала «двійку». Дві «двійки» на державних іспитах – це автоматичне відрахування з інституту, якщо хто забув. Тобто її пошкодували. Назвемо нашу героїню Жеральдіна.

Як ви думаєте, що робила двієчниця в кабінеті відмінника? Вона прийшла проконсультуватися по групі своїх пацієнток у статусі… дитячого гінеколога. Загалом, нормальна практика, якби не той факт, що Жеральдіна не змогла освоїти курс біохімії та фізіології. Погодьмося, дитяча гінекологія це не паразитологія і не судєбка. Але це ще не все. Жеральдіна, паралельно консультуючись по своїх молодих пацієнтках, встигла провести зі мною роз’яснювальну роботу по хламідіях. Колега намагалася переконати, що всіх дівчат 12-13 років потрібно тестувати на хламідіоз, бо так їй сказали на науково-практичній конференції. На моє запитання – як до дівчат у 12 років потрапляють хламідії? – відповіла просто: під час купання у водоймах літом. Ви думаєте я встиг здивуватися чи щось промовити? Ні, не встиг, тому що після цього речення одразу прозвучало: такі дівчата у майбутньому формують групу ризику по інфаркту міокарду. Була така «мулька» у нульових роках про роль хламідій у запалені інтими судин та сприянню відриву атеросклеротичних бляшок. Тільки на Заході підозрювали Chlamydia pneumoniae, тоді як  Жеральдіна підозрювала в атеросклерозі урогенітальну  Chlamydia trachomatis. Майже з серії: ви не знаєте у яких випадках пишеться Ірак, а в яких Іран?

Сподіваюся, всі розуміють, що дитяча гінекологиня зайняла чиєсь місце на другому чи третьому рівні системи ОЗ. У зв’язку з цим виникає логічне питання: а куди, власне, поділися відмінники, якщо їх місця зайняли двієчники? А вони пішли працювати сімейними лікарями. Теоретично це мало б підняти рівень сімейної медицини. Але практично вийшло інакше. «Двієчники» вони ж не лише не слухають правильних професорів як Ольга Голубовська, вони уже їх давно вчать. Вчать вони і сімейних лікарів усіма доступними для них методами. Як наслідок в результаті дебілізації отупіли майже всі і на всіх рівнях. Тому Ольга Голубовська виглядає білою вороною на ток-шоу в оточені «двієчників» і це дезорієнтуючи діє на маси. В їх очах одна професор йде у правильному напрямку, а всі інші, виходить, не правильно, чого, зрозуміло, бути не може.

Тепер перейдемо до наступного неприємного запитання. А звідки взялися «двієчники»? А їх підготували та виховали викладачі. І питання тут не лише у платних заліках та корупції. Питання у підручниках та знаннях. Українська наукова спільнота не може дерзати. Вона не інноваційна і навіть ущербна. У нас з покоління в покоління переповзала дурнота записана в літературі для підготовки студентів. Дані, які застріли і не відповідали дійсності і помічалися самим студентами, але ігнорувалися кафедрами. Інфекційні хвороби та епідеміологія не виняток.

У 1996 році ми з товаришем обговорювали питання некоректності твердження, що АДП зупиняє поширення дифтерії, або як зараз у транспорті повідомляють «щеплення від коронавірусу зупиняє епідемію». Ну не може АДП мати протиепідемічні властивості, тому що АДП містить у собі анатоксин і його задача запобігти не захворюванню дифтерії, а ускладненням дифтерії: міокардиту та нефриту. Якщо ми 25 років вважали, що анатоксином переривається передача палички Лефлера від людини до людини, то чому ми дивуємося що ослаблений вірус Коронавак у такій науковій парадигму може перервати епідланцюг? Це виглядає абсолютно логічно.

Але це ще не все. Уже тоді всі знали, що існує бактеріоносійство. Всі знали про носійство токсигенних дифтерийних бактерій. І всі знали, що є причина цього носійства. Воно виникає при зараженні осіб, що не володіють місцевим та загальним імунологічним захистом до бактеріальних факторів колонізації. Згодом стало відомо, що носійство токсигенних штамів виникає при зараженні осіб, що володіють спочатку захисним рівнем антитоксичних антитіл, який і далі зростає в процесі носійства. Але антитоксичний імунітет не є перешкодою для виникнення носійства.

Якби там не було, але уже у 90-х роках було відомо, що людина є природним резервуаром патогенних дифтерійних штамів. А це означає, що ви не можете перемогти збудника дифтерії ні вакцинами, ні тим більше анатоксинами АДП. Це маячня. До речі, чому ніхто не задався питанням чому для профілактики дифтерії використовується ослаблений формаліном токсин – продукт життєдіяльності палички Лефлера, а не «покалічена» паличка Лефлера. Та тому що нема сенсу. Нема сенсу ні з клінічної точки зору, ні з епідеміологічної. Нема сенсу готувати макроорганізм із зустріччю з цим патогеном, а ось із можливою зустріччю з його токсином – є.

Сама дифтерія це таке ж соціальне захворюванням як і туберкульоз. У довакцинальну епоху кожна дитина у житті контактувала зі збудником дифтерії, але хворіла лише частина ослаблених дітей. Аналогічно кожна дитина контактує з менінгококом, але хворіє далеко не кожна, навіть у формі назофарингиту. Географічно менінгококовий пояс це країни Центральної Африки, країни з низьким рівнем життя (у нас до цих пір менінгіт асоційований з ходінням без шапки восени навіть у середовищі медиків). Та сам факт відсутності вакцинації від туберкульозу в США та Канаді, свідчить про те, що вакцини для багатьох нозологій не мають ніякого відношення до подолання епідемій. І ось ця вся маячня підтримувалася в медичних колах, а звідти просувалася у народні маси. Тому не треба дивуватися тезам на зразок: «завдяки вакцинації ми перемогли натуральну віспу». Після яких напрошується гасло: «перемогли натуральну віспу – переможемо КОВІД». На що хочеться відповісти: «ви спочатку грип з туберкульозом подолайте».

Отже, можна продовжити перелік абсурду і по поліомієліту і по правцю і по інших нозологіях. Це все зрозуміло. Але про що це говорить. Це говорить про деградацію.

Точно такі процеси відбувалися у юриспруденції – комплексній суспільній науці та системі знань про об’єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній єдності, їхнє місце і роль у суспільному житті. Українська юриспруденція не пояснює нічого, не пояснює чому український вчитель потрапив у декретовану категорію і має щеплюватись від кору, дифтерії, кашлюка, поліомієліту, правця. Наша юриспруденція взагалі не задається такими питаннями як індивідуальне і суспільне благо, і коли з них яке є пріоритетним. Тому ніхто не задається питанням: яким чином вчитель у 46 років заразить дитину кашлюком, кором, дифтерією, поліомієлітом і тим більше правцем? Тепер ми дивуємося чому вчителів мають ще й дощеплювати файзерами і модернами не внісши правки у закон про «Захист населення від інфекційних хвороб». А нафіга, нафіга ці правки вносити, якщо існуючий перелік обов’язкових вакцин ніхто пояснити не може. Коліть це стадо педагогічне і не партеся. Я не кажу, що вчитель не має собі вколоти протиправцеву вакцину, але це за межами примусової вакцинації. Вважає за потрібне – пішов вколов. У нього ж є сімейний лікар, який інформує.

Наближаючись до підсумку зазначу. Наше протиепідемічне законодавство сформовано на початку 90-х на базі ущербних і викривлених знань в медицині та юриспруденції, а органи влади заповнили дуже дивні персони. Без прив’язки до особистостей. Ви могли б собі  уявити ситуацію, ще навіть 10 років назад, коли б профільний комітет ВРУ очолював фельдшер? А посаду міністра ОЗ людина, яка ніколи не лікувала людей. Це і є нова нормальність.

Ну й на завершення. Ви скажете: ну якось же ми існуємо, є у нас лікарі, які лікують і не погано, і не були двієчниками, і їх не так мало. Це все так, але чомусь більшість з них стають на бік двієчників і приймають участь у цьому божевіллі, як так? Тому що ситуація з КОВІД особлива. Вперше лікарі опинилися в одному човні з пацієнтами – громадянами без медичної освіти і були змушені як пацієнти приймати клінічне рішення. І з’ясувалося, що рекомендувати комусь чи інформувати когось це одне, а ось рекомендувати собі – це інше. Одна справа, коли можна опертися на чужий досвід, а інша справа, коли чужого досвіду нема. Значна частина лікарів прийняла рішення з переляку або перебуваючи у роздвоєному стані. Щоб виправдати прийняте рішення мозок переписує минуле через реконсолідацію пам’яті примушуючи вірити у правильність своїх дій. Це називається ретроспективна раціоналізація. Такі люди завжди будуть вишуковувати наукові дані для пояснення своїх дій і будуть джерелом невизначеності і двоїсті, формуючи базу для божевілля. Нема різниці, яке рішення вони прийняли: вакцинуватися чи не вакцинуватися.

Отже, шлях від відмінників до двієчників ми пройшли менше як за 10 років. Це ціна деідеологізації та бездумної емансипації, яка закінчилася звільненням від етики. Це ціна української незалежності. Але! Проблема не у прилежному зазубрюванні матеріалу. Зубрил у нас вистачає. Проблема у відсутності сміливих людей здатних дерзати та викривати недоліки. Проблема у прагматиках, які замінили романтиків, проблема у рабах, які замінили вільних духом. Ось головні причини чому ми офігіваємо та ахрєнєваємо від того, що створили в країні.

 

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.