Якщо людині потрібно пояснювати роль парашута у рятуванні життя при стрибку з висоти тисячу метрів, то ніякі наукові статті, публікації, відеоподкасти не допоможуть, аби змінити її переконань. Змінити переконання допоможе лише пропозиція вибору – стрибнути з літака з парашутом чи без парашуту. Але не завжди можна запропонувати зробити такий вибір.
У випадку, якщо людина переконана, що після вакцинації вона роздаватиме WI-FI, то ви не зможете їй запропонувати вибір, який поставить її перед сакральним: бути чи не бути. Особа обере невакцинацію і спокійно житиме далі переконуючи всіх, що імінубіологічні препарати роблять нас джерелом інтернету. І ніякі результати рандомізованих, плацебо контрольованих досліджень не допоможуть. З цього витікає наступний висновок: якась частина людей приймає рішення не з причини доступності до інформації і навіть не з причини довіри/недовіри до цієї інформації, а в результаті певних непроявлених та прихованих внутрішніх установок. Це ставить під сумнів роль комунікації та збільшення інформування як ефективних методів для зміни поведінки.
У наведених прикладах з парашутом та роздачею WI-FI після вакцинації йшлося не про десантників чи лікарів. А тепер уявіть собі, що подібних поглядів дотримуються інфекціоністи та епідеміологи. Вам здається такого не може бути? Короновірусна лихоманка показує, що дуже навіть може бути. У світі є значна частина не просто людей з вищою медичною освітою, а профільних фахівців, котрі вважають, що вакцинальний імунітет сильніший і триваліший від природного. Нічого дивного немає, що наступним переконанням таких медиків буде віра у можливість перемоги над пандемією викликаною респіраторними вірусами шляхом вакцинації. «Ми не перемогли грип чи ГРВІ, тому що всіх не вакцинували, бо не було треба», – скажуть вони впевнено. А ось якщо вакцинуємо, то переможемо!
Якщо медику потрібні дані наукових досліджень про здатність вакцинованого переносити респіраторний вірус, чи про нетривалість та слабкість імунітету здобутого у неприродній спосіб, то ніякі наукові дослідження не допоможуть переконати такого медика у зворотному, особливо, якщо він колись важко переніс грип чи ГРВІ. Доказова медицина тут безсила. Це взагалі не про доказову медицину. Це десь світогляд, відповідно до якого інтелект та наука сильніші і корисніші за все на світі, а десь психотравма.
Концепт наукового світогляду почав формуватися не сьогодні і не вчора. А ще з XVI століття. І винна у ньому не безбожна Росія. Це європейський і навіть цивілізаційний тренд, який підсумував Ніцше: Бог помер. Після смерті Бога у людей залишилося одне питання – «чому?» у розумінні «як?». Тільки його і можна було ставити, й те не безкінечно. Як тільки чому переходить у «для чого?», то це уже безсенсове запитання. Наприклад, для чого існують віруси чи патогенні бактерії питати уже не можна. Ось це обмежене «чому?» і сформувало науку. «Чому (як) виникає блискавка?» «чому (як) виникає струм?», «чому виникає запальний процес в рані?» і так далі. Всі інші запитання для науки є безсенсові.
Але так було до 2020 року. Після 2020-го наука не може відповісти на жодне запитання, навіть на запитання «чому?». Чому треба колоти третю, чи восьму дозу вакцини, наука не пояснює. УП надрукувала статтю про дослідження китайських учених з промовистою назвою: «Третя доза COVID-вакцини Sinovac підвищує активність антитіл проти «Дельти». Дослідження». Уже за кілька речень гучного заголовку написано: «Щоправда, науковці не зазначили, як конкретно зміни активності антитіл зможуть запобігти зараженню штамом». Наука не пояснює чому громадяни Ізраїлю продовжують хворіти після подвійної вакцинації неперехворілих осіб. Наука також не пояснює чому двічі/тричі вакциновані, але не перехворілі можуть ходити на роботу під час локдауну, а перехворілі і невакциновані не можуть заробляти на прожиття. Наука не пояснює чому в Бразилії на 7 хв поліція охорони здоров’я(!) перервала футбольний матч відбіркового етапу чемпіонату світу 2022 року між Бразилією та Аргентиною, щоб відправити у примусовий карантин на 14 днів чотирьох футболістів, які, швидше за все, були вакциновані, лише тому, що вони прибули з Великобританії. Це для людей, котрі могли собі дозволити оплатити будь-яку діагностику на в’їзді.
Віталій Кулик вчора написав розлогий текст «Ренесанс віри» чи нові «темні віки», у якому порушує питання десекуляризації суспільного життя, яке співпало в Україні з втратою інтересу до науки. Порушена тема, безперечно, заслуговує продовження розмови в українському контексті, але не можна випускати світовий контекст. Завдяки Елена Черненко, яка організувала чудову розмову з молекулярним біологом, скажемо так, однієї з країн англосаксонського світу українського походження у мене, наприклад, виникає запитання чи нам потрібно повертатися до сучасної «науки». Оскільки як це не дивно б звучало, але українська клерикальна наука, у якій насправді медичні науково-практичні конференції відкривають попи, що викликає тихий регіт і шок у мене та гостей з Європи та світу ставить значно більше запитань ніж редуковане «чому?». Сьогоднішня світова наука не відповідає навіть на це єдине запитання.
