0

Цього разу все буде не так

Старожили погано пам’ятають, а молоді люди просто не знають про наявність сегрегації учнів в радянських загальноосвітніх школах за соціальним походженням. Діти правлячого класу та творчої інтелігенції визначалися в класи «А» або «Б». У класах з буквами «Г», а тим більше «Д» вчилися діти пролетаріату.

У мене був обтяжений соціальний анамнез й тому я вчився у класі з позначкою «А», половина дітей у якому походили з сімей професійних кар’єристів, переважно військових. Батьки вели своїх нащадків послідовно і методично. Це не лише сольфеджіо та іноземні мови, це навіть спорт. Один з моїх однокласників готувався професійно на Ленінград у військовий інститут Лесгафта. З першого по шостий клас він займався гімнастикою, а з сьомого класу батько майор відправив сина на легку атлетику. Найкращі учні готували себе у політруки, наприклад, один з однокласників вступив у престижне Київське військово-морське політичне училище, яке готувало замполітів для всіх флотів СРСР.

Військова служба тоді розглядалася як засіб збагачення. В класі вели мову про службу в Німеччині та Чехії, про автомобілі, килими та кришталевий посуд. Усім цим людям здавалося, що світ крутиться навколо них та їх великих кар’єрних прожектів. Доля більшості цих людей виявилася сумної, а у декого навіть трагічною. Майже всі вони покинули армію на початкових етапах служби. Кар’єру в армії ніхто не зробив і не здобув слави. Нікому з моїх однокласників не довелося пройтися по вулицях рідного міста з лампасами на штанах. На авто, килими, магнітофони та кришталь довелося заробляти торгівлею на базарі. Хтось спився і деградував від бізнесового успіху, а хтось від фіаско. Декого нема в живих, а той хто покинув інститут Лесгафта розважав дітей на днях народження в костюмі клоуна, ходячи на руках вниз головою. Не знаю як зараз.

Причиною невдач молодих кар’єристів стали українські колгоспники, які просто закінчилися. Спрощую, звичайно, і маніпулюю, але для наочності згодиться. Будь яка країна тримається на людях праці, а не на чванливих паразитах. СРСР тримався на колгоспах. Аграрних, промислових, освітніх і, звичайно, медичних. Головну роль сільськогосподарських колгоспах виконували не бухгалтера, обліковці та агрономи, а ланкові та доярки. Як тільки доярки та сапальниці буряків закінчилися, агрономи перетворилися на непотріб.

У медичних колгоспах головну роль виконують не професора та адміністрація лікарень, а медсестри та санітарки. У них, на відміну від лікарів, нема неформальної складової в оплаті праці і нема прив’язки до професії. Це означає, що покинути улюблену справу їм набагато легше.

З приходом до влади команди Зеленського багато кар’єристів намріяли собі повторити подвиг Павла Ковтонюка та Олексанадра Лінчевського. Не вийде, шановні. Медичні колгоспи розходяться. Не вийде також у тих, хто під ширмою страхової медицини формує нові схеми деребану бюджетних коштів. Просто не встигнуть. Але це ще не все. Сумна доля чекає на всіх, хто вклався у вищу медичну освіту, розраховуючи пристроїтись біля мами з татом. Лікар без медсестри так само не можливий, які і агроном без доярки. Тому доведеться або самим ставити очисні клізми, або доплачувати медсестрам з власної кишені. Інших варіантів немає.

Інтелект – це не лише вивчити анатомію та навчитись працювати скальпелем, інтелект – це здатність бачити вперед, вчасно сприймати виклики і давати на них адекватні відповіді. Інтелігент це не ремісник з вищою освітою, це мислитель, який приймає активну участь в політичному житті країни.

Нещодавно на каналі ZIK Борис Тодуров повідомив, що з шести медсестр, здатних працювати з апаратом штучного кровообігу звільнилося три. Медичні колгоспи розходяться.

Ви бачили колись очі ротвелера, якого на вулицю вигнали господарі і він тиждень прожив у зграї бродячих собак? А долю породистих собак знаєте, які опинилися без господаря? Вони спочатку мають жалюгідний розгублений вигляд, а потім дохнуть. Дуже швидко.

Лікарі не потрібні політичній еліті, їх вигонять на вулицю. Виживуть тільки ті, хто зможе переодягнутися в костюм клоуна і ходити на руках вниз головою. Попереджаю, безсоромність тут не допоможе. З нею у медичного істеблішменту все гаразд, знаю. Просто принизитись – нічого не дасть. Тут треба ходити на руках, тобто виконувати роботу до якої лікарі ні психологічно, ні фізично не готові. Ось у чому проблема. Або здобувати нові політичні компетенції і довго боротися. Інтелект – взагалі ні до чого. Потрібна воля і почуття гідності.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.