1

Тодуров проти «С14»

У п’ятницю 14 грудня медичну громадськість сколихнула новина про вторгнення до державної установи «Інститут серця» активістів парамілітарної організації «С14». Спочатку в залу для засідань проникла 16-и річна дівчина, яка знімала на телефон збори колективу, а потім за її проханням про допомогу піднялися ще кілька осіб. До інституту прибули працівники поліції, які доправили членів «С14» у відділок для з’ясування обставин.

Ситуацію оперативно прокоментувала в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун зі звинуваченням директора інституту Бориса Тодурова у спробі використання медперсоналу для того, щоб залишитися керівником інституту. Це дало підстави вважати про спільні дії С14 з МОЗ.

Варто зазначити, що за кілька днів до подій у Києві, 10 грудня, невідомі захопили приміщення Одеського національного медичного університету. За даними чиновників, особи, що захопили будівлю університету звільняли працівників та знищували офіційну документацію. На думку в.о. ректора ОНМедУ  Костянтина Аймедова «група захвату» діяла в інтересах колишнього ректора закладу Валерія Запорожана, вони ж охороняли університет певний час та не пускали нікого всередину. Поліція цьому процесу не перешкоджала, що дає підстави вважати про взаємодію мера Одеси Труханова з невідомими «спецназівцями».

На сьогодні можна сміливо сказати, що події в Одеському університеті на відміну від подій в «Інституті серця» не викликали масового засудження з боку медичної громадськості.

Отже, в Одесі відбулося ціле захоплення державної установи, яке, однак, не стало причиною обурення серед медичного істеблішменту, тоді як в «Інституті серця» відбулася лише спроба відеозапису виробничого засідання активістами С14, які ставили собі за мету максимум зірвати переобрання Тодурова на виборах генерального директора 18 грудня.

І одне, і інше є неприпустимим, оскільки і в першому, і в другому випадку влада пішла на співпрацю з недержавними структурами, які шляхом насильницьких дій намагаються вирішувати питання державного управління. Це абсолютно ганебне явище. І цієї ганьби ми будемо спостерігати дедалі більше, якщо в одному випадку ми будемо мовчати, а в іншому будемо обурюватися. До того ж у ситуації з «Інститутом серця» йдеться не про боротьбу за владу чи як у нас модно говорити боротьбу за грошові потоки. На хвилиночку – одеських «гопників» ставлять в один ряд з київськими активістами «С14». Та де там, вони гірші за одеських гопників. Загалом київська ситуація ставить багато соціальних та політичних питань на які треба давати відповіді.

Почнемо з «С14». За даними Вікіпедії «С14» (Січ) – це українська праворадикальна громадська організація, що декларує прихильність до українського націоналізму. На думку деяких дослідників «С14» має ознаки неонацистської. Отже, «С14» не приходить до тих, хто погано лікує, зловживає службовим становищем чи оббирає пацієнтів. В нашій країні є багато поважних установ, головні лікарі яких мають куди гірший корупційний анамнез аніж пан Тодуров, і до того ж не є практикуючими лікарями, тобто просто займаються махінаціями і нічого корисного не роблять. Виникає питання чому «неонацисти» прийшли до Тодурова?

Ні, «С14» прийшли до Бориса Михайловича не тому, що він «негр» або тому, що комусь не поставили стент з «нациків». Все питання у тому, що «Інститут серця» займає «позицію» – ставить потрібні діагнози особам, які знаходяться під слідством. Ви скажете, що «ліві» діагнози малюють багато установ, але «Інститут серця» допомагає корупціонерам, які переслідуються за «політичні» погляди. Це неприємна інформація, але це правда. Зрозуміло, що це робиться не для того, щоб заробити на «подяках», це робиться для того, аби захистити своїх. Тобто мова іде про корпоративну культуру станового суспільства. Саме тому «свої» абсолютно нормально відреагували на захоплення гопниками медичного університету в Одесі.

Однак абсолютно неординарним, з першого погляду, став «кейс» з Крисіним. Але це з першого погляду. Насправді випадок з Крисіним абсолютно вписується в корпоративну культуру станових відносин. Цей випадок і є головною причиною уваги до «Інституту серця» з боку С14.

Нагадаю, що Крисін – це голова банди гопників, котрі вбили журналіста газети «Вести» В’ячеслава Веремія, який повертався з редакції додому в таксі 19 лютого у 2014 році. На розі Вел. Житомирської та Володимирської він побачив натовп озброєних «ті тушок» у камуфляжі і став їх фотографувати. Вони помітили і з криком «Кого снимаешь, Зачем снимаешь?», стали жорстоко бити його, а потім прострелили йому груди. Міліція спостерігала за цим, але не втручалась. За кілька годин журналіст помер у лікарні.

Цікаво та водночас показово, що про перебування в «Інституті серця» Крисіна стало відомо від ветерана АТО і учасника Майдану Петренка, який прийшов на обстеження і зіткнувся з Крисіним у лікарні у лютому цього року. Тобто Крисін потрапив у дитяче відділення не з залу суду вкритий клітчастою ковдрою як Насіров у нібито непритомному стані. Він потрапив туди через приймальне відділення та огляд лікарів на планове обстеження. Тобто йому був поставлений кардіологічний діагноз, причім такий, який давав підстави перебувати в установі найвищого рівня.

Упустимо той факт, що до вбивства журналіста Веремія «сердєчнік» мав дві судимості за побиття людей (при зборі анамнезу цього можна і не з’ясувати), звернемо лишу увагу на те, що після прибуття до лікарні «неонацистів» з С14 та облиття ними «важкохворого» зеленкою настало диво-зцілення і Крисін зник у невідомому напрямку. До цього дня нікому не відомо як перебігає «важка» серцева патологія у цього чоловіка.

Тому Борису Михайловичу не потрібно робити вигляд, що він не розуміє чому раптом до нього приходять у гості бійці «С14». Тодуров насправді не знає, хто такий Крисін, і він би ніколи не поклав цього бугая-вбивцю у дитяче відділення. Але він добре знає тих, хто його попросив це зробити. Він їм не міг відмовити, оскільки ці люди належать до одного стану. І не важливо хто з них належить до табору «помаранчевих», а хто до табору «біло-блакитних». Тому становий феодалізм є такий самий порочний як і клановий феодалізм. Він руйнує справедливість.

Загалом ситуація з «Інститутом серця» показує, що медична еліта у своїй переважній більшості є медичними ремісниками.

А ремісники ніколи не відрізнялися політичною культурою та політологічної грамотністю. В їх розумінні під час війни можна фотографуватися з ворогом, лікувати його, а також малювати неіснуючі діагнози бандитам і прикриватися любов’ю, милосердям, гуманністю та лікарським обов’язком. Але, що ми хочемо від еліти медичної, коли приклад їм подає представники еліти політичної, які навіть претендують на посаду президента країни.

Рухаємося далі. Наявність у нашій країні структури на зразок «С14» є абсолютно природним явищем. Такі структури виконують функцію «санітарів лісу» в умовах тотального попрання справедливості в суспільстві.

Проблема «С14» полягає у тому, що керівництво організації не розуміє, що МОЗ в особі Уляни Супрун не є справедливістю. Що діяльність Супрун завдає шкоди українській нації куди більше, ніж діяльність «Інституту серця». Більше того, є велика підозра, що співпраця з Супрун, якщо така звичайно має місце, будується на принципах простої етнічної приналежності. «С14» не розуміє, що право вивищитись над іншими, якщо уже так дуже хочеться, настає тоді, коли ти переходиш на інший рівень розвитку. Абсолютно антигуманне і огидне явище як німецький нацизм виник не на базі банального усвідомлення ідентичності, а в наслідок досягнення реальних результатів у філософії та науці. Але ці результати не мають фіналізуватися нацизмом і зверхністю, наприклад, як у Супрун. Німеччина зараз платить високу ціну за цю жахливу помилку.

Отже, ситуація зі спробою «захоплення» «Інституту серця» не є такою однозначною і тут не так просто зайняти чиюсь позицію. Її взагалі не можливо зайняти. Тим більше, не припустимо, маючи вінегрет у голові, когось беззастережно підтримувати. Тим більше, робити це в системі координат «свій-чужий». Поділ на своїх та чужих, це дуже примітивний підхід, але який, на жаль, абсолютно вписується у парадигму станово-феодальних або кланово-феодальних відносин.

Анатолій Якименко

One Comment

  1. Закрутили ви пане Анатолію до нємогу…
    ніхто не має права ставити діагнози замість лікаря.
    Звісно думка обивателя щодо Крисіна є думкою, яка має право на життя але це не дає приводу “санітарам лісу” до вибіркового пошуку сраведливості в інституті серця через рік після інциденту.
    У всіх країнах люди виористовуют своє право “ховатись” в лікарнях і не повинен лікар судити їх.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.