0

Економічна доцільність як нова ідея нової системи охорони здоров’я. Роздуми

Насправді всі дуже добре розуміють, що гроші для охорони здоров’я знаходяться у двох місцях: у бюджеті та у власників бізнесу. Оскільки всі розуміючі розуміють, що апелювати до розпорядників держфінансів сенсу немає ніякого, то енергія медичних грошовидобувачів спрямована на власників бізнесу.

Можливо років так 10-15 тому українські політики і вважали що всі власники підприємств є нащадками капіталістів, яких треба примусити заплатити за експлуатацію власного народу медичними страховими внесками за експлуатованих людей, але станом на сьогодні  навіть українські ліві переконані, що власники бізнесу обов’язково заплатять за своїх робітників, оскільки вкладати гроші у здоров’я працюючих це вигідно та економічно доцільно. Просто наші бізнесмени є недалекоглядними, короткозорими, мислять тактично, а ось вони, політики, є стратегами і мислять на кілька кроків вперед. І як тільки люди зі стратегічним мисленням пояснять тактикам як це воно вигідно платити медичну страховку за свого працівника, так в охорону здоров’я одразу потечуть фінансові ріки. А якщо пояснення не переконають цих короткозорих, то можна бути застосувати силу і вилучити з них необхідну суму.

Фактично у такий спосіб – апеляції до економічної доцільності – формується нова доктрина, нова ідея формування системи охорони здоров’я. Охорона здоров’я – це невід’ємна складова ефективної економіки.

Наталі Безмен днями написала текст, у якому, розгортаючи дискурс навколо Конституції та соціального характеру системи охорони здоров’я, торкнулася проблеми економічної доцільності вкладання грошей представниками бізнесу у найманих працівників. Думаю, сама того не бажаючи, авторка статті, фактично, актуалізувала питання нової ідеї системи охорони здоров’я. У тексті є думка, що головною перешкодою для цінування працівників власниками підприємств є сировинний характер української економіки, у якій наші робітники є такою самою сировиною (власна інтерпретація). І ось як тільки ми відійдемо від сировинної економіки і почнемо створювати високотехнологічну продукцію з високою доданою вартістю власники підприємств почнуть турбуватися про здоров’я працівників.

У той же день Наталі Безмен поширила в «Фейсбук» інтерв’ю Володимира Познера з ізраїльським військовим істориком Ювалем Харарі, який ставить під сумнів свободу волі в сучасному світі. Але цінністю цієї розмови стала побіжна думка про зайвих людей для економіки. Ця думка поки не дуже сміливо обговорюється в пристойних товариствах та передових інтелектуальних салонах.

Переслухавши розмову двох розумних людей я задався простим питанням: якщо система охорони здоров’я є економікою і працює для економіки, то яке місце у ній відведено людям, котрі їй не цікаві, навіть якщо ця економіка є наукоємкою?

Звичайно, відповідь на це питання очевидна: люди, котрі не задіяні в економіці власникам підприємств не потрібні разом зі своїм здоров’ям. І чим суспільство буде ставати наукоємнішим, тим більше з’являтиметься зайвих людей для власників корпорацій. Поки ми над цим навіть не задумувались у своїй боротьбі з сировинною економікою. До речі, економіка Саудівської Аравії також є сировинною, як і економіка Норвегії, але це не заважає урядам згаданих країн цінувати своїх громадян і забезпечувати  найвищі рівні бюджетного фінансування охорони здоров’я. В Норвегії у 50 раз більше, ніж в Україні.

Ну, або подивимося на ситуацію під іншим кутом. Ось ми стверджуємо, що охорона здоров’я дуже потрібна для економіки (підтримки продуктивності праці, «людський потенціал» і всяке таке). А якщо в країні нема економіки? Ну, або все робиться щоб її не було. І? Як тут бути з охороною здоров’я? Вірно, ніяк, тому що нема економіки – нема людей. Ну, може таке бути комусь потрібне? Дуже навіть може. Гаразд, залишимо запитання пов’язані з теорією всесвітньої змови. Але є інші, не менш цікаві.

Мало хто задається питанням як власники бізнесу бачать свій внесок у здоров’я громадян,  потрібних економіці. Й тут також мало хто задумується над тим, що сенс вкладати гроші у здоров’я є лише у своїх працівників. Тобто не сплачувати спеціальний страховий  внесок на вимогу держави, який розподілятиметься на всіх працюючих по країні, а добровільно та цілеспрямовано сплачувати у приватну страхову компанію, яка буде обслуговувати працівників однієї корпорації. Для чого власнику інвестиційного фонду з нешкідливим виробництвом витрачати кошти на лікування працівників гальванічного цеху?

Корпоративний егоїзм також має свою внутрішню економічну логіку. Давайте змоделюємо таку ситуацію. Якщо вартість лікування та реабілітації працівника при ішемічному інсульті коштуватиме 200 тис грн., то чи не буде економічно доцільніше платити страхові внески у 20 разів менші? Ну, рівно стільки, щоб забезпечити страхову виплату не дві сотні гривень, а 10 тис грн. … на поховання. А потім за 100 тис підготувати нового працівника. Чистий прибуток – 90 тис грн.. Це якщо у черзі на місце померлого не стоїть уже підготовлений працівник на біржі праці. Тоді взагалі все чудово. Поховали одного – взяли на роботу іншого. Профіт 190 тис. грн.. Хіба це не технократично, не економічно, не логічно?

Або давайте подумаємо над іншою ситуацією. Який сенс власнику бізнесу резервувати  гроші на лікування керівника відділу з зарплатою 100 тис грн.? Не вже на його місце не знайдеться десяток бажаючих. Або який сенс власнику бізнесу вкладати гроші у здоров’я своїх працівників для яких він організував конкуренцію для того, аби переміг сильніший у внутрішньовидовій боротьбі? Один робітник виграв, довівши до інфаркту іншого. Ну і нормально. До чого тут страхування?

А тепер ви можете собі уявити, що відчуває чиновник розпорядник бюджетних коштів? Мені сказали, що пріоритетом для НСЗУ є вагітні, діти до 28 днів, інфаркти та інсульти. Знаєте скільки мають платити за пролікований інсульт? 30 тис грн.. Поцікавтесь вартістю тромболітика, щоб зрозуміти що таке 30 тис грн. Так ось, з точки зору економіки легше виплати 5 тис грн. на поховання, ніж 30 тис грн. на лікування, результати якого за цю суму ні до чого доброго не призведуть. Краще на ці гроші збудувати ще один міст Кличка і переобратися на другий термін мером.

Висновок. Очевидно, що економіці потрібні люди. Але це зовсім не означає, що економіка завжди має потребу дбати про здоров’я людини, яка цю економіку обслуговує. Нерідко економічно більш вигідно не лікувати робітника, а замінити його на здорового.

Економіка може бути новою ідеєю для охорони здоров’я. Але треба розуміти, що для економіки існують зайві люди. В нашій країні таких людей дуже багато. Для України проблема ускладнюється тим фактом, що сама економіка не є ідеєю політичної еліти – дуже незначної частини суспільства, яка володіє фінансовими та іншими ресурсами необхідних для розвитку індустрії.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.