0

Герої медичного опору.
Олег Рижак: «…знищення трансплантології робиться не стільки для того, щоб забезпечити заможними пацієнтами іноземні клініки, скільки для того, щоб не витрачати бюджетні гроші на дороговартісне лікування тут, в Україні»

Одним із незручних і неприємних епізодів Другої світової війни для російських «борців» з фашизмом був факт використання радянськими «визволителями» беззбройних українців для виявлення німецьких вогневих точок при наступальних операціях Червоної армії на лівобережній Україні та при форсуванні Дніпра. Використовувати чоловіче населення окупованих територій у якості беззбройного людського щита не додумалися навіть архітектори газових камер та крематоріїв. А вислів маршала Жукова «чим більше втопимо хохлів в Дніпрі, тим менше відправлятимемо потім до Сибіру» став лінією розділу українського суспільства в питанні ставлення до святкуванні “9-го травня” як дня перемоги над злом.

Таким самим незручним і неприємним епізодом реформування охорони здоров’я останніх трьох років стало звинувачення полумм’яної патріотки, націоналістки, бандерівки та за сумісництвом виконуючої обов’язки міністра охорони здоров’я Уляни Супрун у геноциді українського народу. І ці звинувачення не є результатом упередженого ставлення російськоорієнтованої частини населення до людини народженої в США та вихованої начужих цінностях. Абсолютно проукраїнсько налаштовані лікарі стверджують, що заощаджувати на дітях не дозволяли собі навіть «донецькі», які, скажемо так, не відрізнялися людиноцентричністю.

Це третій, заключний матеріал, який був запланований в рамках проекту «Герої медичного опору». Він виявися самим складним у підготовці, оскільки багато думок, фактів та прізвищ в силу певних обставин довелося прибрати.

  • Олегу Анатолійовичу, цього літа виповнюється рік як лікарські колективи відділення трансплантації кісткового мозку та референс-лабораторії з діагностики онкогематологічних захворювань у дітей звільнилися з національної лікарні «Охматдит». Такого демаршу українська охорона здоров’я допоки не бачила. Однак вашим конфліктом з МОЗ переважно цікавилися маловідомі ЗМІ. Чи  це помилкове враження, і вас запрошували на розмову провідні телеканали або інтернет-видання на зразок «Української правди»?

До нас зверталися журналісти української служби «ВВС» та телеканалу «ZIK». «ВВС» підійшли до питання об’єктивно, тоді як «ZIK» випустив абсолютно перекручений сюжет на користь так званих антикорупціонерів. Щоправда, потім я отримав запрошення на авторську передачу «HARD з Влащенко», де мав можливість висловити свою позицію. Також було запрошення одного телеканалу, чи то ICTV, чи то СТБ, не пригадую точно, з пропозицією прояснити ситуацію. Ми зустрілись у парку Шевченка, писали хвилин сорок, але в новинах вийшов сюжет на1-2 хвилини «ні про що». Глибокий аналіз, насправді, подавали маловідомі інтернет-ресурси. До цього варто, мабуть, додати увагу телеканалу «24tv», на якому мене палко викривала відома  антикорупційна активістка Олександра Устінова.

  • Які телеканали відкрито працювали проти вас?

Група телеканалів Віктора Пінчука та «24 ТВ» Садового.

  • Ви готові були б зустрітися з журналістами того ж телеканалу «24tv» і відповісти на незручні запитання?

Так, звичайно. За умови об’єктивного висвітлення. Я знаю ситуацію зсередини і не відчуваю за собою провини в тому, що мені намагаються приписувати.

  • Гаразд. Тоді почнемо з мами дитини, яку показали в сюжеті телевізійники, яка звинувачує вас не просто у вимаганні грошей на лікування, а у тому, що ви примусили її дрібні доларові купюри міняти на стодоларові. Що ви можете сказати з цього приводу?

Так, і ще ногою закривав якусь шухлядку! Якщо по суті, то цей сюжет є цілковитою, відвертою, класичною маніпуляцією розрахованою на емоційну реакцію та замовчування точки зору іншої сторони. Старий трюк. Ця мама насправді існувала , тобто це не підставна особа. Її дитина дійсно лікувалася у нас 8 років тому. Спочатку вона була пролікована хіміотерапевтично, і не в нашому відділенні, але потім трапився рецидив захворювання. Для порятунку життя ми провели протирецидивну хіміотерапію та зробили аутологічну трансплантацію кісткового мозку. Нажаль, через три місяці після трансплантації трапився ще один рецидив. І потім, у нашому ж відділенні, на прохання матері, дитина отримувала паліативне лікування, хоча мала бути виписаною для подальшого лікування за місцем проживання. Загалом, дитина разом з матір’ю пробула у нас близько 9-ти місяців. Мама дитини насправді збирала гроші для лікування бо їй доводилось, як і всім іншим купувати те, чого потребував лікувальний процес, але не було в наявності у лікарні. І мова йшла про гроші, які їй прийшлось би витратити на купівлю того, що було необхідним для забезпечення проведення трансплантації, а саме: медикаменти, витратні медичні матеріали, платні лабораторні дослідження, тощо, а не для того, щоб покласти комусь у кишеню. А все інше, про що вона казала, це чи її бурхливі фантазії, чи її устами озвучувалися потрібні комусь, і я навіть знаю кому саме, версії. Після оприлюднення сюжету я надіслав  цій  мамі  листа в якому, зі всією повагою висловивши свої співчуття, запропонував їй припинити поширювати щодо мене неправдиву інформацію, або ж доводити свою правоту у суді даючи відповідні свідчення. . Відповіді я не отримав.

  • Можете конкретизувати на що збиралися гроші у відділенні з пацієнтів?

Батьки пацієнтів вимушені були витрачати гроші в аптеках, у дистриб’юторів, в приватних лабораторіях, тощо на купівлю того, що було необхідним для забезпечення лікувального процесу, але, за відсутності, не могло бути їм надано лікарнею. Звичайно, коли дитина йшла на трансплантацію, батьки як правило питали скільки їм знадобиться грошей, щоб забезпечити все необхідне, але, на жаль не забезпечене державою.  І їм це озвучувалося, але ж, не «в кишеню», а в аптеки і т.п.

Держава ніколи не забезпечувала лікування наших пацієнтів стовідсотково. Ні на хіміотерапію, ні на трансплантацію. Навіть у кращі часи, це 2010-2013 роки, забезпечення було не більше 80% від потреби. З огляду того, що лікування дороговартісне, то 20% було дуже немалою сумою для батьків. Перед тим як госпіталізувати дитину у наше відділення з батьками проводилась співбесіда, під час якої пояснювалися всі особливості, шанси та ризики, пов’язані з лікуванням. Вони підписували поінформовану згоду, де йшла мова про технологію лікування, можливі ускладнення, шанси на виліковування, ризики пов’язані з лікуванням та хворобою. Батькам надавалися відповіді на всі запитання, у тому числі й на ті, котрі стосуються фінансової участі батьків у лікуванні. З огляду на те, що собівартість автологічної трансплантації в Україні складає близько 30 тис доларів, то співучасть пацієнта коливалася в середньому від 5 до 10 тис доларів. Лише у кращі часи батькам доводилось  витрачати близько 2-3 тис доларів.

Варто зазначити, що сума витрачається не одномоментно, а протягом всього лікування, а це, в середньому 4-6 місяців, переважно за  трьома  статтями  витрат. Більша частина іде на медикаменти. Друге місце у структурі займають витратні медичні матеріали, наприклад, якісні діалізні катетери, які є необхідними для колекції стовбурових кровотворних клітин і яких, до речі, в Україні на той час не було і їх доводилось завозити з-за кордону. Їх вартість  – одна тисяча євро за одиницю. На курс лікування могло знадобитися до 2-3 таких катетерів. Третя стаття витрат – лабораторні дослідження (від 500 до 1 тис доларів). Курс лікування пов’язаний з трансплантацією кісткового мозку розрахований на 3,5 – 4 місці. Трансплантація – це терапевтична багатоетапна маніпуляція. Це не хірургія.

Але все про що ми говорили стосується автологічної трансплантації. Алогенна, донорська трансплантація – дорожча. Її вартість в Україні складає 50-70 тис доларів.

  • До речі, яка ціна на автологічну та аллогенну трансплантацію на Заході?

Щонайменьше, 100 та 150 тис євро відповідно.

  • Чи падав інтерес держави до дитячої гематології та онкології і чи можемо ми говорити про низхідний тренд фінансування протягом останніх п’яти років?

Державне фінансування дитячої онкогематології в нашій країні розпочалося на початку 2000-них років . Тобто до цього в Україні цей напрямок взагалі не фінансувався. До 2000 року ми працювали виключно на гуманітарній допомозі, яка надходила до нас з Німеччини, від благодійних організацій та німецького уряду. В 90-х роках в лікарнях не було фізіологічного розчину, пластиря, бинтів. Все це завозилося з Німеччини.

Перші спроби фінансування української онокогематології здійснила Людмила Кучма, яка заснувала з народною депутаткою Валентиною Довженко благодійний фонд «Жінка Президента – дітям України» Це були точкові фінансові вливання. Перша державна програма «Дитяча онкологія» була прийнята приблизно 2003 року. Звідти й почалися державні закупівлі, які спочатку включали й закупівлю обладнання. Згодом обладнання припинили купувати, проте до 2014  року збільшувалися закупівлі медикаментів та витратних медичних матеріалів. Треба сказати, що до 2014  року не лише спостерігався висхідний тренд фінансування, але в планах уряду було відкриття на базі онкогематологічних дитячих відділень нових центрів трансплантації кісткового мозку (Сімферополь, Донецьк, Львів). У 2013 навіть було відновлено закупівлю обладнання, яка  припинилася у 2006 році.

Програма «Дитяча онкологія» закінчилася 2014 року. Нова не була прийнята на вимогу постанови Кабміну Яценюка, яка забороняла це робити. Фінансування сьогодні здійснюється за щорічним бюджетним запитом, який  МОЗ подає в уряд.

  • Що можна сказати про захворюваність на онкогематологічну патологію?

Більшою проблемою на сьогодні є не стільки зростання захворюваності як зміна її структури у бік форм, що погано піддаються лікуванню і вимагають трансплантації. Взагалі 50% всієї онокопатології у дітей складають лейкемії та лімфоми, тобто онкогематологія. Прогноз у дітей є кращим ніж у дорослих. Без трансплантації кісткового мозку одужання після лікування у них настає у 70% випадків, тоді як у дорослих лише у половини пацієнтів.

  • Коли в Україні запровадилася трансплантація кісткового мозку?

У 1998 році наша команда провела першу автологічну трансплантацію кісткового мозку, а 2000-му першу аллогенну. Визначальними фактороми впровадження у практику трансплантації стала німецька допомога, наші стажування у провідних клініках Західної Європи та набутий нами на той час позитивний досвід проведення інтенсивної хіміотерапії онкогематологічних хворим Починали ми це робити на базі Київського обласного онкологічного диспансеру, а продовжили в лікарні «Охматдит».

  • Пропоную перейти до проблеми своєчасної закупівлі медикаментів. З якого року почалися зриви термінів постачання медикаментів та витратних матеріалів?

З 2016 року. Є деякі позиції, які закуповувалися за номенклатурою 2017 року, але не поставлені й у поточному році.

  • Ви можете пролити світло на механізм формування номенклатури закупівель? Запитую в контексті звинувачень у розширені переліку препаратів, у тому числі оригінальних, що нібито дозволяло отримувати неправомірну вигоду від «бігфарми». Деякі антикорупціонери навіть стверджують, що ви закуповували медикаментів втричі більше від потреби.

Механізм закупки базувався на державній програмі «Дитяча онкологія». Що значить наявність державної програми? На п’ять років уперед порічно було розписано фінансування з зазначенням конкретних сум на закупівлю лабораторних реагентів, витратних матеріалів та медикаментів. Це була захищена стаття державного бюджету, яка давала можливість нам планувати розвиток дитячої онкогематології. Квота фінансування визначалася від кількості дитячого населення в регіоні. Це перший момент. Другий момент – це номенклатура державних закупівель. Препарати, які не увійшли до номенклатури закупити неможливо.

  • Як формувалася номенклатура?

Номенклатура формувалася робочою групою МОЗ. Міністерство включало певних спеціалістів своїм Наказом. Це були як штатні спеціалісти, так і позаштатні. Головою групи та її заступниками завжди були штатні співробітники МОЗ. Позаштатні спеціалісти це якраз онкогематологи (головний позаштатний дитячий гематолог, головний позаштатний дитячий онколог та кілька лікарів з регіональних відділень, спеціалісти з трансплантації кісткового мозку). Всього близько 15 осіб. Чисельність групи коливалася щороку. Кожен її член міг вносити свої пропозиції щодо номенклатури. Обласні спеціалісти, які не входили в робочі групи також могли вносити свої пропозиції. Вівся протокол засідань, у якому все фіксувалося. Коли виходили на загальний перелік медикаментів, тоді він затверджувався наказом міністра. Так встановлювалася номенклатура державних закупівель з державної програми дитячої онкології, яка вказувалася міжнародними непатентованими назвами (МНН).

З усіх онкогематологічних відділень МОЗ збирало  замовлення, які робилися строго відповідно до номенклатури. В лікарні «ОХМАТДИТ» за цей процес відповідала Світлана Донська як завідувачка Центром  дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку, який складався з п’яти структурних підрозділів: відділення онкогематології, відділення інтенсивної хіміотерапії, відділення трансплантації кісткового мозку, відділення стаціонару денного перебування та референт-лабораторії. Завідувачка Центром контролювала у тому числі і відповідність замовлення кожного відділення загальній фінансовій квоті, тобто,  сума, яка витікала з кількості замовленого  мала узгоджуватися з загальною фінансовою квотою.

Всі заявки з підписами завідувачів  всіх відділень Цетру зберігалися. Це, власне, і допомогло відкинути усі звинувачення щодо надмірних замовлень ліків та самоуправстві. Далі міністерством проводився тендер. Сформована наказом МОЗ група з державних закупівель розробляла технічне завдання, у якому основною вимогою були наявність відповідності продукції стандартам GMP та GCP відповідних розвинутих країн та досвід застосування в українських пацієнтів. Строк придатності препаратів на момент поставки їх в лікарні мав складати не менше 70% від початкового та не менше 15 місяців. Ніяких інших вимог не прописувалося. Закупівлі проводив тендерний комітет МОЗ, до складу якого ми, лікарі, не входили. Іноді нас запрошували дати експертну оцінку, коли виникали певні питання.

  • Робочі групи працюють на добровільних засадах. В суспільстві є думка, що всі добровольці насправді не є такими, а є таємними лобістами фармацевтичних компаній. Лобісти, зрозуміло, отримують фінансову винагороду від фармфірм. Що ви можете сказати з цього питання?

Треба розуміти, що було декілька робочих груп. Номенклатурна робоча група, Тендерний комітет МОЗ, експертна робоча група. Остання писала експертний висновок з предмету закупівель. На зарплаті знаходилися тільки штатні працівники МОЗ. Якою була мотивація членів групи, котрі працювали на добровільних засадах? Забезпечення наших пацієнтів необхідними якісними медикаментами. Для того, щоб зняти питання щодо лобізму та звинувачення у корупції при формування номенклатури закупівель з лікаря потрібно перекласти функцію перемовин з постачальниками ліків на третіх осіб, наприклад, на фінансистів. Але звинувачення і підозри у змові, «відкатах» тощо все одно залишаться.

  • Як потрапляли в номенклатуру дороговартісні оригінальні медикаменти?

Така установка була від МОЗ, що, на мою думку, цілком відповідало інтересам пацієнтів, їхніх лікарів та, на кінець Конвенції ООН з прав дитини, що була ратифікована Україною ще на початку 90-х років. В ст. 24 Конвенції прямо сказано, що дитина має отримати найбільш досконалі з усіх існуючих методи лікування.

  • Для чого це було потрібно міністерству?

Тому що більш дешеві могла купити лікарня. До того ж дешеві медикаменти важко закупити через державні торги. Купити пакет тендерної документації – недешево.

  • Яка частка безальтернативних препаратів, тобто тих, які не мали конкурентів на українському ринку з боку генериків, входило до номенклатури?

У 2005 році ми видали протоколи з лікування дитячих онкогематологічних хвороб. До цього ми працювали за німецькими, підкреслюю, німецькими протоколами, а не за міфічними міжнародними. Так ось, у протоколах були вказані МНН. На підставі МНН і формувалася номенклатури для закупівель. Якщо єдиним варіантом був брендовий препарат, то він на безальтернативній основі потрапляв у перелік і затверджувався міністерством. Тобто брендові препарати були.

  • Всім відомо, що лікування онкологічної патології не обмежується виключно протипухлинними препаратами. Існує таке поняття як терапія супроводу. Яку частку вартості в лікуванні онкогематології займають допоміжні ліки?

Інтенсивна протипухлинна терапія потребує потужної супровідної терапії, частка якої складає 2/3 від вартості курсу лікування. Раніше певна частина цих ліків закуповувалася за бюджетні гроші. У більшості іноземних протоколів розділ присвячений супровідній терапії присутній, але він майже ніде детально не розписаний. Часто він представлений однією строчкою. Але без цих лікарських засобів лікування неможливе. Пацієнт просто помре від ускладнень, спричинених цитостатиками. Вписати ці препарати у номенклатуру закупівель на підставі протоколу нереально.

  • Але до номенклатури вони потрапляли?

Так, на підставі настанов, експертної думки, локальних протоколів тощо. Ці препарати часто дорожчі за протипухлинні. Настанови можна використовувати, але вони не є нормативним документом.

  • Що можна сказати з приводу заяв МОЗ щодо стовідсоткового забезпечення протипухлинними препаратами онкохворих?

По-перше, такого нема. По-друге, це дуже маніпулятивне твердження. Забезпечити протипухлинними медикаментами пацієнта недостатньо. Для того аби почати лікування необхідно мати препарати супровідної терапії. У нас намагаються дезінформувати суспільство – закупити цитостатики і відрапортувати, що всі забезпечені ліками – міжнародні закупівлі перемогли фармацевтину мафію. Але хіміотерапія це лише третина по вартості від необхідного.

  • А що ви можете сказати про якість цитостатиків? Мова, звичайно, про якість генериків.

Це ще одне цікаве питання. Перше питання: яка компанія виробила лікарський засіб? Друге – чи має препарат відповідно до міжнародних стандартів та Конвенції ООН про права дитини докази їх ефективності та безпеки? Чи це не індійська крейда запакована в блістери на Бомбейських задвірках на замовлення деяких українських  дистриб’юторів. Щоб ви розуміли, на український ринок можуть постачатися  генерики, які не мають реєстрації в самій Індії.

  • Важливий момент. Ви хочете сказати, що індійська крейда таки існує, вона потрапляє на український ринок і замовляють цю крейду українські приватні компанії, які займаються гуртовим постачанням ліків? Я все вірно зрозумів?

Так, все вірно. Вперше ця проблема виникла 2005 року, коли Ігор Щепотін став директором Національного інститут раку. Щепотін це людина, котра завела на український фармринок недобросовісних постачальників ліків.

  • Недобросовісних дистриб’юторів?

Недобросовісних виробників. Ці компанії-виробники мали різні підприємства, які постійно у них змінювалися. Остання компанія «Віста». Саме з неї і почався наш конфлікт з МОЗ 2016 року. Але перед цим, у 2005-2006 роках, в «Охматдит», намагалися закупити ліки сумнівної якості. Тоді ми відбилися за допомогою тодішньої голови Секретаріату Президента Віри Ульянченко та Катерини Ющенко. Наскільки мені тоді було відомо ця афера відбувалася з подачі того ж Щепотіна. Історія з Щепотіним взагалі дуже цікава. Він починав з Інститут онкології, тоді так називався Національний інститут раку. Звідти Щепотін поїхав до Америки, де перебував більше 7 років. За неперевіреною інформацією його звідти було видворено. Потім якось так трапилося, що Щепотін став директором Національного інституту раку і, так би мовити, уклав угоду з фармкомпанією «Здоров’я», препарати якої і намагалися закупити для дитячої онкології.

Ми конфліктували з цього приводу з міністром Поліщуком, , міністром Гайдаєвим. Виручала Віра Іванівна , яка представляла найвищим посадовцям наші експертні висновки, котрі базувалися на стандартних доказах ефективності та безпеки цих препаратів. При цьому нас ніколи не цікавило питання оригінальності препарату. Це міг бути і генерик, але який відповідав стандартам GMP, GCP країн Євросоюзу, США, Канади, Австралії, Японії. Не треба думати, що ми прагнули закупити тільки оригінальні препарати. За нашої участі закуповували й індійські генерики, але якісні, котрі виготовлялися для ринку США та ЄС. Препарати «Здоров’я» не мали  документів, які б підтверджували їх якість та ефективність. З продукцією «Віста» така сама проблема – відсутні докази ефективності та безпеки. Ми просили надати хоча б прекваліфікацію ВООЗ. Але ж, і того не отримали.

У 2016 році засідання робочої групи з питань закупівель відвідав представник СБУ, Супрун уже призначили в МОЗ виконувати обов’язки міністра. Він приніс документи, які підтверджували, що препарати «Віста» неможна закуповувати.

  • Чому їх неможна закуповувати?

Тому що їх виробничі площадки, які розташовані в Індії були арештовані індійським урядом як такі, що не відповідають навіть індійському GMP, а самі препарати не мали реєстрації навіть в Індії.

  • Добре, але хто цього разу завів недобросовісних постачальників? Наскільки мені відомо Ігор Щепотін після скандального звільнення втік з України 2015 року.

Щепотін втік, але залишився один представник міжнародного фарм-бізнесу з ізраїльсько-канадійським громадянством – головна дійова особа, яка на той час перебувала в резерві. Поясню. За часів регіоналів, тобто з 2010 року, як охороною здоров’я зацікавився Олександр Янукович, того представника міжнародного фарм-бізнесу у брутальній формі вигнали з МОЗ.

  • А що, ця загадкова особа працювала у МОЗ?

Як нам розповідали співробітники МОЗ, у цієї особи там був свій кабінет. Вона приходила туди як на роботу, перевзувалася у капці Але як тільки син Януковича почав міняти команду відповідальну за державні закупівлі так одразу й постало питання щодо цього ізраїльско-канадійського громадянина.. Його попросили вийти культурно. Культурно не вийшло.

  • А як вам працювалося з донецькими?

Хочу сказати, що дитячим онкогематологам при «злочинній владі» працювалося досить комфортно. Так, багато хто каже, що «донецькі», в певному сенсі були бандюками. Але у бандюків, як відомо, є поняття. Одне з головних їх понять, щось на кшталт: «солдат ребенка не обидет». Донецькі сказали: діти – це святе. Які ліки для них ви замовите, такі ми і купимо. Але обґрунтуйте. Знову ж таки, мова не йшла про брендові препарати, мова йшла про МНН. Так, нам дозволялося включати у номенклатуру брендові ліки, але інноваційні ліки, що  давали шанси дітям, які не мали таких шансів на стандартному лікуванні. Було всяке у роботі з ними, але ставилися вони з повагою до спеціалістів. Головне – нас не примушували купувати непотріб і шкідливе.

  • Гаразд. А як в МОЗ знову з’явився той ізраїльсько-канадійський фармбізнесмен? Хто його туди привів?

Він з’явився при Квіташвілі, але завів його в МОЗ, звичайно, не Квіташвілі, а один з заступників міністра охорони здоров’я. Я не буду називати прізвище. Він же завів у МОЗ Оксану Корчинську, «легітимізував», краще сказати. Оксана Корчинська почала навіть намагатися керувати замість цього заступника дитячими онкогематологами. Так на одній із селекторних нарад у його присутності (на «ютубі» десь є відео) вона вичитувала обласних спеціалістів і висувала претензії щодо номенклатури замовлених препаратів, вигукуючи «що ви там поназамовляли», «ви будете замовляти не те що вам хочеться, а те що ми скажемо» і тому подібне.

  • У мене складається враження, що всі закупівлі зводилися до відомої всім людини, ім’я якої ми не називаємо. Це насправді так?

Ні. Дистрибьюцією ліків займалися «Людмила-фарм», «Ганза» та ще кілька серйозних постачальників.

  • На вашу думку, чому ми змушені були вдатися до послуг міжнародних закупівельників? Невже держава не могла це робити своєю структурою?

Так держава в особі МОЗ це і робила. Закупівельником був МОЗ, і ніхто інший. . Залучення міжнародних організацій це спроба виведення МОЗ зі схеми закупівель. Проблема полягла у тому, що безпосередню участь у тендері могли приймати тільки вітчизняні, або дистриб’ютори, або виробники. Але вітчизняні! Іноземні виробники не могли цього робити, тому що відповідно до нашого законодавства нерезиденти не можуть мати консигнаційних складів – складів, з яких може здійснюватися продаж. Ось і причина чому у нас безліч вітчизняних посередників. Деякі іноземні фармкомпанії, для того, аби обійти цю заборону відкривали в Україні дочірні представництва  в нашій країні, реєструючи їх як українські компанії. .

  • Це здорожчувало вартість іноземних препаратів?

Звичайно. До ціни додавався профіт дистриб’ютора.

  • Пропоную повернутися до Оксани Корчинської. Як так сталося, що людина без медичної освіти почала керувати лікарнею масштабу ОХМАТДИТ і вказувати лікарям які препарати купувати?

Не тількі без медичної, але й без будь-якої освіти, окрім 10-ти класів середньої школи. Це дуже довга історія з багатьма невідомими. За моєю інформацією «родина» Корчинських давно фінансується тими, з ким вона активно «бореться». Паралельно Корчинські підробляють різними політичними «халтурами». Завдання пані Оксани «узгодити» редукований бюджетний запит МОЗ з реальними потребами у лікарських засобах. Але, зробити це не завдавши непоправної шкоди інтересам справи, а саме – лікуванню пацієнтів, не можливо. Жоден професіонал на це не піде. Саме тому, до справи було залучено всіляких шарікових, швондерів та інших аферистів різного ґатунку починаючи від Шерембея та Устінової та закінчуючи Уляною Супрун. Корчинські – поміж них. І саме тому ідуть постійні спроби зрізати  номенклатуру закупівель та продавити дешеві малоякісні генерики, які, звичайно, коштують у рази дешевше препаратів з доведеною ефективністю та безпекою.

  • Ваш конфлікт з МОЗ почався саме через якість препаратів, що постачаються?

Так. Ми спочатку обурилися якістю препаратів, а потів уже термінами їх поставок. Нам пробували нав’язати генерики «четвертого класу», тобто некласифіковані генерики, які виробляються фармкомпанією «Віста», котра підконтрольна Литовському. Заради справедливості відзначу, що у 2015 фонд «Таблеточки», підконтрольний Оксані  Корчинській,  тоді виступив на нашу підтримку. Потім мабуть домовились.

  • А який статус зараз у Бориса Литовського?

Зараз він знову активно співпрацює з МОЗ, оскільки є бенефіціаром міжнародних закупівель. Литовський має виробничі площадки за кордоном, зокрема в Індії. Свої питання Литовський в МОЗ вирішує через третіх осіб, ті ж пацієнтські структури керовані Шерембієм. Шафранський знову ввів Литовського у МОЗ, а сили він своєї набрав при Уляні Супрун. Але все це непрямо, опосередковано.

  • Дуже цікаво. А ось якби ви промовчали, то і надалі б спокійно працювали?

Думаю, нас би персонально не зачіпали, окрім, хіба, Корчинської, до конфліктів з якою ми уже на той час звикли. Але нормально б уже не було. Працювати тими препаратами, які нам нав’язували було небезпечно,безперспективно і, головне – аморально. Справа у тому, що ми не можемо не використовувати препарати, які закуплені за державні гроші. У нас вибору особливого, як у лікарів і не було: або йти на конфлікт і добиватися постачання потрібних ліків з ризиком бути звільненим, або звільнятися за власним бажанням.

  • Можете сказати чому б ваші конфлікти з Оксаною Корчинською продовжувалися?

Закупівлі ліків це не все, що цікавить, ще наразі народну депутатку. Наш Центр дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку мав зайняти три поверхи з дев’яти у новому корпусі лікарні «ОХМАТДИТ», що його й досі недобудовано. А це і гроші на будівництво і на устаткування і на дороговартісне медичне обладнання. Не малі гроші. На ці площі претендували приватні медичні структури, інтереси яких активно лобіювала пані Оксана. Наскількі мені відомо, на ці площі претендував Центр дитячої кардіології та кардіохірургії, який очолює Ілля Ємець, котрий хотів відкрити пологовий будинок для вагітних в  яких у дитини внутрішньоутробно діагностована вада серця. Саме по собі бажання звичайно благородне, але ж, але ж, але ж…

  • Ілля Ємець не потрапив до списків корупціонерів саме завдяки правильній публічній позиції щодо діяльності МОЗ. Я вірно розумію ситуацію?

Ну, я не можу однозначно відповісти на це  запитання, але деякі моменти взаємин між ним та Центром дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку можу розказати.Свого часу у нас, як до речі і в лікарні «ОХМАТДИТ» в цілому, були проблеми  з Ємцем, коли він короткий час був міністром за часів Януковича. Ємець прийшов на посаду міністра, в тому числі для того, аби добудувати новий корпус. Тоді наш центр мав 70 ліжок і, в новому корпусі мав розширитися до 110, а новий міністр оголосив, що для дитячих онкогематологів достатньо і 20 ліжок, і три поверхи нам абсолютно непотрібно. Але не склалося у Ємця.

Зараз нове керівництво лікарні «ОХМАТДИТ» на чолі з головним лікарем Іриною Садов’як, за отриманою нами непідтвердженою інформацією, переписало медичне завдання на вже прийнятий (!) у експлуатацію корпус, начебто, як добудований, хоча, насправді це не так і, як я розумію є серйозним правопорушенням.

  • А кого МОЗ окрім дитячих онкогематологів призначив головними корупціонерами. Чи ви виявилися єдиними?

Ні, ми не єдині. «Корупціонерами» ще виявилися токсикологи та офтальмологи.

  • Звідки Оксана Корчинська взялася в Охматдиті і чим вона там займається?

Оксана Корчинська з’явилася в Охматдит приблизно 2007 року. Для цього вона скористалася нашими давніми конструктивними контактами з благодійним фондом «Крона» – структурою , яка закуповувала та надавала на благодійній основі для нашого центру багато дороговартісного медичного обладнання. Корчинська  прийшла до головного лікаря Гладуша і представилася волонтеркою, яка мала збирати гроші для хворих дітей.  Потім пані Оксана створила фонд «Таблеточки» та вмовила керівництво лікарні організувати опікунську раду – підрозділ, який не вписується в правове поле. Вони навіть не зареєстровані як громадська організація. Корчинська і «Таблеточки» існують в лікарні «ОХМАТДИТ» лише тому, що Юрій Івнович Гладуш свого часу видав наказ по лікарні про створення «опікунської  ради». Думаю, що йому сказали так зробити зверху, можливо, з адміністрації президента.. Не буду нагадувати, хто тоді очолював адміністрацію президента.

Корчинська намагалася вказувати нам кого госпіталізувати у відділення, а кого – ні. Вона звідкись мала власні запаси медикаментів, які не стояли на балансі в лікарні і намагалася вказувала кому ми їх мали призначати, а кому – ні. Звичайно, нам це не подобалося і ми на це не згодились оскільки це правопорушення, ліки мали бути оприбутковані по акту, а госпіталізація до відділень Центру відбувалася виключно за офіційно затвердженими медичними показами, а не у відповідності до чиїхось забаганок.

  • Наскільки Корчинська, на вашу думку, зацікавлена у знищенні центру дитячої трансплантації кісткового мозку, з огляду на її «заробітки» на відправках на лікування за кордон? Чи у цьому зацікавлені інші люди?

Відповідь на це запитання почну з того, що починаючи з 2004 року ми проводили в середньому на рік близько 15 трансплантацій, дві третини з яких були алогенними. Останні роки ми проводили 25 -27 трансплантацій, більша частина з них була алогенними. За світовими стандартами, відділення трансплантації кісткового мозку вважається таким, що активно функціонує, якщо у ньому проводиться мінімум 10 трансплантацій на рік.

З 2015 року ми запровадили трансплантацію від родинного, але частково сумісного донора. Ми могли і робити від неродинного донора, але у нас не було доступу до неродинних донорських трансплантатів. Вітчизняного реєстру не було через який можна було б отримати цей трансплантат, а щоб купити такий матеріал в закордонному реєстрі потрібні гроші, які ніхто не давав. Серед дітей майже всі мають родинних частково сумісних донорів – це батьки. У 2018 році ми впритул підійшли до впровадження неродинної трансплантації в лікарні Охматдит. Нас за кордоном часто запитували чому ми не робимо неродинні трансплантації, які є менш складними. Ми відповідали, що проблема у трансплантаті. Якби реєстр неродинних донорів стовбурових кровотворних клітин, щоза часів Лазоришинця було створено у МОЗ, реально запрацював , то ми б давно це робили. Але, цього не сталося і  ми вирішили піти тим самим шляхом як білоруси та, свого часу росіяни – без власного реєстру. Ми ж розуміємо, що створити реєстр замало, його потрібно наповнити. На це необхідно 5-7 років і набрати щонайменше 40 тис осіб. Тому нам довелося домовлятися з німецьким фондом Стефана Морша, який має свій реєстр неродинних донорів стовбурових гемопоетичних клітин, про надання нам на пільгових умовах (по собівартості) неродинних трансплантатів під конкретного пацієнта. Це давало б можливість заощадити мінімум 20 тис євро на кожній трансплантації.

З нашого боку була проведена велика робота під патронатом Ольги Богомолець як голови профільного комітету з питань охорони здоров’я для узаконення цих дій та вирішення питання оплати за допомогою спеціального фонду. Таким чином, це дешевше для держави і для родини (70 тис євро). І не потрібно платити 150 – 180 тис євро. Все мало запрацювати у 2018 році. Навесні 2018 року нове керівництво «Охматдит» в особі головного лікаря Садов’як звернулося до нас із запитом, щодо  підготовки покрокового  плану, так би мовити дорожньої карти, впровадження неродинної трансплантації в лікарні «ОХМАТДИТ». Ми написали. Старт лікувального проекту був запланований на жовтень. В серпні нас закрили.

  • Після вашого звільнення минув майже рік. Скільки трансплантацій проведено загалом?

Наскількі мені відомо, чотири трансплантації. Але це операції на, так би мовити попередній підготовці. Зараз практично трансплантація не проводиться.

  • Яка доля тих дітей, яким потрібна трансплантація?

За європейськими стандартами на кожен 1 мільйон населення має бути 1 функціонуюча «одиниця» (центр, відділення, блок) де проводиться трансплантація кісткового мозку. Тобто, на 1 мільйон населення, щонайменше – 10 трансплантацій кісткового мозку на рік. Покази для трансплантації це не лише онкогематологія. Це і вроджені імунодефіцити, порушення обміну речовин, це і автоімунні захворювання та інша патологія. У нас багато хворих помирає навіть не знаючи, що їх можна було б врятувати за допомогою трансплантації кісткового мозку. За тією інформацією, яка до мене надходить з лікарні «Охматдит», існує негласна вказівка робити все можливе, щоб не визначати показання для трансплантації кісткового мозку. Тобто не визнавати, що у хворого є покази до трансплантації. Відповідно – діти гинуть. Одиницям вдається вирватися за кордон. Але ж, постраждала не тільки трансплантація кісткового мозку. Зі знищенням Центру, припинила роботу Референс-лабораторія з діагностики онкогематологічних захворювань у дітей в якій, як єдиній на всю країну структурі, виконувалась лабораторна діагностика лейкемій, лімфом та інш. подібних захворювань. А це більше половини всієї дитячої онкології. Як відомо, без правильної, своєчасної діагностики немає ефективного лікування. Таким чином, всю галузь дитячої онкогематології було відкинуто на 20 років, до того стану, що існував у 1998 році.

  • Тобто з Корчинської можна зняти всі звинувачення щодо зацікавленості у відправці дітей за кордон під 10-15% «відкату»?

Ну, якщо ставити за мету, зняття з неї всіх звинувачення, то можна і так сказати. Ресурсу для оплати трансплантації за кордоном наразі просто немає. Держава у себе не хоче оплачувати цю операцію, хоча це й у 2-3 рази дешевше, а не те, що за кордоном. Фонд «Таблеточки», з огляду на їх непрозорість викинули з «Української біржі благодійності». Схоже, що вони зараз вже не мають тих ресурсів, що мали раніше і їм вже не до подвійного фінансування лікування дітей за кордоном, чим вони активно промишляли, ще недалі, як рік тому. Як то кажуть, «не до жиру, быть бы живу». Наразі знищення трансплантології робиться не стількі для того, щоб забезпечити заможними пацієнтами іноземні клініки, скільки для того, щоб не витрачати бюджетні кошти на дороговартісне лікування тут, в Україні

  • Останній блок стосуватиметься заробітних плат та фінансового забезпечення лікарського життя. Скажіть, будь ласка, яка заробітна плата в дитячого гематолога лікарні «Охматдит»?

У рядових лікарів-ординаторів 6-7 тис грн.. У мене, як зав. відділенням, заслуженого лікаря України, плюс стаж, плюс півтори ставки 12 тис. була. Бували ще премії. І  це  з 30% надбавкою за національний статус лікарні.

  • Ви погоджуєтеся з думкою, що політична влада не бажає з вами розмовляти з питань оплати праці?

Абсолютно точно. З нами ніхто не хоче говорити на цю тему. Лікарів намагаються примусити силоміць працювати за гроші, які за нас визначили люди, котрі самі за ці гроші не хочуть жити і не живуть. І боротьба сьогодні іде не з хабарами, а з подяками.

  • Якби вам довелося розмовляти з представниками уряду про заробітну плату, на яку оплату праці ви б погодилися?

Я буду спиратися на досвід США, досвід країн ЄС та досвід Грузії. В США зарплата заввіділенням трансплантації кісткового мозку коливається від 50 до 70 тис доларів на місяць. В країнах ЄС аналогічна робота оцінюється значно скромніше, у 10 тис євро. На мою думку, в Україні заробітна плата завідувача центром трансплантації має бути не менше 5 тис євро. Досвідчений лікар має оплачуватись на рівні 3-4 тис євро, лікар-початківець на рівні 2 тис євро. Зарплата медсестри – від 1 тис євро. Це щоб не лише відмовитись від «подяк» , але й не бути залежним від фармкомпаній. Хоча професійні конференції ними фінансуються абсолютно легально і відкрито у всьому світі. Лікарі читають доповіді по препаратах з якими вони працюють, заключивши попередньо договори за якими з їх гонорарів платяться податки

  • Дякую вам за інтерв’ю.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.