0

Глибинне буріння від Олександра Лінчевського, або національні особливості точки входу в проблему

Пригадується років п’ять тому на «Першому національному» виходила авторська програма Андрія Пальчевського з промовистою назвою «Глибинне буріння». Ідея була простою: глибоко зануритись в проблему і її дослідити. Мабуть, не просто так, а для того, аби потім її правильно вирішити, тобто ліквідувати. Це не перша спроба глибокого дослідження чогось важливого та складного, і робив це не один Пальчевський, але результати цього буріння в нашій країні всі 28 років не те що б скромні, а вражаючи непристойні – нам не лише не вдається досконально розібратися, аби потім щось там вирішити, ми паралельно створюємо нові проблеми. Отже, виникає питання: бурити чи не бурити?

Чому так відбувається. Спробую дати власне пояснення. Проблема – вона як людина – має фізичну та метафізичну складову. Тіло і душу. Щоб розібратися у проблемі потрібно десь підключити інтелект, а десь застосувати відчуття та інтуїцію. Всі відкриття, до речі, зроблені не стільки аналітично, скільки інтуїтивно, у творчому пориві. Винахідник більше здогадується, ніж ретельно вираховує. Так ось, у слов’ян є один суттєвий недолік: вони не бачать проблему цілісно, а також не бачать її тіло та душу. Проблема у слов’ян, мабуть, складається з чогось іншого. Слов’яни завжди шукають точку входу в проблему – отвір, який їм потрібний для глибинного буріння. І майже у ста відсотках випадків цим отвором є дупа. Результати такої точки входу в проблему та подальшого буріння передбачити не складно – назовні видобуваються тонни лайни, у якому перебувають всі: і сам бурильник, і всі хто навколо. Якщо перефразувати Антона Чехова, то у лайні виходить все: і обличчя, і одяг, і душа, і мислі.

Олександр Лінчевський помітив недоліки у підготовці медичних кадрів на всіх етапах уже давно, але розказав детально про своє бачення проблеми та її вирішення уже після виходу з МОЗ у нещодавньому інтерв’ю Українській правді

Так само як Пальчевський Лінчевський традиційно зайшов у проблему через звичну точку входу, тобто через дупу і почав завзято свердлити. У анальному отворі досліджуваної проблеми він віднайшов орієнтованість лікарів на гроші – хибну мотивацію, засудив її і представив достойну мотивацію для справжнього лікаря. Достойна мотивація – це дати по зубах кістлявій смерті, відібрати у неї косу, сказати смерті, що цього разу хвороба не переможе. Лінчевський не став досліджувати «фізику» проблеми як-то відсутність грошей для надання медичної допомоги (обладнання, медикаменти, витратні матеріали), не став досліджувати метафізику як-то відчуття несправедливості в оцінці суспільством роботи лікарів та відсутність почуттів політичного істеблішменту до свого народу при розподілі бюджету, а одразу почав викривати пороки ескулапів.

В умовах неадекватної оплати роботи лікаря недофінансування витрат на ліки та обладнання всі медики виявилися неправильно вмотивовані, по-Лінчевському. Люди в білих халатах приходять на роботу і думають про гроші, а не про те як дати по зубах кістлявій смерті. Не лікарі, а лайно, що тут ще скажеш.  

Після винаходу «правильної» мотивації, відповідно до якої треба вчитися десять років, щоб просто дати кістлявій смерті по зубах таким самим лайном опинався і сам Лінчевський. Посудіть самі: безкорислива боротьба зі смертю у нього поєднується з трансформацією медичної допомоги у медичну послугу, бюджетних закладів в некомерційні комунальні підприємства, зарплатою на посаді чиновника МОЗ більше 100 тис грн. на місяць. Ну й вишенька на тортик: права рука Супрун пішов відбирати косу у смерті не в автономізовану державну лікарню, розраховуючи на тариф НСЗУ за пролікований випадок, а в приватну клініку «Оберіг». Як на мене, то дуже потужній сигнал для заможних пацієнтів, однієї Гуляєвої «Оберігу», треба розуміти, виявилося замало.

За долю самого Олександра Лінченвського переживати не слід, лікарі, які допомагають владі відводити дискусію про справедливу оплату праці медиків у бік і займаються словоблуддям – завжди будуть їй потрібні. Головне, аби успішний торакальний хірург з досвідом урядової діяльності не почав наполягати на створені державних інститутів за бюджетні кошти (куди гірше за грантові), котрі б давали перепустку в професійне середовище після з’ясування готовності абітурієнта чи шукача ліцензії працювати просто за дозвіл від держави поборотися з кістлявою смертю. Хоча хто знає, проплатити таку ініціативу може і клініка «Оберіг», адже комерційним медичним структурам дуже подобаються лікарі, готові працювати за миску супу. Може якраз свої амбітні проекти з виховання нехтивих ескулапів Лінчевський за кілька тисяч доларів на місяць почне з модної приватної лікарні? Поживемо – побачимо.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.