Будемо сподіватися, що будь-якій адекватній людині очевидно, що наявність власного фотоапарату під час відпустки за кордоном (чи будь-де) це більш надійно, ніж розрахунок на його оренду. Більше того, якщо ви часто подорожуєте, то в ситуації з фотоапаратом вам вигідніше його купити, ніж постійно витрачатися на винаймання. А якщо ви працюєте фотографом і заробляєте фотографією, то наявність власної апаратури навіть не обговорюється. І вам ніколи не спаде у голову ідея здати у концесію функцію фотографування. Максимум – ви прибудете на урочисту подію на таксі. Хоча для надійності та мобільності власне авто буде конкурентною перевагою в середовищі весільних фотографів.
Так само і з житлом. Наявність власного будинку на березі моря у порівнянні з орендою помешкання по інтернету суттєво підвищує шанси переночувати не на вокзалі, а в приміщені під шум морських хвиль і здешевшує відпочинок. Так, ви скажете, що для початку цей будинок треба купити і будете праві. Але, припустимо, цей будинок у вас є, наприклад, дістався у спадок. Чи виникне у вас ідея його продати, а самому раз у рік винаймати житло у відпустку? Цілком можливо, якщо ви не збираєтесь щороку відпочивати на морі та займатися бізнесом зі здачі в оренду житла.
Можуть бути, звичайно, ще кілька причин. Ідея продати або навіть покинути будинок з’являється тоді, коли море засрали нечистотами і туди більше не їдуть відпочивальники, якщо будинок ось-ось обвалиться з-за зсунення берегу в море, або якщо він знаходиться в Ялті, а ви приймали участь у війні з москалями на Донбасі і знаходитись «на обліку» в ФСБ. Приблизно так. Рішення здати будинок в концесію виникає тоді, коли у вас немає часу або бажання займатися «готельним» бізнесом. Так, це втрати прибутку, але краще бодай малий прибуток, ніж збитки.
Ні для кого не є секретом, що держава намагається якомога раціональніше використати неадекватні бюджетні гроші на охорону здоров’я. І для цього у неї є всі умови. Держава у власності має не лише лікарні, але й армію медичних працівників. Тому виникає низка питань: для чого держава передає заклади охорони здоров’я та лікарів на баланс органам місцевої влади з перспективою перетворення цих закладів на комунальні підприємства з вимогою пошуку інвесторів? Тобто мова іде про передачу лікарень в концесію бізнесменам. Для того щоб розділити закупівельника та на надавача? Так самому у себе завжди вигідніше закуповувати. Завжди ресторатору вигідніше закуповувати у себе фрукти чи м’ясо, ніж у когось. І великі мережі завжди намагаються організувати повний (замкнений) цикл виробництва.
Закуповувати у «своїх» лікарнях завжди дешевше, ніж у комунальних підприємствах, які належатимуть органам місцевого самоврядування, в які інвестував гроші приватний бізнес. Одне питання закупити «апендектомію» в державній лікарні, а зовсім інше питання закупити її у клініці «Оберіг» чи у КМП в яку вклали гроші бізнесмени.
А може це перший крок держави, щоб не займатися охороною здоров’я, або поменше займатися? А другий крок – встановити умови контрактування послуг, яким не відповідає жодний стаціонар. Чи знаєте ви, що в Україні жоден інсульт ний блок не відповідає вимогам НСЗУ. А цих блоків всього 7 чи 8. Українські лікарні 28 років не модернізовувались. У них не мінялася каналізація та водогін. В них стара алюмінієва проводка, стара система опалення та не утеплені фасади. Більшість з них взагалі треба зносити і будувати нові під нове обладнання, яке також не закуповувалося 28 років. А це означає, що головний закупівельник має повне право оплачувати лікування інсульту по 4 тис грн., а не по 19 500 грн.. Суму «19 500» мають перспективу отримати лічені лікарні, котрі обслуговують орієнтовно 10% пацієнтів. І це тільки теоретично.
Отже держава прийняла рішення здихатись будиночків на морському узбережжі, бо море засране у зв’язку з відсутністю в Одесі очисних споруд, будинки для відпочинку розвалюються, бо підмило берег і їх з часів СРСР ніхто не ремонтував, а державні мужі відпочивають на інших морях. Тому Київ передає на баланс місцевих органів влади цей непотріб, називаючи це все децентралізацією та самоуправлінням. Але!!! Всі гроші на лікування холопів залишає у себе в руках з пропозицією: хочете отримати «19 500» за інсульти? – беріть вила та штурмуйте свої ОТГ, нехай закуповують обладнання відповідно до табелю оснащення, який ми придумали на базі «міжнародних» протоколів. Такий собі рекет від Центру (про медикотехнологічну документацію: стандарти та протоколи тема окрема).
До цього держава додумалася використовувати підприємців у якості податкових агентів, котрі замість фіскалів збирають ПДВ з кінцевого споживача і передають його в «общак». Заклик від НСЗУ та уряду, за медійної підтримки Віталія Портнікова відправитися у хрестовий похід проти феодалів та відповідально підходити до виборів – це новий креатив від держави. Київ пропонує використовувати підданих, які захворіли у якості революціонерів для терору місцевих еліт, щоб ті поділилися своїми статками та закупили обладнання для лікарень для отримання оплати лікування інсульту та інфаркту. При цьому сором’язливо замовчуючи той факт, що 28 років нічого не вкладав у лікарні.
Ми ображаємося на маршала Жукова, що він топив гречкосіїв у Дніпрі виявляючи ними вогневі точки. Але чомусь не ображаємося на політику націоналістки Уляни Супрун, котра цинічно спроваджує населення битися з феодалами, причім за неадекватні тарифи, чітко розуміючи, що хворі люди такі самі беззахисні перед місцевими баронами як і беззбройні українські селяни форсуючі Дніпро. Однак маршал Жуков використовував у якості витратного матеріалу ідеологічно чужих для нього хохлів. І головне, після виявлення вогневих точок противника він їх знищував, це була тактична задача. Стратегічна задача – Берлін. Питання: які тактичні та стратегічні задачі переслідуються після мільйонних жертв, котрі загинуть у боротьбі з місцевими феодалами? Яким є наш умовний Берлін?
Послідовники Супрун разом з її критиками роблять вигляд, що не розуміють, що після кровопролиття у битві з місцевими елітами і загибелі мільйонів, з подальшим виконанням табелю оснащення в усіх областях, грошей у НСЗУ для оплати лікування ішемічного інсульту за максимальним тарифом закладено на рівні 0,12%. Тобто, незважаючи на ідеальне оснащення лікарень, ніхто нічого не заплатить. І ніхто нічого не збирається платити, бо задачею реформи є закатати потреби громадян у лікуванні під неадекватне фінансування.
Отже, за ради чого жертви? Нашим «Берліном» є перемога над місцевими феодалами? За допомогою пацієнтів ми хочемо примусити місцеву владу менше розкрадати гроші на будівництві доріг? Так для чого у нас існують різні НАБУ, САП, НАЗК і ДБР? Чи може нашим «Берліном» є знищення культури лікарської професії і фрагментація системи охорони здоров’я через введення конкуренції на фоні сформованої за останні 30 років етики «лікар лікарю волчіщє». Хто відповідатиме на ці запитання?
Отже, пам’ятаємо: ніякої реформи нема, нас просто дурять!
