8

Колективні договори в лікарнях як тест на гідність та інтелект медичних працівників, або Чому ОТГ не можуть бути власниками КНП

Підписання колективних договорів мало би стати шансом для міністра охорони здоров’я увійти в історію медичних реформ позитивним героєм і довести, що перебування на посаді міністра було корисним бодай для медичної спільноти. Зоряна Скалецька – фахівець з медичного права, й кому як не їй належало б допомогти юридично неграмотним, однобічно розвиненим та професійно деформованим медикам проявити себе стороною при підписанні колективного договору при доленосній трансформації лікарень у комунальні некомерційні підприємства (КНП) і надати фінансового сенсу так званим трансформаційним змінам на другому етапі реформ. Не треба забувати, що КНП справа нова і невідома і штовхнули у цю невідомість «людей у білих халатах» урядовці, які мали б теоретично протягнути руку допомоги.

Однак підвищення заробітних плат це не лише підвищення мотивації до праці, це відновлення елементарної справедливості в оплаті медичної діяльності на вторинному та третинному рівнях медичної допомоги. Погодьмося, не може сімейний лікар мати офіційну заробітну плату втричі вищу за спеціаліста. Натомість що ми бачимо. Уряд, МОЗ та Комітет при запитанні про підвищення зарплати кажуть, що вони нічого не знають, оскільки все залежить від проявленої волі, кмітливості, юридичної грамотності та навіть бійцівських якостей медичних колективів. Тобто, увага, МОЗ знає, що він відправляє медиків на битву з депутатським корпусом об’єднаних територіальних громад. МОЗ знає, що він посилається на непрацюючий інститут колективного договору. Тому тут виникає просте запитання: чому медики повинні битися за гроші? Чому міністрам, депутатам, вчителям, поліцейським, працівникам «Укрпошти», «Укрзалізниці» тощо не потрібно битися, а медпрацівникам потрібно? А головне: за що битися?

Чи є випадковою такі рекомендації та така поведінка МОЗ у питаннях з колективними договорами? До слова, там хтось, колись, ніби-як обіцяв розробити типовий проект колективного договору в інтересах людей, треба розуміти. Схоже, що ні, така поведінка не є випадковою. Новостворені КНП не можуть сформувати на наступний рік фінансовий прогноз. Вони не знають скільки вони зароблять, тому що їм не відомі тарифи за непріоритетними напрямками. Ви не повірите, лікарням пропонують підписувати договори з НСЗУ без тарифів: ви підписуйте, а там буде видно. Не хочете підписувати – не треба. Тим краще. Внаслідок такої фінансової невизначеності у колективних договорах в розділах «Оплата праці» пишеться, що сторони домовились:

4.1.1. Мінімальна заробітна плата працівників лікарні не може бути нижчою від встановленого законодавчими актами розміру мінімальної заробітної плати.

4.1.2.Оплату праці працівникам лікарні здійснювати згідно з тарифними сітками посадових окладів за фактично відпрацьований час відповідно до чинного законодавства.

4.1.3.Встановлювати розміри підвищень схемних посадових окладів (ставок) в зв’язку з шкідливими і важкими умовами праці. (Додаток 7)

4.1.4. Працівникам, за переліком посад, які фактично використовують у роботі дезінфікувальні засоби, а також працівникам, які зайняті прибиранням туалетів, встановлюється доплата в розмірі 10 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) (Додаток 8).

4.1.5. Підвищувати посадові оклади працівникам які мають:

а) почесне звання України : «заслужений» – на 20%;

б) науковий ступінь : доктора наук – на 25%,

                                     кандидата наук – на 15 %;

4.1.6. Схемні посадові оклади керівних працівників лікарні підвищувати за кваліфікаційну категорію:       

а) керівникам та їх заступникам (лікарям) – за спеціальністю «організація та управління охороною здоров’я», які мають :

– вищу кваліфікаційну категорію – на 44,9% тарифної ставки працівника І тарифного розряду;

– першу кваліфікаційну категорію – на 31,9% тарифної ставки працівника І тарифного розряду;

– другу кваліфікаційну категорію – на 24,1% тарифної ставки працівника І тарифного розряду;

б) керівникам із числа фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою, які мають:

– вищу кваліфікаційну категорію – на 28,3% тарифної ставки працівника І тарифного розряду;   

– першу кваліфікаційну категорію – на 18,4%  тарифної ставки працівника І тарифного розряду;   

– другу кваліфікаційну категорію – на 8,7% тарифної ставки працівника І тарифного розряду.

Ну і в такому ж стилі. Тобто, ми бачимо, що в колективному договорі збираються й надалі спиратися на тарифну сітку та погодинну оплату праці, а єдиною конкретною цифрою є мінімальна оплата праці, тобто 4 723 грн. Виникає питання: як так могло статися, що ми переходили на нову форму фінансування «оплата за пролікований випадок», а гроші розподіляються за тарифною сіткою ще й з врахуванням кваліфікаційних категорій? Для чого тоді було «город городити»? Це все одно що розставити різнокольорові контейнери, сортоване сміття з яких буде зсипатися в один сміттєвоз.

Навіть, якщо ви не можете зробити фінансовий прогноз на рік, все одно лікарня тепер є підприємством і отримує прибуток, який вона повинна розподілити. Розподілити прибуток це не виконати роль оператора з передачі бюджетних коштів. Хто де бачив підприємство, яке розподіляє прибуток за тарифними сітками, кваліфікаційними категоріями та за відпрацьований час? Підприємство розподіляє прибуток за виконану роботу. А що таке виконана робота? В ринкових чи нехай «квазіринкових» умовах виконана робота, це не лише пролікувати хворого. Це знайти, переконати та затягнути хворого саме у свою лікарню. Хто це може робити? Звичайно ж не просто гарний лікар, а той, хто крім медичного ремесла володіє іншими талантами. МОЗ, агов! Ви можете пояснити лікарням чи є у них право відмовитись від тарифних сіток та кваліфікаційних категорій? Чи може кожна лікарня сама встановлювати свої формули з розподілу прибутку? Чи це має розробити МОЗ?

Дуже цікаво у цьому контексті стоїть питання оплати праці головних лікарів та начмедів.  В пологових будинках головні лікарі та начмеди є практикуючими лікарями і вони знають як це конкурувати за клієнта. А решта? Яка роль адміністрації в забезпечені конкурентоспроможності лікарні? Всі ці «глубокоуважаімиє» можуть лікувати, «затягувати» клієнтів? Чи може вони можуть підбирати найкращі кадри? Більшість поважних людей не можуть нічого. Вони навіть не здатні вигнати свого родича з лікарні, який не вміє і не хоче працювати.

І тепер ми переходимо до самого цікавого. Відповідно до статті 3 Закону України «Про  колективні договори і угоди» колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів — представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони. В нашій країні у колдоговорі  сторону роботодавця чомусь представляє головний лікар. Але роботодавцем і власником є ОТГ, тобто місцеві органи влади. Головний лікар разом зі своїми кишеньковими профспілками є представником другої сторони – колективу лікарні. Принаймні мав би бути.

Виникає питання: на яких підставах генеральний директор лікарні виступає на стороні роботодавця (ОТГ) і представляє його інтереси, а не інтереси трудового колективу? Чому сторона власника (ОТГ)  встановлює окремо від колективу умови оплати праці для головного лікаря і чому прибуток, який заробляє КНП використовується без будь-якого впливу колективу на оплату роботи людини, яка представляє протилежну сторону. Якщо вважати головного лікаря особою, яка є роботодавцем, тобто створила бізнес під назвою КНП, то за такою логікою колектив лікарні можна примусити виплачувати зарплату і голові ОТГ. А чому ні? Якщо лікарня платить зарплату головному лікарю, який представляє сторону роботодавця в колективному договорі, то чому б не заплатити усьому списку роботодавців? Вони хіба не в долі? Вони теж дали роботу ескулапам.

Де-факто так і відбувається, через механізм «відкатів». Не треба бути наївним і вважати, що гендиректор Сумської лікарні «швидкої допомоги» просто так отримав більше мільйона гривень за рік.

Чому такі протиріччя і такий жах. А тому що власником медичного бізнесу може бути тільки «автор бізнесідеї». Носієм ідеї медичного бізнесу є лікарі, які обрали у житті заробляти на життя медичним ремеслом. Якщо вже уряд вирішив йти шляхом створення суб’єктів ринку, які мають між собою конкурувати і вважає, що це ефективно, то власником КНП мають бути «автори ідеї» медичного бізнесу – легалізована група лікарів, які прийняли у житті рішення заробляти лікуванням людей. Так як у світі.

Якщо вже говорити про пряме фінансування закладу з НСЗУ, то воно має напряму переходити в лікарню, повз ОТГ – органу, який складається з базарників, фермерів, вчителів та поштарок – людей, які не мають ніякого відношення до ідеї медичного бізнесу і нічого у цьому не тямлять. ОТГ повинно/може мати у власності саму лікарню і здавати її в оренду лікарям, але ОТГ не може бути власником лікарів, медичного колективу. Це – абсурд.

Тарифи НСЗУ у такому разі повинні включати комунальні платежі та амортизацію обладнання, яке також може належати громаді.  

Важливо розуміти, що систему охорону здоров’я створює вища політична влада – еліта країни, яка не просто локалізуються в столиці, а здатна відображати загальний суспільний інтерес і є носієм ідеї суспільного блага. ОТГ не є носіями ідей, вони не забезпечують загальний суспільний інтерес і суспільне благо. ОТГ також не є авторами ідеї медичного бізнеса. Все що місцева влада може робити – це бути балансоутримувачами медичного майна.

ОТГ – не можуть бути роботодавцями і стороною в підписані колективного договору.

Стороною у підписані колективного договору з боку роботодавця може бути уповноважена група лікарів (це окреме питання), які наймають на роботу людей: лікарів, медсестер та санітарок. Звідси починається самоврядування, стандарти, асоціації і так далі. Не треба робити з генерального директора лікарні злочинця, який викачує гроші КНП на утримання себе та місцевих феодалів.

Роль МОЗ полягає у гармонізації професійних стосунків, розробки нормативів, чисельності лікарів та медсестер на кількість населення, визначення переліку та об’ємів медичної допомоги шляхом фінансування, контролем за виконанням взятих КНП зобов’язань з лікування та профілактики тощо.

Міністру охорони здоров’я з юридичною освітою не потрібно їздити по регіонах і розповідати як заробляти та як лікувати. Це виглядає смішно. Лікарі і самі добре знають як заробляються гроші і як лікуються пацієнти. Є багато юридичної роботи на благо країни і системи охорони здоров’я. Доречно нагадати, що в основі права лежить справедливість. Ось нею і треба зайнятись.

Висновки. МОЗ на сьогодні не готовий до трансформації лікувальних закладів і абсолютно не випадково усунувся від процесу підписання колективних договорів та відповідальності за заробітну плату.

Те що сьогодні робить уряд і МОЗ – суцільний жах. Фактично депутатам ОТГ пропонується формувати свої стандарти надання медичної допомоги, визначати її об’єми та якість, підбирати кадри. І так – по всій країні.

Сьогоднішня діяльність МОЗ спрямована на перерозподіл бюджетних коштів через механізм опорних лікарень та оплати пріоритетних випадків від одних закладів до інших, що, безперечно, призведе до закриття мінімум третини закладів охорони здоров’я.

Перерозподілені кошти збільшать бюджети окремих лікарень. Всі гроші від НСЗУ потрапляють у неконтрольоване використання ОТГ та адміністрації лікарень.

Колективні договори не призведуть до покращення фінансового стану медиків.

Співучасть пацієнта та неформальні платежі залишаться буденною практикою. Ніяких важелів впливу в уряду на ці явища нема.

Поведінка МОЗ виглядає дуже дивною і контрпродуктивною. Складається враження, що завданням міністерства є не допомогти справедливо розподілити гроші, які вони відберуть в інших лікарень, позбавивши частину населення медичної допомоги, а перевірити на гідність та інтелект медичну спільноту для того, аби комфортно продовжити подальші реформи з «опущеними». Нема сумніву, що цей тест медики не пройдуть. Але не треба думати, що представивши в очах суспільства лікарів та медсестер тупоголовим бидлом президент, уряд, міністри та депутати в очах громадян будуть виглядати якось інакше.

Анатолій Якименко

8 Comments

  1. Людина, що писала глибоко у темі фінансування й питаннях пертурбацій в медицині, але не цілком спеціаліст у галузі трудового права. Підняв важливу тему, але має трішки розібратися у нормах національного й міжнародного права у понятті, що таке є роботодавець і більше попрацювати з практикою й поняттям колективного договору. Якщо дуже стисло то : головний лікар є представником роботодавця, делегований власником на здійснення адміністративно-розпорядчих функцій. Він входить до вже беззаперечного переліку осіб, хто є роботодавцем по природі своєї посади. Бо не власник, в особі громади, приймає і звільняє, і не громаді ж укладати колективні договори у всіх комунальних підприємствах, для цього громада делегує через свій орган, чи посадову особу, здійснювати управління комунальним підприємством , керівникові цього підприємства.

    • Питання у тому, що представник роботодавця не може мати власну профспілку. Головний лікар не може одночасно бути представником роботодаця і працівником колективу, тобто двох сторін одночасно. Питання, загалом, в іншому. ОТГ не може створити комунальну перукарню, комунальну будівельну компанію просто так. Вона мусить для цього найняти фахівця, який знає кон’.нктуру ринку, ціни тощо, може працювати і знає як заробити. Виключно у монополії (вода, газ, електроенергія) влада може створювати щось без бузнес-ідеї та фінплану. Стороною можуть бути власники бізнесу та наймані працівники. Депутати ОТГ не можуть бути власниками бізнесу без ангажування в штат лікаря з бізнес-ідеєю. Це може бути колишній головний лікар. Але він має чітко позиціонуватися з владою та ОТГ. А саме головне, він має нести відповідальність за прибуток та за банкрутство. Банкрутсво лікарні – це не банкрутсво перукарні. Воно матиме дуже серйозні наслідки

      • Повністю з Вами погоджуюсь, пане Анатолію. Для початку потрібно чітко визначити місце цього головлікаря по одну з сторін порЄбрика відносин та відповідальності за них потім відповідно. Й цей алгоритм має дати ЦОВВ. однаковий для усіх, або ж чітко задекларувати надання права вибора форми колдоговору в межах двох можливих але чітко прописаних у цьому центральному алгоритмі варіантах. Будуть правила й контроль, а потім тільки можна й город городити. А інакше головлікар завжди буде в такому випадку мати досутп до крадіжки ресурсів, а через нього до колективного їх роздирання також будуть мати доступ й “слівки общества” наших ОТГ, що мають вплив на їх розподіл. В глядацкій залі цього театру як завжди залишаться обібраними до нитки лише лікарі та їх пацієнти. Це в даному випадку – узаконений феодалізм в царині надання медпослуг, який не буде в подальшому ніяк контролювати держава. Вже зараз МОЗ завалений кричушими скаргами такого беззаконня, на яке він відповідає просто – це не мої повноваження тепер. Що буде далі – важко собі навіть уявити. Але складається враження, що нинішня влада саме так і прагне – просто скинути з себе відповідальність на рівні банальному “як Ви мені звітували про кількість випадків, так я і заплатила, а решта проблем, що виникли потім на місцях й локально мене вже не стосується”. Суди також будуть знаходитись в стогнації з приводу рішень по цих питаннях, бо законодавчо не будуь знаходити жодних важелів прийняття будь-яких рішень, вже навіть без огляду на справедливість, тобто вони просто будуть бортувати ці справи за непідсудністю. Все. В цій царині в такому випадку в державі настає повна анархія. Але з огляду на те, в якій безпековій для суспісльства царині (національне здоров’я) це робиться, то це вбачається лише як тотальний крах держави взагалі, що може призвести дуже швидко до вельми фатальних наслідків, оскільки жодні інші регуляторні компенсатори (те ж страхування соціально маргінальних груп, що не зможуть утримувати себе в умовах анархічного та стихійного ринку) запропоновані державою так і не були. А тому все, що буде надано з центру “на випадки”, як завжди буде неправомірно розікрадене та перерозподілене “між своїми” на місцях, а послуги надані так і не будуть в їх повному та якісному обсязі. Це спричинить вал фатальних наслідків для супільства вже найближчим часом, демографічного колапсу внаслідок вимирання, безумовно, але в тому числі й дуже страшних наслідків в сфері епідемічної безпеки цілої держави. ПТД вже б’ють на сполох з цього приводу у всі колоколи, наприклад, прорахувавши ризики на місцях. ОТГ на ці питання також з жахом розводять руками та хапаються за голову, бо взяти на себе весь тягар компенсування таких ризиків також зовсім неспроможні.

  2. На початку реформи декларувалось, що головний лікар-це виборна посада, яку обирає колектив. Чому зараз проходять якісь конкурси в департаментах по призначенню керівників медзакладів? Про це потім інформують колектив медзакладу.

  3. Пане Андрію, так, погоджуюсь, що варіант (один з двох можливих), що головлікар є представником власника створеного бізнесу, що має основні засоби на балансоутриманні, обслуговує їх та наповнює їх розходними матеріалами, створює алгоритм загальної роботи такого бізнесу (лікарні) в даному випадку держава передала на баланс такий бізнес зараз саме ОТГ, є контрактним представником роботодавця. Але в такому випадку власник створюваного бізнесу (ОТГ) ще на етапі підписання окремих або ж колективних договорів з іншими виконавцями роботи (медперсоналом), яких потім буде наймати та керувати ними й контролювати з боку цього ж роботодавця головлікар як найнятий саме ОТГ для цього менеджер, має 1) заключити з ним абсолютно окремий договір 2) має в цьому договорі надати йому певні повноваження від свого імені вчиняти певні дії по керуванню даним бізнесом 3) оговорити в цьому договорі ліше між ОТГ та цим менедрежом окремі умови розрахунку за виконану ним роботу, джерелами яких можуть бути лише гроші громади, в тому числі й та їх частина, яка є прибутком від діяльності такої майбутньоїх лікарні. Не розумію, чому в такому випадку голов лікар має відрізнятись від найнятого директора водоканалу, сміттезбиральної станції тощо. Але тоді в такому випадку керівники мають стояти поза межами тих тарифних сіток, в які вносяться їх “посадові оклади” разом з членами іншого робочого колективу, бо джеро їх фінансування інакше, це акумульовані кошти ОТГ, це перше, й не є членами колективу, а є представниками ОТГ(роботодавця) в межах повноважень, що надані були йому за представницьким контрактом на певних умовах. Це так званий варіант управління активами. А в такому випадку замість одного менеджера навіть КУА можно наймати – хто ж заважатиме? Також можна дивитись на головлікаря й з іншого боку й формувати політику в подальшому підписанні колдоговору інакше, як, власне й пише про це пан Якименко – як член цього робочого колективу. Але тоді його роль, його умови роботи й оплата його праці мають виглядати абсолютно інакше, щоб в нас не вийшов потім сумський варіант. Я дуже рідко згоджуюсь з ним без обумовлень, але це, напевне один з рідких випадків. де повністю з ним погоджуюсь. В такому випадку головлікар має 1) бути членом медколективу, що наймається ОТГ 2) підписантом колдоговору з боку роботодавця має бути ОТГ (її посадова особа, що уповноважена) 3) головлікар в цьому випадку є виборною посадою, яку вибирає сам колектив на конкурсній основі, тобто – уповноваженим представником громади працівників 4) головлікар в такому випадку підписує колдоговір не з боку ОТГ з працівниками, а з боку колективу з ОТГ 5) заробітна платня головлікаря вираховується так само й як заробітня платня інших членів колективу 6) розподіл прибутку між роботодавцем та колективом визначається в колдоговорі й та частина. прибутку, яка за ним залишається в ФЗП колективу, має розподілятись виключно за його рішенням. Так, безумовно, в межах законодавства з урахування МЗП, але усе решта. що є залишком над МЗП має розподілятись згідно тих умов, що має визначати са колектив, й головлікар в ньому – це лише такий же лікар, якому довіряє громада й якого вона обрала керувати колективною працею й від імені колективу наділили його певними повноваженнями давати результат, відповідати за нього, а також мати важелі контрольно-звітного впливу на нього. То що робити? Ось в такому випадку пан Якименко правий абсолютно – це має визначити той, хто усю вакханалію з перетворенням та зміною парадигми бизнесу та фінансування й затіяв – державою у особі МОЗ, НСЗУ. профільного законодавчого Комітету, які мають надати усій державі й ОТГ окремо чіткі алгоритми руху, за м ежами яких наступатиме під контролем держави відповідальність за вакханалію окремих територій та персон. Тобто як в тому старезному анекдоті, для початку потрібно було б самими “авторам сценарію” таких “зламів системи” чітко визначитись – “Іван Абрамович, Ви надінете хрест, або знімете труси?” А поки що так, з хрестом й без трусів, де усім тверезим в цій державі видно, що хреста п’ялити було не потрібно, держава, СОЗ до таких перетворень з початку Дня дурня просто не є готовою. Й вона сама у цьому винна. повністю погоджуюсь тут з паном Анатолієм у його ключових висновках. Амінь.

  4. Те, що реформа з “європейської” моделі в нашому виконанні перетворюється на суцільний жах – реальність. Але не потрібно змішувати до купи всі юридичні аспекти. Автор прекрасно знає, що власником медичного підприємства може бути фізична, юридична особа, церква, благодійна організація, місцева влада. Для керування своїм майном власник делегує повноваження найманому керівнику, з яким узгоджує контракт. Цей алгоритм часто стосується і головного бухгалтера. Далі керівник представляє власника, одноосібно приймає на роботу медичних працівників, починаючи з медичного директора (колишнього головного лікаря). Справа в іншому. У всьому світі виробник продукції розробляє ціни на свою продукцію, а не покупець! Ми примудрились винайти “модель”, що навіть набагато гірша за квазістрахову “страхову медицину” Росії! Медичні працівники так і залишились кріпаками при неосяжних “повноваженнях” директорів з неконтрольованими прибутками. Починати потрібно з ціноутворення, що не несе в собі заплановане банкрутство, визначення джерел фінансування, та самоврядування підприємств (Ради трудових колективів) хоча б перші п’ять років. Потрібно повернутись і до досвіду виборів керівників лікарень. Але вся біда в тому, що для продовження такої важливої реформи відсутні спроможні фахівці в МОЗ, НСЗУ та ВР.

    • на першу частину вашого коментаря даю відповідь у наступній статті та підводці до неї у себе на фейсбуці. Не зовсім прямо, але наближено. Другу частину не коментую, оскільки розбіжностей не маю, все вірно ви кажете.

  5. Те, що реформа з “європейської” моделі в нашому виконанні перетворюється на суцільний жах – реальність. Але не потрібно змішувати до купи всі юридичні аспекти. Автор прекрасно знає, що власником медичного підприємства може бути фізична, юридична особа, церква, благодійна організація, місцева влада. Для керування своїм майном власник делегує повноваження найманому керівнику, з яким узгоджує контракт. Цей алгоритм часто стосується і головного бухгалтера. Далі керівник представляє власника, одноосібно приймає на роботу медичних працівників, починаючи з медичного директора (колишнього головного лікаря). Справа в іншому. У всьому світі виробник продукції розробляє ціни на свою продукцію, а не покупець! Ми примудрились винайти “модель”, що навіть набагато гірша за квазістрахову “страхову медицину” Росії! Медичні працівники так і залишились кріпаками при неосяжних “повноваженнях” директорів з неконтрольованими прибутками. Починати потрібно з ціноутворення, що не несе в собі заплановане банкрутство, визначення джерел фінансування, та самоврядування підприємств (Ради трудових колективів) хоча б перші п’ять років. Потрібно повернутись і до досвіду виборів керівників лікарень. Але вся біда в тому, що для продовження такої важливої реформи відсутні спроможні фахівці в МОЗ, НСЗУ та ВР.

Залишити коментар до Виталий Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.