Нарешті у заклади охорони здоров’я, які трансформувалися у комунальні некомерційні підприємства (КНП) починає надходити інформація про ціни на медичні послуги. За ці ціни головний виразник інтересів пацієнтів Національна служба здоров’я України (НСЗУ) буде закуповувати для підданих лікувальні процедури. За даними джерел цифри від НСЗУ викликають шоковий стан, адже, наприклад, у травматології головний закупівельник пропонує лише 50% від вартості витратних матеріалів. Про заробітну плату медикам взагалі не йдеться, вона просто не передбачена. Комунальні платежі, як ми знаємо, мають оплатити місцеві бюджети. З очікуваним закриттям більшості ФОП-ів після виведення їх з тіні паном Гетманцевим місцевим бюджетам добре якщо залишиться з зібраних податків на вивезення сміття з мікрорайонів.
У нормальної людини виникає природне запитання: як так сталося, що органи місцевої влади, трудові колективи лікарень, громади повелися на цю авантюру з автономізацією лікарень та переходом на оплату праці за пролікований випадок не маючи ні попередньої інформації про тарифи, ні гарантій на їх дотримання при оплаті. На відміну від ідеалістів всі ці перераховані категорії є прагматиками, котрі все прораховують. Невже ніхто не проводив фінансового прогнозу і всю реформу прагматики прийняли на віру?
Невже ніхто не звернув уваги, що при реформі «первинки» не приховувалися перспективи заробітної плати? Навпаки, її всіляко випинали, обіцяючи спочатку 70 тис, потім 50, далі 25 тис грн.. Все вийшло значно скромніше: десь 12, десь 16 тис грн., але, менше з тим, однією з цілей реформ «сімейників» було підвищити їм заробітну плату. Сказано – зроблено. З 4 тис «зробили» 15 тис грн.. Як, хто і наскільки довго – інші питання. При переході до реформи на вторинному та третинному рівнях ніхто не говорить про оплату праці лікарів. З цифр називаються лише суми за медичні послуги, й те, якщо ці послуги зарахує за пролікований випадок НСЗУ. Цілком очікувано, що якщо озвучені суми за пріоритетні напрямки викликали криву посмішку, то за непріоритетні – шок.
Отже, чому так сталося? Давайте не будемо себе обманювати, лукавити та робити великі здивовані очі. Безперечно, всі теперішні шоковані розуміли, що коли вони погоджувалися на автономізацію, то розраховували на «ярлик» від «хана» на вільну економічну діяльність. Медики думали, що автономізація це ринок і свобода, а «ярлик» покращить фінансове благополуччя.
Лікарі вважали, що до існуючого фінансування їм дозволять встановлювати ціни і добирати бракуючи грошей з пацієнтів офіційно. Але так не сталося. Проте, якщо хтось думає, що медична спільнота стурбована відсутністю державного дозволу добирати гроші з пацієнта, то це не так. Очевидно скоро внесуть правки в закон «Про державні фінансові гарантії» і все «нормалізується». Не в цьому причина тривоги. Причина тривоги у тому, що тепер всі розуміють, що дозвіл на встановлення співоплати одразу ставить під питання неформальні платежі, ніяк при цьому не вирішуючи проблеми збільшення заробітної плати для тих, хто отримував 5 тис грн. на місяць, зменшуючи доходи тих, хто отримував кілька тисяч доларів гонорарів.
Здається, всі починають розуміти, що лікарням доведеться самостійно шукати гроші на оплату комуналки та енергоносії. Ринок також не гумовий і його ємність залежить від платоспроможності населення. Всі відчувають, що відкриття другого каналу фінансування автоматично буде зменшувати перший, бюджетний канал. У мене, наприклад, у цьому нема ніяких сумнівів.
Мало хто усвідомлює й репутаційні втрати лікарів. Введення співоплати це фактично перекладання відповідальності за відмову у медичній допомозі на лікарні та медиків. Причім треба розуміти у якій допомозі. Мінімум 30% населення виявляться неспроможними внести співоплату при нагальній ургенції. Тобто постане питання надання допомоги у 30% випадків апендектомій, інфарктів та інсультів. Цим пацієнтам треба буде відмовити. Підкреслюю, це мінімум. Відмовляти у наданні допомоги доведеться при відтермінованій, факультативній ургенції щонайменше у 50% випадків.
Отже, питання не у тому що хтось щось не розрахував чи помилився у розрахунках. Питання у тому, що одні прагматики переграли інших прагматиків, використали їх жадібність і поверхневість. Прикрим у цій ситуаціє є те, що до цього дня медики не розібралися в ідеї КНП.
Приблизно десяток років тому, безпосередньо від поляків, мені пощастило дізнатися, що муніципалітети польських міст мають власний будівельний бізнес. Мерії будують житло і здають його в оренду громадянам. Тобто ведуть бізнес, конкуруючи з приватними власниками квартир. Отриманні прибутки від бізнесдіяльності місцева влада використовує для соціальних проектів.
Увага! Місцевій владі мало податків отриманих від підприємців, що здають в оренду житло. Вона розуміє, що прибуток виграний в конкурентній боротьбі, це завжди більше, ніж якась частина його відібрана у вигляді податку в конкурента. І ще раз увага. Фіскальна служба (податкова) це добре, але економічна суб’єктність – це краще. Тому держава приймає рішення вилучати гроші з кишень громадян не через податкову службу, а через ведення економічної діяльності з метою отримання прибутку.
Ще раз. В руках держави є два інструменти: податкова та комунальне (державне) підприємство. Обидва інструменти призначені для вилучення грошей з кишень громадян. Комунальне підприємство просто краще це робить.
Це в нашій країні розповідають, що «облгази» та «обленерго» треба віддати у приватні руки, а потім оподаткувати прибуток приватника. В Польщі розуміють, що 100% прибутку це більше як 18% податку на прибуток.
Тепер перейдемо до українських лікарень, але почнемо з українських водоканалів. Водоканали – це також КНП. Вони вилучають гроші з наших кишень. Увага! Не держава закуповує для кожного домогосподарства по 2,5 кубометра води по 2 грн за куб (разом 5 грн) використовуючи бюджетні кошти, доводячи до банкрутства водоканали і примушуючи нас приймати душ два рази на місяць, а громадяни купують у держави в особі КНП «Водоканал» 10 кубометрів води на місяць по 15 грн за куб (разом 150 грн). Тобто комунальні підприємства – це державний (комунальний) бізнес з метою отримання прибутку. Різниця лише у тому, що за українським законодавством цей прибуток не можна виводити з підприємства у вигляді дивідендів. Але це можна робити через зарплати. Саме тому у Коболєва зарплати по 2 млн грн. на місяць.
Якщо лікарні це КНП, то вони за означенням призначені вилучати гроші з кишень громадян. Це державний бізнес. Держава лікуючи громадян заробляє на них гроші, сплачує податки та наповнює бюджет. Крапка. У цьому суть КНП для пацієнтів. Лікарі у цій схемі виконують функцію «податкових агентів» допомагаючи державі наповнювати бюджет та отримувати прибуток. Абсолютно не випадково Сандро Квіташвілі з посади міністра проголосив у свій час про пільговий період для автономізованих лікарень на сплату податку на прибуток на 5 років.
Тому закупівля медичних послуг державою у своїх же комунальних підприємств за бюджетні гроші це оксюморон або нісетніниця. Це якесь непорозуміння. КНП створюються не для того, щоб на них витрачали бюджетні гроші, а для того, аби отримувати прибуток та наповнювати бюджет. І лікарні скоро почнуть цим займатися. Але на користь держави, тобто на користь коболєвих. Банкрутство, ліквідація, вивільнення приміщень з подальшим їх продажем разом із землею це вторинне, і це розрахунок місцевих органів влади.
Це їх бонус від автономізації, і це пояснює їх мовчазну співпрацю з Центром. Хтось скаже, що місцеві громади, держава датують збиткові КНП. Так, звичайно, можуть. Але на прикладі Вінницького водоканалу можна спрогнозувати, що ніхто не буде датувати лікарні для закупівлі медикаментів для хворих. Дотації видаються для закупівлі керівниками збиткових підприємств автомобілів класу «Ауді Q8». Зрозуміло, що з відповідним «відкатом» органу, який дав дотацію. Але не для того місцева влада пішла на автономізацію, щоб головні лікарі «Ауді Q8» купували чи тим більше дотації лікарням роздавати, а для того, аби розпродати збанкрутілі лікарні. Ну, ось і все на цьому.
Головне, пам’ятайте: ніякої реформи нема. Вас просто дурять!
