0

Криваве місто Зеро

Автор: Лариса Вахненко, президент Громадської організації «Асоціації безкорисливого донорства крові «ПоКровВа»

В серпні 2015 року відбувся візит делегації ЄС до Києва з метою оцінки стану служби крові України в рамках загальної діяльності щодо реалізації положень у охороні здоров’я, визначених в Угоді про асоціацію між ЄС і Україною. Делегація рекомендувала розробити Стратегію розвитку національної системи крові в Україні, завданням якої повинно бути: «Забезпечення всіх громадян України загальними та рівними можливостями лікування кров’ю, її компонентами та продуктами, що виготовляються з плазми, які відповідають стандартам якості та біологічної безпеки, а також наявність яких повністю задовольняє потреби в даному виді терапії». Крім того, Стратегія повинна визначати основні принципи організаційної структури та механізмів діяльності системи, які мають відповідати стандартам і нормам ЄС.

Чи є Стратегія новиною для нас, трансфузіологів? Ні. Концепції з розвитку служби крові постійно розроблялись протягом багатьох років, але так і залишались на папері. 2006 року наказом МОЗ №149-Адм на виконання указу президента України від 14.02.2006 р. №132 «Про рішення Ради Нац. безпеки і оборони України від 18 січня 2006 року «Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами» було передбачено проведення конкурсу на визначення кращого проекту створення Національної служби крові України і будівництва заводу-фракціонатора. Заступником міністра охорони здоров’я В. Івасюком мені було запропоновано надати план реорганізації служби крові, де чітко мала бути сформульована структура служби крові, шляхи забезпечення безпеки крові та доступності продуктів крові для лікувальних закладів. Ще тоді мною було запатентовано і направлено до МОЗ «Положення про Національний центр крові». Всі рекомендації по вдосконаленню служби крові, особливо щодо безпеки крові, кожного року направлялися до МОЗ, до Комітету охорони здоров’я ВР, в РНБО, ЗМІ, але всі ці роки нас ніхто не чув або не хотів чути.

Тема з розбудовою заводу давно приваблювала чиновників МОЗу, але проблема з недостатньою кількістю плазми для його рентабельності спонукала шукати шляхи приховування від суспільства дійсних запасів крові та її компонентів. Наказом №440 СБУ інформацію про запаси крові та її продуктів було засекречено. Ніде в світі такого не було. ГО «ПоКроВа» звернулася до представника Директорату Ради Європи, члену комітету з трансфузіології проф. др. Піотру Мареку Радзівону з проханням сприяння зняттю грифу цієї секретності. З цього приводу проф. др. Радзівон зустрівся зі мною на міжнародній конференції по трансфузіології в Києві в жовтні 2011 року. Незабаром секретність було знято.

2018 року МОЗ запропонував нову Стратегію служби крові. Що звертає на себе увагу? В Стратегії чомусь немає в тексті препаратів крові, тобто похідних плазми. Чому? Вони перестали бути потрібні населенню України? Чому в Стратегії нема роз’яснень, чи будуть вироблятись препарати плазми в державі, хто їх буде виробляти і яким чином будуть забезпечені українці. Це вимоги Всесвітньої Асамблеї охорони здоров’я (WHA 63.12 ), в яких  чітко сказано, що ми повинні «вжити всіх необхідних заходів для оновлення своїх національних правил перевірки донорів, умов зберігання крові, збору, випробування, обробки, транспортування та використання продуктів крові». Саме продуктів крові. Термін «продукти крові» в резолюції WHA 63.12 використовується в значенні кров, компоненти крові та похідні плазми. Похідні плазми – фактори коагуляції (VІІІ і ІХ) та імуноглобулін людини були визначені ВООЗ основними лікарськими засобами, ці препарати крові були врегульовані в ряді країн як біологічні терапевтичні продукти на десятиріччя, що забезпечило їх відповідність визнаним міжнародним стандартам безпечності, якості і ефективності. В Україні було зареєстровано 33 лікарські засоби, які одержували з крові або плазми людини, виробництва станцій переливання крові. Де вони, хто їх зараз виробляє? В закладах служби крові у виробничих відділах вироблялись альбумін, імуноглобуліни (нормальний, антистафілококковий, протиправцевий, антирабічний та інші), фактори згортання крові, фібриноген. В Київському центрі крові свого часу розробили методику приготування фібринового клею, в основі якого є фібриноген, фактор згортання 13, та тромбін. На рановій поверхні він полімеризується та утворює фібринову плівку, яка зупиняє дифузні кровотечі, склеює, заживлює тканини. Чи не краще було б використовувати наш фібріновий клей замість Celox, який волонтери здобували для наших поранених з-за закордону. Військові лікарі знайомі з таким дорогим імпортним апаратом, який готує фібриновий клей персонально людині з його крові, але один сет коштує 500$.

На жаль, виробництво альбуміну на станціях переливання крові практично зупинилось. А це основний білок плазми, який підтримує  колоїдно-осмотичний тиск крові та має багато необхідних функцій в організмі, край необхідний препарат в інтенсивній терапії. Як так трапилось, що його немає навіть в Національному переліку лікарських засобів? Невже на сучасному розвитку медицини в усьому світі треба доказувати важливість препаратів плазми? Це все одне, що доводити необхідність повітря та води.

Відповідь проста: тепер всі питання по виробництву препаратів плазми в Україні вирішує приватне підприємство «Біофарма». Власником «Біофарма» є В. Хмельницький та його партнер К. Єфименко. Підприємство було створено із залученням голандського банку розвитку FMO та американського інвестфонду Horizon Capital, одним з засновників якого була екс-міністр фінансів України, бувша громадянка та співробітниця Держдепартаменту США, експерт Атлантичної Ради Наталія Яресько. Експорт препаратів крові підприємства «Біофарма», тих самих похідних плазми, що перестали виробляти станції переливання крові для наших хворих, з кожним роком росте і вже перевищив більш ніж у два рази норми, дозволені урядом. Маючи важелі впливу, фармбізнес сприяє зміні організаційного статусу бюджетних установ станцій переливання крові на статус комунальних некомерційних підприємств з правом продавати компоненти крові та здійснювати відповідну господарську діяльність. Тепер бюджетне фінансування комунальних підприємства буде здійснюватись тільки по кількості наданих послуг та виконаної роботи. А далі схема «Біофарма» дуже проста. На базі комунальних підприємств служби крові створюється підприємство з контрольною долею фармпідприємців і частковою – місцевих обласних адміністрацій. Потім місцева обласна рада надає право приватним інвесторам орендувати майно комунальних підприємств як цілісний майновий комплекс на декілька років. Коли комунальні підприємства повністю переходять під контроль фармпідприємців, їхня господарська діяльність не здійснюється. Орендар-«Біофарма» стає правонаступником, а далі відбувається монополізація ринку, «приватизація майна через штучне банкрутство». Уже зараз «Біофарма» докладає всіх зусиль, щоб змінити Закон про донорство, Стратегію розвитку служби крові таким чином, щоб мати змогу безперешкодно заготовляти препарати та збільшувати свій експортний потенціал. Так в проекті нового Закону про донорство крові,  Суб’єкти господарської діяльності, зможуть здійснювати заготівлю, переробку, тестування, зберігання, реалізацію донорської крові та її компонентів. В існуючому Законі про донорство брати кров у донорів та переробляти її на препарати могли тільки спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоровʼя, тобто тільки державні та комунальні установи. Субʼєкти підприємницької діяльності не мали права заготовляти кров, а лише переробляти та виготовляти препарати. Тепер «Біофарма» може спокійно орендувати приміщення станції переливання крові і займатися забором крові у донорів, виробляти препарати й експортувати закордон. Постановою Кабінету Міністрів України від  26.07.2018 р. №594 знято квоти та дозволено експорт препаратів крові  безстроково. Ми перетворюємось на джерело сировини для фармбізнесу, препарати нашої крові будуть лікувати людей інших країн, але не нас. Чи ми дозволимо це робити, залежить тільки від нас самих. Перш ніж змінювати Закон про донорство, потрібно обговорити з професійними економістами, юристами, фінансистами унеможливлення цим законом монополізувати приватним структурам бізнес на крові.

Що стосується безпеки нашої крові. Ця проблема особливо хвилювала делегацію ЄС, не так заради нас, як за ради Європи, оскільки препарати нашої крові перетинають кордони нашої країни і це вже безпека й для тих, хто буде лікуватись ними закордоном. Зараз у світі активно обговорюються проблеми, повʼязані з досягненнями Глобальної стратегії ВОЗ по елімінації гепатитів у Європі. По даним ВОЗ 325 мільонів людей в світі заражені вірусами гепатиту В та С. Проблему зараження трансмісивними інфекціями через кров наші лікарі піднімають біля 20 років. Монополія вітчизняної фірми тест систем «Діапрофмед», за якою стоять певні олігархи, вже нікого не дивує. Я неодноразово піднімала цю тему на сторінках «Дзеркала тижня».

Відсутність до сих пір генетичного тестування (ПЦР) є на совісті нашого МОЗ, де лежать томи листів зі зверненнями лікарів, хворих гемофілією, матерів онкохворих, що окрім основної патології заражаються гепатитами після гемотрансфузій, з вимогами адекватного сучасного тестування донорської крові. По даним Держлікслужби за 2015 рік 50% відведених донорів – це носії трансмісивних інфекцій. Пройшло майже чотири роки після початку роботи єврокомісії по Стратегії служби крові, за цей час можна було б організувати належне тестування, але у МОЗ, яким керують непрофесіонали, інші пріорітети: допомога фармбізнесу у вивозі з країни препаратів крові, тобто у знекровлені.

Наша країна воює і ми, лікарі, повинні усвідомити, яким шляхом нам йти далі: чи жити в правовій державі, чи бути рабами у фармбізнесу для його безмірного збагачення. Удосконалення служби крові повинно бути розумним, ми повинні враховувати наші реалії, а саме стан війни, можливості залучення донорів в умовах соціальної несправедливості, з урахуванням зменшення працездатного населення. Непередбачливо приймати рішення, що зменшують нижче норми кількість крові на одну людину, що задекларовано в нормативах ВОЗ. Тому реструктуризація служби крові згідно Стратегії повинна бути повільною, а не шоковою, як це робиться зараз, коли відділення трансфузіології великих лікувальних закладів перетворюються на банки крові, де заготівлю крові заборонено, в країні, де рівень смертності від ДТП один із самих високих, де не розвинено добровільне, безоплатне донорство на стільки, щоб центри крові могли забезпечувати відразу всі лікувальні заклади компонентами та препаратами крові. Треба враховувати, що в таких відділеннях заготовляється 44% запасів крові в країні. Не треба тішити себе надією, що родичі хворих підуть здавати кров в Центри крові. Це для них дуже далеко та незручно. Чи не піде плазма родичів хворих на «Біофарму», а потім у вигляді препаратів закордон? Наприклад, Київ, де 67 Наказом Департаменту охорони здоров’я великі відділення лікарень перетворили на банки крові; з’явився договір міського центру крові з лікарнею невідкладної допомоги про її обов’язок надавати донорів до Центру крові, інакше Центр не буде видавати компоненти крові. Це не добровільне донорство, а шантаж, неповага до родичів хворих. Краще не руйнувати заготівлю крові у великих відділеннях, а поступово налагодити навики по сучасній імуногематологічній сертифікації крові донора та реципієнта у відділеннях трансфузіології, та поступово відійти від застарілого Наказу МОЗ №164, де сумісність крові визначають різні лікарі примітивним способом. Такі трансформації з відділеннями трансфузіології передчасні і призведуть до дефіциту крові, дискваліфікації і скорочення штатів медичних сестер, які змушені будуть невідкладно перекваліфіковуватись, шукати роботу. Це призведе до втрати кваліфікованих кадрів терапевтів, дерматовенерологів і т.і. Практично те ж саме стосується лікарів-трансфузіологів відділень трансфузіології, тим паче, не можна виключити зменшення  їхньої заробітної платні (не будуть отримувати 15% за шкідливість у зв’язку з відсутністю роботи по заготівлі необстеженої крові). Реструктуризацією служби крові повинні займатися професіонали. Для цього у нас є інститути трансфузіології, професійні асоціації. Замість збереження та застосування професійних кадрів, ми викидаємо їх на смітник. Хто буде передавати досвід молодому поколінню? Де ми візьмемо кваліфіковані кадри для імунологічних лабораторій для проведення індивідуальних підборів крові донорів та реципієнтів сучасним методом із застосуванням реакції Кумбс? Для навчання таким навичкам необхідні місяці, роки. Необхідне безперервне вдосконалення, а ми зовсім не маємо кваліфікованих вчителів-імуногематологів. Відповідні одноразові курсі було проведено як виключення лише одного разу на початку 2000-х років професором з Естонії Сільвією Лембер на тему сучасних гелевих технологій. Враховуючи Закон України від 6 квітня 2017 року № 2002-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», заклади охорони здоров’я отримали можливість здобуття фінансової та управлінської автономії для забезпечення фінансових, матеріально-технічних ресурсів системи охорони здоров’я. Яким чином, враховуючи цей Закон, МОЗ зможе керувати всіма СПК, всіх відомств, як буде відбуватись централізоване міжвідомче фінансування? Різкі шляхи ламання через коліно існуючої системи служби крові призведе до катастрофічних наслідків. Необхідна національна стратегія безперервного поступового вдосконалення на основі принципів відповідальності за зміни, превентивності, тобто недопущення кризових станів.

Для виправлення ситуації, що склалася, та для забезпечення населення препаратами плазми необхідно на перехідний період організувати виробництво препаратів крові на декількох міжрегіональних закладах переливання крові, щодо узаконення діяльності закладів крові – внести зміни до чинного законодавства України з питань ліцензування та застосувати схему роботи подібну до тієї, що сьогодні здійснює Держлікслужба з аптечним виготовленням. Тим часом запровадити контрактне фракціонування для демонополізації виготовлення препаратів крові в країні. Забезпечити безпеку компонентів та препаратів крові шляхом запровадження генотестування (ПЦР) та вірусінактивацію. Не допускати в подальшому монополізації виробництва препаратів крові. Повернути та жорстко контролювати ліміти на експорт препаратів крові, пріоритетно забезпечивши ними всі внутрішні потреби.

28.03 ГО «ПоКроВа» та ФГО «Совість» провели круглий стіл на тему «Проблеми забезпечення потреб охорони здоров’я населення України препаратами крові в світлі реалізації прийнятої Стратегії розвитку національної системи крові в Україні». Ми запросили фахівців з анестезіології, трансфузіології, науковців, представників МОЗ, щоб запитати їх, чи потрібні в країні препарати крові, чи ми маємо право в час війни, нестачі цих препаратів дозволяти безлімітний експорт їх з країни. Ми стикнулись з різким супротивом МОЗу. Професору, який обіцяв із задоволенням надати доповідь по препаратам крові, подзвонили з МОЗ і попередили, аби той не приймав участь в заході. Дивно те, що очільники МОЗ настільки злякались нашого заходу, що знайшли час відразу особисто зустрітися з професором і попередити, щоб він відмовився приймати участь у круглому столі. Чомусь декілька головних лікарів СПК в останню годину теж відмовились. Професори-експерти МОЗ теж не прийшли. Які санкції мене очікували, я дізналась пізніше. Відділення трансфузіології, де я працювала завідуючою, терміново наказом по інституту перейменували на відділення трансфузіології та екстракорпоральних методів гемокорекції й мене перевели «за згодою» на лікаря-трансфізіолога, попередивши, що завідуючого відділенням дирекція давно вже знайшла. У відділенні трансфузіології, де реконструкцію і хоча б простий ремонт ми очікуємо 18 років, де немає елементарної апаратури навіть для плазмаферезу, екстракорпоральна гемокоррекція нікому не світить ще не один рік. Це був лише привід для того, щоб від мене здихатись. Треба було відрапортувати до МОЗ, що організатора круглого столу, яка давно заважає фармбізнесу робити все, що йому заманеться, покарано. До речі, перед моїми публікаціями, незалежними від інституту, директор вимагав надавати їх йому на узгодження. Така цензура, звісно, запобігала б критиці МОЗу, що плазує перед фармбізнесом. Чому такої термінової реакції від директора не було, коли МОЗ зупинив трансплантації, коли тисячі хворих виявилися на грані смерті, коли фінансування науки катастрофічно зменшилось і вченим платили по пів-ставки на місяць, перетворивши їх на жебраків? Чому тема повернення дорогоцінних препаратів донорської крові населенню України і скорочення повномасштабного її експорту приватним монополістом так стурбувала МОЗ і директора інституту хірургії і трансплантології? Мета МОЗу – знекровлення нас заради збагачення бізнесу. Мета чиновників, які вислужуються –кар’єра.

Чомусь думається, що допоки ми з вами будемо мовчати, нічого не зрушиться з мертвої точки. Я все життя працювала лікарем, який боровся зі знекровленням хворих (анестезіологія, трансфузіологія), ми, лікарі, дуже рідко зіштовхувались з поразками. Як правило, хворих вдавалось спасати. Зараз я зіштовхнулась з боротьбою зі страшною антилюдською системою, системою бізнесу, корупції, яка знекровлює країну заради збагачення. Саме страшне, що ці люди у владі, цю систему охороняють всіма засобами, переступаючи через ще живих, якщо треба, підуть і по наших трупах. Таке знекровлення деморалізує, здається, вже немає сил для супротиву. Що нас чекає, залежить тільки від нас самих. Те, що круглий стіл було проведено до виборів, навмисно. Ми побачили дійсне обличчя МОЗу, наших чиновників, наших науковців, багато з тих, хто прийшов – це сміливі люди, що не бояться змін, хто заховався, злякався – Бог з ними. Погано те, що таких занадто багато.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.