Місцеві вибори-2020 є першими виборами, у яких до порядку денного включено медичне питання. Кандидати у депутати від різних політичних сил наввипередки повідомляють що вони зроблять з охороною здоров’я у власних громадах. Це непересічна подія, яку сміливо можна назвати медичним поворотом місцевої політики.
Однак є один суттєвий нюанс. Кандидати в депутати, серед яких, до речі, є дуже багато діючих представників органів місцевого самоврядування, чомусь скромно забувають поінформувати нас скільки місцеві ради уже зробили для охорони здоров’я за останніх п’ять років, тобто з 2015 по 2020 рік. А зроблено як ніколи багато. І про це варто пам’ятати та говорити. Причім саме зараз.
За кілька тижнів до виборів виборцям самий час нагадати, що їх місцеві старателі долучилися до медичного «впорядкування» ще у 2011 році, хтось намагаючись виправдати покладену на них місію почесних учасників пілотного проекту, а хтось діючи на випередження без будь-яких законних підстав.
У Вінниці, наприклад, історія медичного «успіху» почалася дев’ять років тому, коли депутати Вінницької обласної ради майже у повному складі і майже одноголосно проголосували за «Пілотний проект» спущений з Києва, намагаючись догодити новому президенту Віктору Януковичу та куратору реформ Ірині Акімовій. Головну роль на тій сесії відіграла фракція партії регіонів та її медичний голос в облраді ректор медичного університету Василь Мороз, який, порушивши регламент, замість 7 хв доповідав 30 хв, що не дало можливості виступити опонентам. Проти «інновацій» були лише Віктор Козак та Сергій Свитко від «Батьківщини».
Що дуже цікаво, і про це мало хто знає, – депутати Донецької обласної ради не підтримали вступ у пілотний експеримент, тому піонерами реформ залишились лише дві області (Вінницька та Дніпропетровська) та місто Київ.
Що ж було зроблено руками депутатів місцевих рівнів в охороні здоров’я до 2014 року:
- роз’єднання первинного рівня медико-санітарної допомоги від вищих рівнів;
- створення центрів первинної медико-санітарної допомоги як окремих юридичних суб’єктів з відповідним адміністративним штатом;
- запровадження інституту сімейних лікарів;
- запровадження інституту екстреної медичної допомоги.
Що було зроблено руками місцевих депутатів в охороні здоров’я з 2015 року:
- реформа первинного рівня, яка включала перехід на підписання декларацій з потенційними пацієнтами, збільшення навантаження на одного лікаря удвічі, відмова від відвідування пацієнтів на дому.
- зміна організаційно правової форми лікарень з бюджетних установ в комунальні некомерційні підприємства (так званий закон про автономізацію);
- підписання договорів з НСЗУ за неадекватними тарифами;
- визначення опорних лікарень інтенсивного лікування двох рівнів;
Які результати вінничани отримали в охороні здоров’я внаслідок діяльності своїх представників в органах місцевої влади протягом 9 років:
- ліквідація амбулаторної педіатрії організованої за дільничним принципом, погіршення доступності та якості педіатричної допомоги. Медичне обслуговування дітей передано в руки малокомпетентних в педіатрії терапевтів. Електронні черги на прийом та «живі» черги під кабінетом, незважаючи на запис. Прийом хворих дітей разом зі здоровими. Переведення туберкульозних, психіатричних, наркозалежних пацієнтів до сімейного лікаря;
- фактична ліквідація амбулаторної акушерської допомоги вагітним та переведення так званої фізіологічної вагітності під нагляд сімейних лікарів, що матиме катастрофічні наслідки для здоров’я матері та дитини;
- погіршення доступності до терапевтичної допомоги для дорослого населення через перезавантаженість лікаря (черга на запис може сягати 14 днів).
- атомізованість та безконтрольність діяльності сімейного лікаря. Ситуація нагадує створення армії де рядовий не підкорюється сержанту, лейтенанту, майору, полковнику, генералу, а одразу «замикається» на головнокомандувача – президента країни з правом самостійно приймати рішення коли і чим стріляти. Сімейний лікар після реформи фактично напряму замикається на міського голову і не несе ніякої відповідальності за занедбані випадки перед колегами з вищих рівнів;
- зменшення доступності до вторинного та третинного рівнів медичної допомоги з причини недофінансування вищих рівнів та збільшення необхідності звернень в приватні центри за спеціалізованою допомогою;
- необхідність звернень в приватні клініки для проходження профілактичних оглядів дошкільнят та школярів;
- збереження доплат та неформальних платежів в лікарнях, у тому числі на первинному рівні;
Окремими пунктами варто було б зазначити глобальні перспективи, на які слід чекати як пацієнтам, так і лікарям. Все це також наслідки діяльності депутатів місцевих рад. Зокрема йдеться про:
- створення умов для ліквідації лікарень з подальшим продажем приміщень та землі під комерційну забудову;
- створення умов для банкрутства лікарень, а також для передачі їх в концесію «інвесторам»;
- створення умов для ліквідації механізмів колективного захисту трудових прав найманих працівників в лікарнях;
- створення умов для легалізації свавілля адміністрацій лікарень з перекладанням відповідальності за низькі зарплати та неналежні умови праці на самих працівників, апелюючи до колективного договору.
Проблеми охорони здоров’я на місцевому рівні:
- претенденти на депутатські мандати націлені продовжувати «допомагати» державі реалізовувати політику в охорони здоров’я спрямовану на відмову від стовідсоткового фінансування бюджетними коштами банальної апендектомії чи фізіологічних пологів;
- депутати місцевих рад розраховують отримати зиск від «допомоги» державі у вигляді розпродажу «неефективних» лікарень;
- депутати не готові виправляти зроблені помилки, а тим більше захищати права громади у судах, позиваючись з Кабміном.
Пропозиції щодо вирішення медичних проблем громад:
- припинити допомагати Центру розвалювати систему охорони здоров’я на місцях;
- вимагати від Кабінету міністрів виконання закону України «про державні фінансові гарантії»;
- розпочати створення системи охорони здоров’я самотужки.
