2

Метафізика «страхової медицини»

Гілберт Райл народився у 1900 році у місті Брайтон (Великобиританія) і вважається  одним із засновників лінгвістичної філософії. Головним завданням філософії він вважав аналіз мови і «відшуковування в лінгвістичних ідіомах витоків стійких невірних конструкцій і абсурдних теорій». Ідіома – це стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: бити байдики,  впадати в око.

«Внутрішній світ» – лінгвістична ідіома, яка найбільше зацікавила філософа Райла. До 1949 року – виходу у світ його книги «Поняття свідомості» – фактично єдиною правильною думкою була теорія, що внутрішній світ це місце де живе наша свідомість. Відповідно до цієї теорії у внутрішньому світі відбуваються процеси, які ми називаємо мисленням та теоретизуванням і вони й визначають нашу свідомість. Будь-якій дії передує теоретизування. Просто ми його не помічаємо.

Райл сказав, що все це не так. Свідомість, звичайно, є, але ніякого внутрішнього світу не існує, і перед тим як зробити свідому дію – кинути жетон при вході в метро – ми не теоретизуємо цю дію попередньо у внутрішньому світі.

Свідомість за Райлом – це сукупність схем поведінки та схильностей (диспозицій). Всі вони не мають статусу реальних об’єктів. Щодо схем, то вони засвоюються людиною в процесі її практичної взаємодії з матеріальним світом і відкладаються в центральній нервовій системі, формуючи нейронну мережу, тобто їм відповідає фізична структура, але все це не має ніякого відношення до духу чи особливої сутності. Від себе б додав, що сформована нейронна мережа доповнює існуючу мережу, яка визначає схильності.

Цікаво, що свою теорію Райл сформував на базі праць іншого філософа – австрійця Людвіга Вітгенштайна, який вважав наша мова походить не від позначення речей, а від практики використання слів. Тобто наші практики та взаємодії у побуті чи науці  формують слова та мову. І це так, але все воно, на мою думку, стосується фізичного світу та реальних речей, які ми всі бачимо. Зовсім інша ситуація з нефізичним світом. Намагаючись пояснити, що таке дух, душа, віра, любов, щастя і таке інше ми використовуємо уже готові слова здобуті в результаті описування фізичних явищ. Звідси і виникають неподільні звороти мови, що передають єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів. Світ у «внутрішньому світі», насправді, не має відношення до фізичного світу, який ми бачимо та й внутрішнім він є дуже умовним, оскільки є «підключеним до космосу». Ну, якось так.

Для більш детального пояснення своєї теорії Райл вводить такі поняття як категоріальна помилка та контекстуальне значення слова . Наприклад, «командний дух» чи «розумна гра» – це приклади поєднання слів з різних категорій. А саме слово «гра» залежить від контексту: гра на скрипці, гра словами, гра для розваги, гра для перемоги тощо.

«Страхова медицина» – це також класична лінгвістична ідіома, яка  складається зі слів різних категорій, кожне з яких має різне значення в залежності від контексту. За аналогією із внутрішнім світом та свідомістю «страхова медицина» – це місце де у наших людей живуть гроші. Хоча представники політичної еліти, які цю тему підхопили точно знають, що ніяких грошей там немає.

Поява лінгвістичної ідіоми «внутрішній світ» є абсолютно зрозумілою – її народив духовний дискурс Західної цивілізації. Люди шукали джерело духу, натхнення, добрих вчинків, духовності тощо. Вважається, що Гілберт Райл здійснив атаку на «внутрішній світ», заявивши, що його немає. Але це не означає, що він усіх переконав. Райл зачепив лише ту частину свідомості, яка сформована взаємодією з фізичним світом.

Є значні підстави вважати, що поява лінгвістичної ідіоми «страхова медицина» це продукт віри як ознаки духовності. Або інакше: результат діяльності тієї частини свідомості пересічного українця, яка не сформована практикою взаємодії з реальним світом, а підключена до космосу напряму. Тільки так підключена як у Ніни Матвієнко.

Саме тому нашому народу важко пояснити, що страхова медицина це механізм забезпечення фінансування медичної допомоги в умовах відсутності статистики, обліку, інтернету та інших благ цивілізації. Страхова медицина була сформована в ХІХ столітті з товариств взаємодопомоги, коли держави не мали величезних бюджетів сформованих платниками податків. Страхові поліси це анахронізм і повернення у середньовіччя.  Для того, аби існувала протипожежна служба, яка б гасила палаючі офіси та будинки в сучасному світі ніхто не страхує громадян і не роздає їм спеціальні посвідчення. Для того, щоб ловити злочинців та правопорушників також ніхто не запроваджує загальнообов’язкове протиграбіжнецьке страхування, роздаючи всім громадянам страхові поліси, які вони мають пред’явити при прибутті поліції. І це при тому, що кількість злочинів,  правопорушень чи пожеж у сучасному світі є більш непередбачуваною величиною ніж кількість інфарктів чи інсультів.

Як ви думаєте: чому наші політики так полюбляють обговорювати моделі охорони здоров’я? Тому що під моделлю вони розуміють фінансування. А будь-яка модель фінансування у них завжди включає страхування. Згадка про страхування це завжди приємно для «віруючих» та, відповідно, підвищення рейтингів, але не лише. Страхування – це також виведення коштів, зібраних завдяки податкам, в страхові компанії, що відкриває добрі перспективи для організації різних схем для їх розкрадання.

На жаль у нашій країні немає ані Гілберта Райла, ані Людвіга Вітгенштайна, які б пояснили, що «страхова медицина» це лінгвістична ідіома, яка є початком абсурдної теорії фінансування охорони здоров’я в сучасному світі. Але таких людей у нас нема не лише тому, що наше суспільство не хоче їм платити, а тому що замість «внутрішнього світу» у нього «страхова медицина» – місце де живе його свідомість.

Анатолій Якименко

2 Comments

  1. Намагання впровадити в Україні систему медичного страхування була майже з початку незалежності! Але???
    В РФ певну систему ОМС впровадили з 1993 року, розраховуючи, що якось вона запрацює. В Україні було намагання розглянути в парламенті мабуть 1-2 проекти із десятків різних законопроектів і авторів різних фракцій. Результат – нульовий. Чому?
    У 2008 році, при написанні роботи щодо можливості впровадження системи ОМС в Україні, шляхом проведення анкетування було прораховано математично, що пацієнти готові платити в Фонд ОМС в 10 раз менше, чим потрібно було за розрахунками. Не думаю, що за 10 років ситуація щодо бажання громадян оплачувати відповідну суму у ФОНД ОМС змінилася на краще? Адже більшість громадян, які потребують медичної допомоги – це народженні в СРСР, а в них ментальний дух і розуміння реальності це два різні полюси у вирішенні таких проблем. Хоча, певні фонди приватного медичного страхування до сих пір працюють!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.