0

Ми страхуєм, @#єм, @#єм

Ми давно знаємо, що політика в Україні це завжди форма, а не зміст. Саме тому найбільшої уваги спеціалістами, які займаються навчанням та просуванням політиків, приділяється технологіям. Фахівці, котрі вчать політиків так і називаються – політтехнологи. Якщо бути відвертими, то політтехнологи це люди, котрі за гроші вчать приховати відсутність змісту, або просто вчать як треба надурити. Але є такі діячі, котрі не потребують послуг політтехнологів. Найбільш яскравим прикладом такого політика є Юлія Тимошенко. Це зовсім не означає, що Юлія Володимирівна одна така і що в її політиці спостергіається лише намагання приховати відсутність змісту. Просто цю людину знають всі, а, приміром, нардепа Олександра Домбровського від БПП не знає практично ніхто. Хоча пан Домбровський сам собі непоганий політтехнолог.

Одним із політтехнологічних прийомів є підбір тембру, гучності голосу та манера триматися. Є політики, які обирають агресивну поведінку, а для озвучення своїх промов використовують крик баритоном. Так робить Олег Ляшко. А є інша модель поведінки – скромне переминання з ноги на ногу і тихий шепіт.

У репертуарі Андрія Макаревича є багато пісень тексти яких написані на злобу дня. Одна з таких пісень має назву «Самая тихая песня».  В тексті цієї пісні є такі слова: … если человеку будет, что сказать, он лучше промолчит, лишь только тот, кому нечего сказать, громче всех кричит…

Схоже на те, що заступник міністра Павло Ковтонюк обрав для себе стратегію «тихої пісні». Тихі промови посадовця, які чергуються з паузами мовчання насправді створюють враження, що ми маємо справу з людиною, якій завжди є що сказати і що вона знає щось таке, чого не знають всі інші.

Однак технологія тихого говоріння, яка чергується з багатозначними паузами, має один недолік. Цим недоліком є паузи. Саме ці проміжки між тихо сказаними словами надають час всіляким там аналітикам краще усвідомити значення сказаних тихо слів. Феномен паузи між тихо сказаними словами описаний у іншій пісні Андрія Макаревича «Пісня про паузы». Там є такі слова: «давайте делать паузы в словах, пpоизнося и умолкая снова, чтоб лучше отдавалось в головах значенье вышесказанного слова».

Передивляючись відеонарізки в «Ютубі», які стосуються реформаторських ініціатив МОЗ, мені на очі трапилась 10 хвилинна чергова тиха промова Павла Ковтанюка про роз’яснення майбутніх фінансової кроків Уряду. Ми якось, у серпні 2016, писали на «TRIGGER», що коли слухаєш Уляну Супрун, то складається враження, що говорить Павло Ковтонюк жіночим голосом й тому ніякого здивування щодо тексту опублікованого на УП за підписом Уляни Надії не виникло. Очікувано з написаного у статті «Нова українська медицина – зараз чи у 2022?» за підписом «Уляна Супрун» виявився тільки підпис. Але паузи в словах Павла Ковтонюка при його розповіді як він завітав до офісу приватної страхової компанії і запитав що чекає на родину у разі настання страхового випадку, якщо страховий внесок становитиме 4580 грн посприяли сильній віддачі в голові від кожного тихо сказаного слова.

Давайте в усьому спокійно розберемося. Держава Україна для своїх підданих створює єдиного замовника медичних послуг в особі Національної служби здоров’я. З метою фінансового забезпечення цієї служби держава приймає від громадянина податки, частину з яких трансформує у страховий внесок розміром 4 580 грн. Тобто держава у даному разі виступає і замовником послуг і страховою компанією, яка отримала від громадянина зазначену суму.

Факт організації державою страхування є доконаним. Всі знають, що держава будує «страхову медицину».

Що має робити страхова компанія, яка прийняла страховий внесок? Страхова компанія, себто держава, має повідомити застрахованому, себто підданому, яку страхову виплату той отримає після настання страхового випадку. Однак держава це специфічна страхова компанія і для того аби повідомити суму страхової виплати вона відряджає Павла Ковтонюка до приватної страхової компанії, яка на внесок у 4 580 грн обіцяє виплату 100 тис грн.. Пан Павло повертається в офіс, сідає за комп’ютер і малює це в статтю, яку підписує Уляна Супрун, а згодом підтримує доктор Комаровський. Ні, ну пані Супрун приїхала ж 4 листопада до Вінниці щоб підтримати клоунаду педіатрів під проводом доктора Комаровського, ну ось, настала пора віддячити.

Якби я був власником страхової компанії і до мене б звернувся Павло Ковтонюк, то я б за 4 580 грн пообіцяв йому не 100 тис грн., а 200 тис. Ну, щоб гарантовано отримати бюджетні кошти. Для того, щоб затягнути клієнта, тим більше такого клієнта як Національна служба здоров’я, можна називати будь-яку суму, навіть 1 млн грн. оскільки пообіцяти можна 200 чи 300 тис грн, а виплати реально 3 тис грн.. І нічого тобі за це не буде. Чи знав Павло Ковтонюк про культуру страхування в нашій країні? Думається, що знав.  Але навіть якщо заступник міністра і не знав про національні особливості страхування, то як можна будучи представником однієї страхової компанії, отримавши  гроші від людини, йти в іншу страхову компанію для того, аби взнати скільки коштує страхова виплата, а потім після цього виходити на телебачення (це було десь на «плюсах») і від імені держави, користуючись цифрою для розводу клієнта, запитувати у громадян чи відчуває кожен з них себе захищеним на 100 тис грн?

Ідеологу та організатору МММ  Сергію Мавроді треба просто терміново в МОЗ України на тренінг. Тут його навчать як треба страхувати ризики вкладників.

Взагалі запитання щодо відчуття захищеності на вигадану суму 100 тис грн. є просто вражаючим. Це все одно що розділити кількість одиноких жінок віком після 50 років на кількість одиноких чоловіків аналогічного віку і отримавши співвідношення: на 1 чоловіка 10 жінок, звернутися з екранів «телевізора» до напівтверезих неголених деградантів із запитанням: чи відчуваємо ми, чоловіки, оточеними себе жіночою любов’ю і турботою за таких демографічних «розкладів». Й після цього виступити з ініціативами на кшталт міністерських.

Висновок. Паузи між словами сприяють кращій «віддачі» в голові значень тихо сказаних слів.

Перефразовуючи Єфіма Шифріна скажемо так: сама велика вдача реформаторів – це паузи. Хочеться, аби їх було більше. Щоб вони злилися в одну та звучали вічно.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.