0

Мовна політика МОЗ в контексті нового закону про українську мову

Автор: Владислав Сердюк

Президентські вибори в Україні підійшли до кінця. Їх результат відомий – перемога шоумена Володимира Зеленського – людини без політичного досвіду. Наскільки б банально це не звучало, але перед новообраним главою держави відкривається як море можливостей і перспектив, так і титанічна кількість викликів. Мова йде не тільки про проблеми у внутрішній і зовнішній політиці України. Одним з найсерйозніших, можна сказати, екзистенційно важливим для держави питання є система охорони здоров’я, яка, як і тема «армія, віра, мова», активно використовується для поляризації українського суспільства.

Одні кажуть, що реформа, запроваджена під «чуйним» керівництвом Уляни Супрун – добро, інші навіть заявляють про невимушене прийняття зла і неефективну розтрату державного бюджету.
Обговоренню самої реформи було присвячено чималу кількість часу з боку медично-експертного співтовариства, тому її подальший огляд залишимо тим, хто може професійно вказати на переваги і вади «системи» впровадженої Супрун.
Погляньмо лише на один аспект пропозицій Супрун, а саме на наказ МОЗ «Про безперервний професійний розвиток» лікарів, який в контексті інших внутрішньополітичних подій викликає чимало запитань і заслуговує найширшої критики.
Як відомо, сьогодні світова медицина, як і будь-яка інша сфера, в яку вкладають гроші, розвивається шаленими темпами. Це розвиток описується, тут і там з’являються все нові статті, методики лікування, проводяться науково-професійні конференції тощо, які потребують постійного, уважного вивчення, розуміння і навіть особистої присутності з боку лікарів. Більш того, необхідно відзначити, що навіть в Україні, яка за рідкісним винятком, ніколи не характеризувалася передовими технологіями, існують інтернет-ресурси, що дозволяють лікарям в дистанційній формі розширювати власні професійні знання і навички. Виникає питання, чи заохочує МОЗ подібного роду українські проекти? Слід визнати той факт, що старання та інтерес лікарів до постійного самовдосконалення і розширення професійних компетенцій, українським урядом практично ніколи не «оплачувався» сповна.

І ось, коли, здавалося б, з’явилася ініціатива з боку МОЗ, що дозволяє віддати лікарям належне, вона так само виявляється не те, що неідеальної, але навіть дискримінує більшу частину вітчизняного лікарського і наукового співтовариства.
Отже, глянемо на нові критерії призначення балів за самоосвіту лікарів:

3.2 Професійний розвиток за дистанційною формою навчання з використанням електронних навчальних ресурсів. Кількість балів, що враховуються до обов’язкового щорічного мінімуму, не має перевищувати 15 балів для україномовних та 20 балів для англомовних заходів.

Здавалося б, чудово! Лікар, який прийняв рішення дистанційно навчатися і самовдосконалюватися може нарешті отримати додаткові бали за свої старання, але ось невдача. Україномовні освітні проекти оцінюються максимум в 15 балів, а англомовні в 20 балів. Тепер виникає цілком логічне запитання? А, якщо лікар буде навчатися німецькою або, наприклад, французькою мовами, тоді скільки на нього чекає балів? Або чому в контексті прийнятого «Закону про мову», в зв’язку з яким лікар на робочому місці повинен використовувати саме українську мову, прийом пацієнта має відбуватися українською мовою?
Тобто наказ МОЗ фактично дискримінує єдину державну мову України і вже в самому своєму єстві порушує Закон заохочуючи участь і проведення саме англомовних заходів. Тим самим, до речі, МОЗ дискримінує так само і україномовні проекти, які намагаються розвивати ефективне навчання лікарів на українській мові.

3.5 Публікація статті або огляд в журналі з імпакт-фактором дає лише 20 балів за україномовне видавництво і будь-яке інше з іноземною мовою. А ось 30 балів лікар може отримати за публікацію англійською мовою.

Задамося ж цим питанням в черговий раз, чому україномовні видавництва, заходи і ресурси дистанційного навчання фактично безпосередньо і неприкрито дискримінуються Міністерством охорони здоров’я?
Що ж робить МОЗ? Неприкрито порушує закон, визнаючи примат англійської перед українською, що в контексті сьогоднішньої внутрішньополітичної обстановки виглядає особливо іронічно, або дискредитує розвиток і рівень української науки, який на папері «підтримуємо», а на ділі «краще вчіться за кордоном»?
У даній ситуації претензії до МОЗу не виникало б, але тоді до чого весь цей фарс Верховної Ради навколо мовного закону, якщо його вже не збираються виконувати або збираються свідомо порушувати навіть у Міністерстві охорони здоров’я за допомогою такого роду указів і критеріїв оцінювання?

Глянемо на Польщу, де діє абсолютно ідентична система оцінювання самоосвіти лікарів, але з одним ключовою відмінністю: польський уряд свідомо не дискримінує польську мову і однаково оцінює державне і закордонне дистанційне навчання, публікації в іноземних і вітчизняних наукових виданнях і нарешті участь в міжнародних і державних конференціях.
Беремо приклад з Заходу? Реформуємо країну?

Тоді чому сьогодні в Україні, де так активно захищаються права української мови цей Закон вже фактично порушується, а українські ініціативи з дистанційного навчання стають неконкурентоспроможними в порівнянні з саме англомовними проектами?
Претензій вистачає і до самої в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, яка вже довгий час порушує українське законодавство з огляду на знаходження на посаді саме «тимчасово виконуючою» обов’язки міністра, довше терміну дозволеного законом. Це перший і вкрай показовий приклад того, як вітчизняне законодавство банально відмовляється працювати, коли мова заходить за самих політиків (а посаду міністра охорони здоров’я у нас сьогодні глибоко політична, адже успішною реформу української медицини називає особисто Порошенко).
Не менш важливим є той факт, що Супрун активно захищає українську мову, повсюдно нею користуючись і хизуючись цим, сьогодні власноруч підписує указ, який безпосередньо і відкрито дискримінує українську мову.

Чи це приклад української (не) послідовності або банального, заснованого на показовому патріотизм лицемірства, яке кожен раз «розкривається» за зачиненими дверима під час підписання указів і прийнятті рішень?
Може варто було б задатися питанням, чому Супрун лобіює саме англомовні проекти? Що мотивує в.о. міністра охорони здоров’я України дискримінувати будь-які інші мови навчання? Може на думку Супрун медицина в Німеччині не дотягує до британської охорони здоров’я? Швидше за все, ключове питання полягає саме в сумнозвісних зв’язках команди нашої в.о. МОЗ з Великобританією, які, як відомо закінчилися маніпуляціями бюджетними 10 млрд. грн., призначених на «закупівлю неефективних ліків у міжнародних організацій». Як би сумно це не звучало, але боротьба з корупцією в Україні – це всього лише взяття під власний контроль і перерозподіл «потоків».
Проблемою у всій цій ситуації є те, що, лобіюючи інтереси зовнішніх агентів, український уряд фактично не тільки знижує конкурентоспроможність вітчизняних ініціатив, а й свідомо дискредитує власні ініціативи щодо захисту української мови, в який раз, проявляючи непослідовність української політики.

Alter Ego

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.