1

Національний форум «Якісна та доступна медицина». Що це було

27 лютого у Києві відбувся Національний форум «Якісна та доступна медицина» ініційований кандидатом у президенти Юлією Тимошенко. Ні для кого не є секретом, що усі кандидати у президенти України, за виключенням, звичайно, Ольги Богомолець, не просто мало що розуміють в охороні здоров’я, а не мають ніякого бажання у цьому питанні розбиратися. Формально медична сфера не є зоною відповідальності президента країни, рівно як і економіка, але всі розуміють, що функції президента сформовані інститутом президенства поза Конституцією і, відповідно, виходять за межі конституційних обов’язків. Дана обставина сформувала очікування від посади головнокомандувача змін в охороні здоров’я з боку виборців.

Юлія Володимирівна є єдиний провідний політик, яка проявила інтерес до охорони здоров’я. Цей факт, без перебільшення, мав би мобілізувати медичну еліту для того, щоб «змінити файли» не лише у її голові, а всього українського політикуму на користь медичного цеху. Ну, наприклад, пояснити свою суспільну важливість, спростувати необґрунтовані звинувачення, переконати у необхідності збільшення фінансування й таке інше. Якщо узагальнити завдання, то все що вимагалося від зібрання у той день – це примусити пані Тимошенко до виборів дати публічні зобов’язання виконати закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та пояснити звідки вона візьме 50-60 млрд грн. на охорону здоров’я.

Не створюючи інтриги, можу одразу сказати, що нічого не вдалося. Посмикавши присутніх в залі «за брижейку» і не дочекавшись реакції присутніх Юлія Володимирівна сама взяла на себе зобов’язання забезпечити фінансування системи охорони здоров’я бюджетними коштами на рівні 6% ВВП та додатково запровадити загальнообов’язкове загальне медичне страхування, але не пояснила як вона це зробить. Це був той рідкісний випадок, коли господиня запрошувала прислугу попросити у неї гроші, оскільки та має намір їх дати, але прислуга весь час намагалася зіграти роль гонорової шляхти і не хотіла «принижуватись». Багатьма добровільні публічні зобов’язання пані Тимошенко уже трактуються як перемога, але я б не спішив із скороспілими висновками.

Справа у тому, що зустрічі такого рівня не є розважальною прогулянкою, вони не є прохідними. На таких зустрічах з’ясовується дуже багато питань. Перше з них: хто перед тобою. Український політик пердусім визначає слабкість. У такого політика як Юлія Тимошенко вся людська політична маса поділяється на дві дуже нерівні групи. Перша, малочисельна група – це політичні партнери. Друга, багаточисленна група – це політична обслуга. Для того, щоб потрапити у партнери потрібно продемонструвати переконання та волю їх нав’язати. Потрібно показати здатність робити максимально можливу кількість правильних висновків з мінімальної кількості наявної інформації. Хочу запевнити, що вся медична спільнота після цієї зустрічі зарахована у політичну обслугу, оскільки вона продемонструвала слабкість. А це означає, що охорона здоров’я навіть таким політикам, які мають емпатію до свого народу буде цікава лише як інструмент для завоювання політичних симпатій, і не більше. І грошей медична сфера отримає рівно стільки, скільки потрібно для політичного рейтингу того, хто ці гроші дає. Як показує практика наші люди задовольняються дуже невеликими сумами. І відповідальність за це нестиме медична еліта. Слабким гроші не дають.

Дивно, що медична еліта, сповідуючи дуже специфічну культуру спілкування всередині свого середовища, не розуміє, що кожна розмова з політиком такого рівня як ЮВТ, навіть у коридорі про погоду, – це інтелектуальна мікродуель, яку потрібно виграти. Сума виграшів таких мікродуелей, які відбуваються на корпоративах, при відвідуванні боулінгу чи виголошені тостів на днях народження, обмін враженнями від переглянутого фільму складають одну велику перемогу у великій битві.

Така зустріч, яка відбулася 27 листопада на Гетьмана,6 це була не дружня розмова з однодумцем, це був дуже серйозний інтелектуальний двобій, який не можна було програвати. Шлях у мозок Тимошенко та вплив на її поведінку в охороні здоров’я того дня лежав через моделі фінансового забезпечення медичної сфери. Це єдине, що ЮВТ знає. Так само, як шлях у мозок виборця та вплив на його електоральні симпатії лежить через тариф на тепло. Це єдине, що він знає про газовий ринок. І задачею медичної еліти було проникнути в мізки політика і залити потрібну інформацію. Але для того, щоб це зробити, потрібно не боятися працювати з мозком політика. А для того, щоб не боятися, треба бути впевненим у своїй правоті і розуміти, що ти хочеш і що ти робиш. Потрібно мати волю. Воля витікає з любові (до людей, до того, що ти робиш) та картини прекрасного.

Медична еліта ніяк не може зрозуміти, що для перемоги потрібно вести бій, потрібна експансія. Не можна сидіти в обороні і чекати. Максимум, що можна добитися такою поведінкою зберегти те, що є. Оборонна доктрина та обережна поведінка перетворила зустріч на нудну розмову, яка переривалися спорадичними нагадуваннями певними людьми про свою присутність.  

У пошуках пояснень такої поведінки працівників охорони здоров’я мені пригадався один, як тепер модно казати, івент. Незадовго до війни, коли столиця України жила ситим і безтурботним життям у двадцяти семи поверховому бізнес-центрі «101 Tower», що на Льва Толстого, 57 мені пощастило відвідати вечорниці присвячені проблемам забудови Києва. Серед виступаючих експертів запам’ятався спіч Дмитра Видріна, який сказав, що до столиці мають приїжджати люди, які випереджають час, а у нас до Києва їдуть провінціали з минулого, кожен з яких намагається реалізувати свій провінційний будівельний смак, тому європейське місто захаращується всілякими «колибами» та «пузатими хатами».

З того часу я періодично задумувався, що це воно таке – людина, яка випереджає час, і чим більше думав, тим більше приходив до висновку, що у Києві випередити час – це  оббігти його і першим дістатися до грошей, а потім сісти, і довго відпочивати. Комусь навіть нічого не робити вдається решту життя. Оббігти час – це вигадати ідею і, не витрачаючи часу на її перевірку, дорого продати шукачам легких грошей або простих рішень. Столиця – це місце, де живуть дурні гроші і приймаються прості рішення.

Саме тому у столиці ділові люди поділяються на дві нерівні частини: перша (більша) задає скажений темп і біжить, а друга (менша) сидить та марнує час.

В залі мене не покидало враження, що головними дійовими особами цього дійства виявилися столичні люди, які колись «випередили» час, продавши ідею минулого шукачам легкого – політичній еліті країни, а тепер просто прийшли відпочити.

Можна скільки завгодно критикувати Супрун та її «молоду команду», але якщо за цілих три години спілкування практично ніхто з присутніх не зміг окреслити реальну проблему та поставити реальні завдання кандидату у президенти, яка просила це зробити сама, чого не було раніше – значить щось не так. Не можна сказати, що боротьба з Супрун є бутафорною, але це боротьба здебільшого з чужими, але не боротьба за власну «картину прекрасного» серед своїх.

 

Анатолій Якименко

One Comment

  1. Дякую, пане Анатолію за стислий, але конкретний матеріал. Знов іде намагання вирішити складну проблему ОЗ через популістське просте рішення, якого нема. Окремий уклін за термінологію – партнерів та обслугу. 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.