Мене завжди дивували люди, які з неприхованим роздратуванням задають питання: куди ми йдемо та що ми будуємо? Особливо здивування викликають люди, які мають наукові звання, високі посади в системі охороні здоров’я або навіть в органах влади. Мабуть, подібного роду запитання потрібно задавати передусім собі. І якщо ви, перебуваючи у ясній свідомості та при повному розумі, не можете дати собі відповіді на прості речі, то, напевно, є над чим задуматися. Наприклад, задуматися над тим, як ви зайняли посаду завідувача кафедри, захистили дисертацію чи опинилися в кріслі головного лікаря.
Для того, аби відповісти на запитання куди ви йдете чи куди вас ведуть потрібно просто зайти на територію міської лікарні й подивитися на все неозброєним оком. Якщо ви так зробите, то ви не побачите там первинного, вторинного та третинного рівнів медичної допомоги. Натомість ви побачите пацієнтів різного рівня достатку та з хворобами різного рівня складності. По коридорах ходитимуть лікарі різного рівня підготовки та різних інтелектуальних здібностей.
Нормальна система охорони здоров’я поділяється на медицину простих випадків, складних випадків та надскладних випадків. Прості випадки мають лікувати недосвідчені або інтелектуально слабші лікарі, а складніші випадки досвідчені та інтелектуально сильні лікарі. Багаті люди можуть купити собі найкращого лікаря, але на ринку, тобто не за рахунок бідних та більш хворих пацієнтів. Тупих та безвідповідальних лікарів у цій системі нема.
Ми будуємо дворівневу систему охорону здоров’я. На верхньому рівні працюють посередні лікарі, які полюють на багатих людей, які не портебують складного лікування, тобто мають прості випадки. Гасло цих лікарів також просте: максимум прибутку – мінімум ризиків та відповідальності. А всіх інших пацієнтів, у тому числі надважких та бідних лікують тупі лікарі – ескулапи, яких взагалі не має бути в системі охорони здоров’я.
Ось і все. Як на мене, то дуже чітка відповідь на запитання не лише куди ми йдемо, а й звідки ми вирушили у цей путь.
