1

Підсумки року, або колгоспне жлобство як головна причина стратегічних прорахунків медичних реформ

Жлоб-Арт. Іван Семесюк

Жлоб-Арт. Іван Семесюк

Парламентські слухання, присвячені реформі охорони здоров’я,  стали головною підсумовуючою подією року. Уперше на самому високому рівні деякими доповідачами було вказано на кілька серйозних прорахунків, котрі ставлять під сумнів успішність медичної реформи загалом. Що важливо розуміти в контексті озвученої критики.

По-перше, ми почули далеко не повний перелік проблем. По-друге, проблеми що були озвучені – відомі давно, просто тільки зараз нам про них повідомили з високої трибуни. По-третє, треба бути дуже жорстким оптимістом щоб розраховувати на якусь реакцію від реформаторської команди на озвучену критику. Окрім того, не вірно вважати, що умовні А. Рева, В. Лутковська чи А. Шипко – спікери, які назвали недоліки реформи, готові на якісь праведні дії – візуалізація проблем з їхніх уст відбулася не з докорів сумління, а з причини політичної безперспективності та дискредитації даного напрямку політичної діяльності (реформа, це також політика). У «незгодних» просто вистачає розуму вчасно зупинитися і зупинити інших. Вони це роблять для того щоб переформатуватись і віднайти якісь більш компромісні варіанти співпраці з соціумом, інакше можна залишитися без роботи або й без голови, часи нині неспокійні.

Коли ми ведемо мову про реформування, то маємо розуміти, що медична реформа рухається точно туди, куди рухається суспільство. Якщо суспільство рухається в нікуди, то, відповідно, й медицина та її реформа рухається туди саме – в нікуди. Це прості речі, розуміння яких прищеплюються з дитинства (це щодо важливості щеплень). Якщо члени Стратегічної дорадчої групи не подивилися хоча б одного мультфільму на зразок «Сімейка Крудсів», то вони можуть і не знати, що таке осмислений рух. А осмислений рух – це рух до світла, рух для того щоб жити.1007469-i_009

«Щоб вижити – достатньо темряви, а щоб жити треба йти до світла. Ми змінили правила, ті що тримали нас у темряві. Ми залишились тут щоб йти за світлом», – це слова героїв мультфільму. Іншими словами, якщо дивитися мультфільми «Маша і Мєдвєдь», то ми не змінимо правила, які тримають нас у темряві і наші реформи ніколи не приведуть нас до світла. І медицина у нас буде  точно такою яку показали у «Маші з Мєдвєдєм».

Просто свіжий і дуже промовистий приклад людських дій виключно для того щоб вижити.

У однієї поважної особи, яка працює на поважній посаді у поважній лікарні народився внук. Увага! Для того щоб знайти педіатра, до якого можна періодично звертатися за допомогою, лікарка-бабуся змушена була звернутися за допомогою до директора департаменту обласного управління ОЗ аби та попросила адміністратора якоїсь міської поліклініки (чи то центру ПМСД) взяти під нагляд немовля, тому що в минулому ця посадовець з поліклініки працювала педіатром.

Але це ще не все. Лікарка-бабуся виявилася не просто медичним працівником, але й політиком. У складі однієї модної фракції вона особисто проголосувала за медичну реформу на сесії Вінницької обласної ради, яка відбулася 28 січня 2011 року. З більше як 100 депутатів лише двоє проголосували проти. Звідки відомі такі деталі? Просто писав довідку для цих двох, що проголосували проти.

Може хтось думає, що медик-політик/лікарка-бабуся не розуміла що вона робить? Запевняю – чудово розуміла. А знаєте як би пані обласна депутатка виступила на парламентських слуханнях, коли б їй випала така нагода? – правильно, сказала б точно так як Валерія Лехан з Дніпропетровська: у нас все добре.  Принагідно хочеться наголосити, що з критикою реформи на парламентських слуханнях виступили люди, які не мають відношення до медицини.

Постійно шукаючи причини стратегічних прорахунків  реформи з часом починаєш розуміти, що в їх основі лежать приховані цінності, прищепленні правила поведінки, або навіть особливі трансформації особистості… медичної особистості. Все це формує  специфічну індивідуальну та колективну поведінку медичного середовища, яке з одного боку продукує абсолютні дурниці, а з іншого – їх толерування. Інколи складається враження, що якщо будь-якого божевільного одягнути у дорогий костюм і представити міністром охорони здоров’я, його будуть слухати у самих поважних медичних аудиторіях. І ніхто не встане і не скаже: шановний, а що ви мелете?

Безперечно, першим, що приходить на розум це звернутися до теорій на кшталт Фрейда, Фромма, Дарендорфа, Вебера: приховане індивідуальне несвідоме (внутрішні біопсихічні фактори) або соціальне несвідоме (поведінка людини детермінується соціальним середовищем), спільний психічний досвід, перепустка в соціальну групу тощо.

Зрештою ми знаємо і без Фромма, завдяки СРСР, що верхівка соціальної піраміди маніпулює свідомістю членів суспільства, впроваджуючи ідеологічні кліше, які через часте вживання стають недоступними критичному аналізу, приховуючи певну інформацію, надаючи прямий тиск і викликаючи страх соціальної ізоляції.

Але Фромм та його колеги опрацьовували дуже складні соціальні явища та інтелектуальні продукти над якими працювали найкращі уми злих геніїв світу, котрі могли диявола нівелювати до мікрочастин і надійно його приховати. В Україні ж реформаторський продукт, створений медичною елітою, нагадує тесане сокирою поліно одягнуте у чорне вбрання шите білими нитками. Реально одні верзуть абищо, інші це все слухають, а ще інші тулять горбатого до стіни.

І тут, мабуть, немає нічого дивного. У кількох поколінь над головами висіли абсолютно безсенсові і навіть потворні формулювання: «диктатура пролетаріату – сама демократична форма влади»; «економіка має бути економною», «партия – бессмертие нашего дела» і таке інше. Сьогодні наші люди ходять у церкви, де на їх розум тиснуть десятки і сотні абсолютно беззмістовних смислових артефактів, якими московські попи засмічують мозок обивателям, поширюючи  «вічне» з Євангеліє від Газпрому.

Тому, напевно, не потрібно дивуватися тим багаторічним дискусіям про різницю між медичною послугою та медичною допомогою, які закінчилися нічим. Уявити собі щось подібне у будь-якій іншій цивілізованій країні дуже важко. Дискурс медична послуга – медична допомога є похідним теж свого роду православія, тільки медичного. Мабуть, від нього «ростуть ноги» ідеї профілактики хвороб на основах приватного підприємництва, звідси ж з’являються терміни “некомерційні підприємства”, ідеї відміни «кріпосного права» шляхом надання «свободи» вільно вибирати собі рабовласника в особі головного лікаря і таке інше.  

Так, безперечно, і ми не раз про це говорили, що дії медичних реформаторів є умовно самостійними і не виходять за межі дозволених параметрів означених вищою політичною владою. Але сам реформаторський продукт створюється медиками і такими ж медиками він сприймається, принаймні не отримує спротиву.

Очевидно, що ми маємо справу з так званим соціальним характером – вихований суспільством і неусвідомлюваний індивідом стиль поведінки. Ключовою особливістю соціального характеру постегеноцидної нації є спрямованість на самозбереження. Напевно це і є установка на «вижити», а не «жити».  

Тобто ми явно маємо справу з певним соціологічним феноменом, який проявляється в медичному середовищі активованому реформаторською ініціативою. Дуже великий сумнів, що у світі є узагальнююча дефініція, яка пояснює поведінку людини, котра свідомо голосує проти своїх інтересів, страждає від цього, приховує це і продовжує працювати проти себе. Безперечно по аналогії з датським кацапізмом все це можна назвати соціальним дебілізмом (соціальний дебіл звучить мотивуючи), розписавшись у такий спосіб у власній безпорадності.

Тому, попри всі труднощі, ми мусимо працювати з неописаними соціальними феноменами. Саме в них приховуються причини стратегічних помилок.

Мова іде про неописаний феномен колгоспного жлобства (КЖ). Можливо хтось колись латинізує ці два слова і КЖ матиме достатньо наукове звучання як, наприклад, конформізм, хуцпа, мізантропія, ресентимент чи ще щось.

Жлоб – це людина, яка не просто живе виключно для себе (тоді, це був би обиватель), але й намагається взяти від життя те, що їй не належить, тим більше, якщо це їй дають даром. Прикметник колгоспний пояснює природу походження жлобства – росія, як ідеологічний центр зла та українське село, як його жертва.

КЖ – це суміш московської безвідповідальності, большевізму, нахабства, хамства помножена на хохляцьку ущербність, байдужість, хитрість і недалекоглядність.

Колгоспний жлоб керується у житті виключно власними корисливими інтересами, ніколи не визнає своїх помилок, добре відчуває настрій начальника і абсолютно байдужий до людського болю; майстерно володіє словоблуддям, вміє промовчати у потрібний момент, хронічно і впевнено бреше.

Не треба тільки думати, що історія КЖ є якимось «стьобом» чи тим більше має на меті когось принизити. Це серйозний соціальний феномен, який має дуже трагічну історію.

КЖ давно вийшло за межі свого первинного ареалу і проявляє себе в усіх сферах українського життя, у тому числі й в медичній. Колгоспним жлобом може бути не лише фельдшер швидкої допомоги, а і титулований доктор медичних наук, навіть у тому випадку, коли пише слово «професор» з однією літерою «ф».

КЖ має дуже суттєві соціальні наслідки і пояснює всі прорахунки різноманітних реформаторських стратегій.

Враховуючи специфіку минулої діяльності, з метою підтвердження і доведення важливості феномену КЖ для нашого життя доведеться в деталях розповісти дуже делікатну медичну історію. В акушерстві всі історії делікатні. Але ця історія є сіллю системи і пояснює абсолютно все. Іншого варіанту пояснити природу українських медичних реформ у мене просто немає.

Будучи студентом VI курсу медичного університету з навчально-практичною метою я відвідував акушерський стаціонар,7 разів на місяць у нічний час. Зазвичай ситуація в ординаторській о 20 годині (зміна чергових бригад) нагадувала повний «штиль». Однак того осіннього вечора атмосфера в «медичній келії» була напружена. Окрім очікуваних людей, в приміщені перебували особи, яких на цей пізній час уже не повинно було бути на роботі. Привітавшись, краєм вуха я почув, що мова йшла про тромбоемболію легеневої артерії (ТЕЛА). Один з «метрів» побачивши мене зупинив на якусь мить погляд, задумався і через кілька секунд запропонував мені сходити в «реанімацію» та оглянути свіжим студентським оком післяопераційну пацієнтку. Ідучи у відділення інтенсивної терапії, я чітко розумів, що у старших колег серйозна проблема і що породілля після кесарського розтину оглядалася ними не один раз. В палаті інтенсивної терапії лежала молода жінка 22 років. Вона була у свідомості і мала одну скаргу – втома і сонливість. Артеріальний тиск її був 100/60, але пульс – 140 уд на хвилину. Повернувшись назад, я сказав що фізикальних даних про ТЕЛА у мене немає. Підозру викликає тахікардія, треба думати про інші речі. Про внутрішню кровотечу промовити не посмів.

Треба сказати, що колеги з повагою поставились до мого «діагнозу». Орієнтовно через годину у пацієнтки була підтверджена внутрішня кровотеча, яка виникла внаслідок неспроможності швів на матці на 5 день після операції. Жінка залишилася живою, але без матки. До ранку я себе картав чому не озвучив діагноз, хотілося ж увійти в історію і отримати орден за заслуги.

Q24HsM85tyhiREzzЗ погляду сьогоднішнього дня ситуація бачиться інакше. Діагноз внутрішньої кровотечі був запідозрений, ще до мого приходу. І лікарі про нього знали без мене розумного. Але вони витискали з свідомості цю катастрофу, оскільки не хотіли повірити, що їм серед ночі на фоні ДВЗ-синдрому доведеться йти на релапаротомію і проводити екстирпацію матки у 22 літньої жінки. Настільки витискали, що навіть почали говорити про безпідставні, з клінічної точки зору, речі. Рішення про релапаротомію – завжди складне рішення. В хірургії його часто доводиться приймати іншим – колегам хірурга, тому що психологічно прийняти таке важко.

Але це не вся історія. Все виявилося набагато цікавіше. Кесарів розтин проводив не хто-небудь, а сам професор. У 1997 році, професор нікого просто так не оперував. Тому кожного дня він навідувався до своєї пацієнтки відпрацьовуючи гонорар. На 5 добу доктору медичних наук не сподобалися великі розміри матки і він вирішив оглянути породіллю на предмет внутрішньоматкової гематоми бімануально та в дзеркалах, з використанням вікончастих затискачів. За іронією долі завідувач кафедрою був автором гасла: по-блату завжди дорожче та гірше. В хірургії неделікатний огляд називається ласкавим терміном «рукосульство».  В наслідок «рукосульства» можна розірвати аневризму черевної аорти і отримати смертельний випадок прямо під час пальпації живота, можна наробити ще багато чого. Цього разу була розірвана матка в місці післяопераційної рани.

Якби на релапаротомії та екстирпації матки було прийняти рішення зупинитися і якось цю справу «зам’яти», то це ще не так страшно. Так, для 22-ох літньої жінки це драма, але для соціуму – не страшно. Однак культура КЖ передбачає «активну соціальну позицію» керівництва при виникненні надзвичайних ситуацій, до того ж до «активної життєвої позиції» жлоба зобов’язує необхідність бути завжди правим. Весь трагізм намагання уникнути відповідальності полягає не у призначені винних (жлобам нижчого рангу до цього не звикати), а у визначені причин промаху. Саме вигадані причини промаху визначають хибні стратегії і спрямовують всю систему в хибному напрямку.

Тому тієї ж ночі (виправляти власні помилки довелося їх автору), розуміючи реальні причини внутрішньої кровотечі та неспроможності швів на матці, професор не промовчав. Він призначив винним асистента та призначив причину промаху: неякісне затягування вузлів. На ранок була проведена нарада та розроблений комплексний план з навчання правильного в’язання вузлів. Далі – більше. Якщо перші дні ще хтось щось нашіптував про реальні причини нічного кошмару, то у наступні дні всі колеги пройнялися важливістю правильного вузлов’язання. Ну звичайно, не зібрати ж всіх асистентів і наказати їм бити металевою лінійкою по руках професора, щоб наступний раз не смикав бездумно вікончастими затискачами за передню губу шики матки на 5 день після операції. Не викликати ж головного лікаря і запитувати його звідки в операційній взявся кетгут і скільки йому років. Набагато легше зібрати молодих і хай вчаться «в’язати шнурки». 

Так ось. Всі стратегії медичної реформи, які були за весь час існування України – це аналоги  стратегічної програми з якісного в’язання вузлів. Всі ці сімейні медицини, роз’єднання первинної і вторинної допомоги, замовника і надавача медичних послуг, автономізація ЗОЗ все це похідне феномену КЖ – підлого боягузтва, інфантилізму, непрофесійності, гламурного хамства, продажності та ущербності медичної еліти 90-х.star_doctor

Колгоспні жлоби у білих халатах не змогли назвати істині причини проблем пострадянської медицини і відстояти інтереси медичної сфери перед політичної елітою. Вони вигадали штучні проблеми і завзято взялися їх вирішувати. Тепер діти колгоспних жлобів несуть дурню з трибуни Верховної Ради України, а їхні поважні бабусі та дідусі серед новосклепаних адміністраторів нікому не потрібних медичних структур відшуковують колишніх педіатрів і під їх патронатом молочними сумішами зрощують нове покоління собі подібних. Деякі представники політичної еліти, такі як заступник вінницького міського голови намагаються їх тепер зупинити, але робити це було потрібно раніше – 20 років назад.

Таким чином, нездатність еліти визнавати власні помилки, нездатність говорити правду формує фейковий перелік проблем, який народжує такий самий фейковий перелік «невідкладних заходів». Промахи рядового складу колгоспних жлобів призводять до особистих драм, промахи керівного складу – до трагедій глобального масштабу, введення в оману суспільства, формування хибних стратегій та напрямків діяльності.

Надзвичайно важким кроком в хірургії є релапаротомія. Нерідко рішення про її проведення приймається іншими. Вихід в української медицини тільки один – релапаротомія і тотальне видалення на смітник всього «наоперованого» за 20 років. Все що зробили сьогоднішні реформатори є непотребом.

Чомусь вважається, що від соціалізму є лише одна дорога – ринок і капіталізм. Але це суттєва помилка. Від соціалізму можна рухатись в напрямку феодалізму. Все, що проводить команда Квіташвілі – це не ліберальні реформи, це феодалізація медицини. Все, що намагалися зробити попередні міністри – це не збереження соціалістичної медицини, це побудова феодалізму тільки з іншого боку.

Анатолій Якименко

One Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.