16 грудня у cесійний залі Верховної Ради України відбулася довгоочікувана подія, яка очікувано закінчилась нічим – парламентські слухання «про реформу охорони здоров’я в Україні».
За великим рахунком висвітлення «прєній» під куполом немає ніякого сенсу ані в новинному форматі, ані в аналітичному. З точки зору журналістики контент, який продукується державним сегментом в рамках медичної реформи, давно немає ніякої цінності та є інформаційним сміттям. Однак з політичної точки зору парламентські слухання – це непересічна подія і заслуговує на увагу.
Передусім треба відмітити бадьорий настрій міністра і його плани на 2016 рік. Факт самоактуалізації Квіташвілі та пролонгації його діяльності свідчить про відсутність якихось ідей та бажання президентської команди займатися реальними речами в медичній сфері. Якщо ж взяти до уваги заяву голови Одеської облдержадміністрації Саакашвілі про можливість призначення в міністерське крісло Олексія Гончаренка, то стає зрозуміло, що медична сфера в Україні не є пріоритетною.
Однак байдужість влади до медицини є все таки умовною. З виступів деяких доповідачів стає зрозуміло, що певна зацікавленість в медицині з боку держави все таки є. Медичний бюджет надалі розглядатиметься як донор урядових «програм» з латання дірок – він скорочуватиметься з року в рік.
Для цього буде використана ідея децентралізації. Ми попереджали, що дуже небезпечно гратися з державою у самоврядування, тому що воно розуміється нею інакше, і вона неодмінно скористається нагодою аби виправити “помилки” минулого.
Децентралізація «зверху вниз» – це передача на місця мало привабливих у корупційному сенсі повноважень з медицини та освіти без фінансового забезпечення. Заклики заступника вінницького міського голови пана Реви до уряду припинити намагання перекласти фінансування вторинного рівня медичної допомоги на обласний бюджет у 2016 році є дуже показові. Вони свідчать, що процес децентралізації пішов, тільки не за тим сценарієм на який розраховували. Стурбованість Реви, людини з команди Гройсмана, не є випадковою. Такий поворот подій є холодним душем для ідеолога децентралізації в Україні. По суті ми повертаємося в кінці 90-х. Якщо обласний бюджет почне платити зарплату лікарям мішками з цукром, то для Гройсмана і команди це крах політичної кар’єри.
Ми не раз пояснювали абсурдність ідеї децентралізації від представника дотаційної області. Децентралізація – це економічна самодостатність, а не збільшення дотацій дотаційним регіонам за політичну лояльність центру. Від лояльності грошей в системі більше не стане. Більше того, якщо цінністю стане лояльність, а не працездатність, то ресурсів ставатиме все менше – що власне і показує ситуація з фінансами.
Всі розмови про фінансове забезпечення самостійності регіонів та маніпуляції з податками виявилися демагогією децентралізаотрів або просто пшиком. Пора вже нарешті зрозуміти, що кошти з нічого та з нізвідки не прибувають.
Користуючись нагодою пояснимо ідею децентралізації та активну поведінку Гройсмана у цьому процесі. Самий кращий мер самого успішного міста мав блакитну мрію – самоусунутись від загальнонаціональних проблем та життя країни і зайнятись розбудовою комфорту в рідному місті: базари, парковки, трамваї, дороги, торговельні центри тощо. Треба сказати, що це у нього виходить. Для реалізації мрії йому були потрібні кошти для інфраструктурного розвитку, які виділялися з державного бюджету в ручному режимі. Безперечно не просто так, а за політичну лояльність і під політичні зобов’язання. Саме цими зобов’язаннями пояснюється гнила і безхребетна поведінка Гройсмана у 2013 році під час революції Гідності. Для того щоб більше не залежати від центра та розуміючи свою тимчасовість перебування у Києві Володимир Борисович вирішив виправити ситуацію з виділенням коштів на інфраструктурний розвиток регіонів, закріпивши рух фінансових потоків законодавчо. Для цього склалася сприятлива політична кон’юнктура: сепаратизм, війна і таке інше. Не врахував колишній міський голова лише одного, що якщо так зробити, то держава Україна може оголошувати себе банкрутом.
Провал децентралізації – серйозний політичний прокол молодого політика, який свідчить, що голова ВРУ є просто Володя і не входить до цеху тримачів смислів. Велика ймовірність, що його патрон, Петро Олексійович, просто використає пана Гройсмана і відправить доживати політичне життя в столицю Поділля з токсичним активом. Щось підказує, що це розуміє сам Гройсман і його «молода команда».
Участь у парламентських слуханнях Андрія Реви не є випадковим. Андрій Олексійович не є пересічним політиком і за своїми здібностями перевищує всю вінницьку команду разом з Гройсманом. Він дуже тонко відчуває не лише політичну кон’юнктуру, а і тектонічні зрушення глибинних пластів. Його критичний виступ можливо був санкціонованим, а можливо і ні, але він однозначно свідчить, що втрачати більше нічого й потрібно здобувати новий політичний капітал. Важливо розуміти, що всі реформаторські потуги, які зараз спостерігаються в медицині відбуваються на загальному фоні агонії «другої української республіки». Жбурляння стаканами є тому підтвердження. І Рева це розуміє. Цікаво чи розуміють це інші.
Парламентські слухання наштовхнули на ще кілька напрямків, які будуть представлені у подальших текстах.
А, і ще одне. В рамках святкових привітань, хочеться передати полум’яний привіт всім, хто очікував і очікує від медичної реформи дива. Воно обов’язково буде. Головне себе чемно поводити, слухати і вірити. Віра вона іде від слухання. Так пише Біблія. Якщо так робити, то в кінці року прийде Святий Миколай і лікарям дасть велику зарплату, а пацієнтам подарує швидку доставку і безкоштовне лікування.