0

Про деградацію державних інститутів з підготовки управлінських кадрів

Доктор філософських наук, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький 19 січня цього року вирішив написати листа Президенту Порошенку та Прем’єр-Міністру Гройсману. У листі пан Бистрицький нагадує високопосадовцям, що пан Сорос лише за останні 3 роки інвестував 500 тис доларів на медичну реформу. Фонд висловлює цілковиту підтримку в.о. міністра охорони здоров’я Уляні Супрун у питаннях нових принципів фінансування галузі, реформування первинної ланки медичної допомоги тощо.

Процес деградації державних інститутів почався після епохи правління Леоніда Кучми – батька олігархічного й умовно українського проекту. З позиції сьогоднішнього дня можна стверджувати, що Леонід Данилович будував корупційну, але самостійну українську державу. Система державного управління мала погані соціальні ліфти, базувалася на брехні, але кадри для свого існування держава виховувала самостійно через Національну академію державного управління  при Президентові України та інші інститути, і уявити собі, що реципієнт закордонних коштів Ольга Айвазовська увійде у Тристоронню контактну групу із врегулювання ситуації на Донбасі замість Романа Безсмертного можна було тільки у страшному сні. Тепер, як ми бачимо, кадри для державного управління в нашій країні готуються іноземними фондами. Загалом, треба сказати, що призначення громадянки США волонтера Уляни Супрун начальником в МОЗ (а до цього грузинського історика) є закономірним явищем, і ми до цього йшли не один рік. Тобто питань у спостережливих та уважних людей виникати не повинно. Питання полягає тільки у доцільності написання  листа про підтримку від виконавчого директор Міжнародного фонду «Відродження».  

Схоже, що ситуація настільки занедбана, що пан Бистрицький не зовсім розуміє, де він знаходиться і що з ним робиться. Це все одно що у 1944 році Ставка Верховного Головнокомандування – надзвичайний орган вищого військового управління, що здійснював в роки ІІ світової війни стратегічне керівництво Радянськими Збройними Силами повідомила Гітлеру, що для реалізації радянських інтересів на території Німеччини та Європи було виділено 500 тис дойчмарок. А на завершення «виконавчий директор» СРСР Йосип Сталін просив би фюрера та гер Бормана підтримати ініціативи Штирліца та інших членів агентурної мережі Західної Європи.

Цікаво, що того ж таки 19 січня  на сайті «ВВС Україна» опубліковано чергове інтерв’ю з в.о. міністра під назвою «МОЗ – це наш новий Майдан», у якому Уляна Супрун озвучує традиційні речі напрацьовані в реформаторських надрах за останні кілька років. Все ніби звично та буденно, але в контексті звернення Бистрицького при згадці національної  агенції, як єдиного національного замовника медичних послуг, чомусь виникає питання до прикметника «національний». Може краще: «єдиний транснаціональний замовник медичний послуг для місцевих аборигенів»? Скорочено – ЄТЗМПМА. Для аборигенів ЄТЗМПМА замовив відвідування терапевта.

Реформа «нових принципів фінансування галузі та реформування первинної ланки медичної допомоги», яку так палко підтримує доктор філософських наук, наочно демонструє рівень деградації управлінських кадрів, які готуються для держави Україна міжнародними фондами.

Ми уже не раз і не два писали про те, що ні де-юре, ні де-факто пострадянська Україна не фінансувала ні ліжко-місце, ні ліжко-день, ні «стіни». Де-факто в Україні фінансуються лікарські ставки, кількість яких розрахована за емпіричною кількістю випадків того чи іншого захворювання та нормою днів його лікування. Все це насправді було розраховано «госпланом» відповідно до методик лікування затвердженими методичними рекомендаціями, які згодом замінили затверджені наказами клінічні протоколи. 33-й наказ МОЗ, власне, і відображав ці розрахунки та навантаження.

Фінансування лікарських ставок і висока (80%) питома вага заробітної плати в структурі витрат на медицину пояснюється зовсім не перекосами чи не ефективністю використання бюджетних коштів, а тим, що держава взяла на себе зобов’язання фінансувати лише заробітну плату. А низька заробітна плата, при її високій питомій вазі в структурі витрат, пояснюється тим, що держава, навіть у цій обрізаній частині зобов’язань, взяла на себе функцію платити рівно стільки, скільки достатньо, аби уникнути соціального вибуху, тобто критичний мінімум. У свою чергу відсутність ліків і недоступність діагностики пояснюється не тим, що фінансуються «стіни», а тим, що на це невиділені кошти.

До речі, неадекватні витрати на енергоносії та комунальні послуги пояснюються відсутністю капітальних видатків протягом 25 років на модернізацію систем опалення, утеплення приміщень тощо. І саме небажанням фінансувати вирішення цих проблем пояснюється передачею повноважень фінансування «комуналки» на місця. Чи вистачать на це коштів переданих в області внаслідок реформи з децентралізації та чи виявиться бажання у місцевої влади ці кошти витратити саме на ЗОЗ– покаже час.

Принципових змін зазнала система обрахування ціни лікування нозології. При СРСР обрахування проводилося через ліжко-день, який  був нормативним показником. Ліжко-день пацієнта з бронхіальною астмою мав одну вартість, з радикулітом – іншу. Кількість ліжко-днів для кожної нозології, природно, було різним: для апендициту – 7 днів, для пневмонії – 21 день. Вартість ліжко-дня включала все: енергоносії, діагностику та медикаменти, зарплату медичного персоналу. Аналогічні розрахунки очевидно були і для амбулаторного лікування, де функцію ліжко-дня виконував якийсь аналог.

У пострадянській Україні ліжко-день перестав бути нормативним показником. І тут важливо розуміти чому так сталося. А сталося це тому, що держава відмовилася фінансувати діагностику та лікування нозології. Тому всі розмови про неправильне фінансування української медицини через фінансування ліжко-днів чи ліжко-місць не більше як розмови.

Натомість з 1991 року Україна з фінансування лікування нозології перейшла на фінансування соціального спокою. Емпіричним методом було встановлено, що для цього треба витрачатись на заробітну плату, яка буде трохи більшою за мінімальний прожитковий мінімум. Можна скептично ставитись до розрахунку мінімального прожиткового мінімуму, але для цього у державі створений інститут, який розробив методику і якісь там формули. Тобто при необхідності нам можуть щось продемонструвати і пояснити.

Для того, аби прикрити відхід від фінансування лікування нозології в Україні був запроваджений принцип нормативно-подушного фінансування. Він також має під собою «наукове» підґрунтя та безліч формул з розрахунку. 2015 року цей норматив складав 550 грн на людину. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 618 була затверджена чергова ФОРМУЛА  розподілу обсягу медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Щоб ніхто не сумнівався у серйозності підходів вітчизняного державного управління закладених Леонідом Кучмою пропонуємо ознайомитись з кількома формулами:

показник обсягу медичної субвенції для обласного бюджету (Vzob) визначається за такими формулами:

Vzob = Hzob x Ni x (1 – λ + λ x Kzi2) + Sex(ob) +
+ Vzgi + Szi + Sni + Saidsi + Scherі
,

Hzob = (Vzu – Vzgu – Szu – Snu – Saidsu – Scheru) x Kzob1 x Kzob4/Nu,

Sex(ob) = Σ (Hzm(r)i x Kzm(r)3 x (Ni – Nwm(r)i x Kzm(r)5) x
x (1 – λ
+ λ x Kzi2)) x Kzex(m) + Σ (Hzm(r)i x Kzm(r)3 x
x (Ni – Nwm(r)i x Kzm(r)5) x (1 – λ
+ λ x Kzi2)) x Kzex(r),

«Науковцями» державного управління також було введено поняття еквівалент надання медичної допомоги, який розрахований для вікових груп, окремо для чоловіків та окремо для жінок.

Тобто, якщо ви раптом захочете сказати, що пролікувати одного пацієнта у лікарні швидкої допомоги за 28 грн 40 коп на добу неможливо, то вам покажуть ось ці формули і ви відчуєте себе безграмотною нікчемою.

Уляна Супрун та її молода команда не стали себе утруднювати подібною схоластикою. Вони просто сказали: всім на первинний рівень! Там для вас ми дамо 210 грн.

Все це дуже нагадує діалог з анекдоту про Чапаєва та Петьку:

  • Петька, імпульс!
  • 40!
  • Що, 40?
  • А що, імпульс?

Якщо перефразувати то вийде так:

  • Нові принципи фінансування!
  • 210!
  • Що, 210?
  • А що, нові принципи?

Іншими словами, якщо заперечити сумі у 210 грн, то ніхто не зможе показати ніяких розрахунків. Але у тому й вся справа, що 210 грн не розраховані на заперечення, оскільки подаються не як 210 грн. , а як 210 2000/12 – 35 тис. грн. на місяць. Тільки вся проблема полягає у тому, що МОЗ чомусь в цю суму включає «стіни». Лікар з цієї суми має платити за кабінет, як виявляється. А що ж так? Це ж ніби не правильно, фінансувати інфраструктуру. У чому ж нові принципи фінансування???

Таким чином, якщо кучмівська гвардія хоча б готувала якісь відповіді для опонентів, розуміючи свою неправоту і абсурдність, то гвардія Сороса над цим не париться. Вона просто впевнена у своїй правоті. Тобто ми можемо констатувати зміну парадигми державного управління: перехід від математичного обгрунтування брехні до моделі впевненої поведінки на підставі маніпуляцій цифрами, що, власне, і продемонструвала Супрун на засіданні Комітету.

Ми багато сміялися з радянських методів управління. При спілкуванні з комуністами складалося враження, що розмовляєш з догматиком. З позиції сьогоднішнього дня стає зрозуміло, що тодішні комуністи блякнуть у догматизмі в порівнянні з вихованцями Сороса. Якщо взяти багатостраждальне сільське господарство радянської доби, де комуністи наробили багато злочинів, й винести за дужки шовінізм, то провали у господарюванні були пов’язані з неправильним розумінням мотивації людини до праці. По мірі прозріння комуністи робили адекватні кроки. Наприклад, для вирішення кадрового питання у аграрному виробництві прихильники ленінського вчення підвищували заробітну плату колгоспникам, будували будинки культури, дороги, лікарні тощо, а також давали послаблення індивідуальному аграрному бізнесу.

В ті часи ніхто б навіть не додумався розділити 60 крб зарплати доярки на кількість корів і отримавши 1 крб за корову сказати, що це реформа фінансування і доярці стане від цього легше жити. Тим більше ніхто б не догадався сказати, що брак продовольства в країні пов’язаний з тим, що 80% людей харчуються не в державних їдальнях, а у себе вдома, або відсутність м’яса у магазинах пов’язана з тим, що ми фінансуємо короварні, а треба фінансувати послугу годування корів.

Для вирішення питання забезпечення жителів міст м’ясом ніхто не відбирав кошти з переробної промисловості і не гробив м’ясокомбінати, тому що за ковбасою і за м’ясом люди ходили саме туди. Комуністи розуміли, що гроші треба брати з галузей з високою доданою вартістю і віддавати їх на село. 

Ми ніколи не були прихильниками теорії світових змов і не боролися з масонами, але осмислюючи діяльність іноземних донорів в нашій країні складається враження, що ця територія готується для очищення. Більшість іноземних донорів реально фінансують соціальне сміття і абсолютно дурнуваті ідеї. Нам треба переглянути стосунки з фондами і змінити своє ставлення до дармових коштів.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.