Ситуація з російською протикорановірусною вакциною «Спутнік V» дуже нагадує бій під Крутами у січні 1918 – коли Україна маючи на своїй території сотні тисяч проукраїнських кадрових військових з бойовим досвідом зуміла виставити проти чотирьох тисяч російського зброду, під керуванням «есера» Муравйова, кілька сотень необстріляних студентів.
У 2020-му ситуація повторюється, тільки з коронавірусом. Маючи потужну фарміндустрію та науково-дослідні інститути проти COVID-19 Україна пояснює своїм громадянам, що російська вакцина не пройшла всіх етапів дослідження і тому не може вважатися ефективною та безпечною. Добре, а якщо з російською вакциною все «гуд», то що? Нам її купувати? Чи може навіть просити?
В Україні прийнято вважати, що політика це зло й тому все має знаходитися поза політикою. За охорону здоров’я годі й говорити. Завдання лікаря рятувати життя людей і шукати всі можливості для виконання цієї великої місії. Це все дуже добре, тільки тут виникає питання до медиків чому вони не виступили проти збройного спротиву у 2014 році? Якщо ми розглядаємо Росію як джерело отримання препаратів для щеплення, то який сенс з нею воювати? Щоб потім купувати вакцини? Так краще було здатися ще тоді, у 2014-му, і отримувати їх на безоплатній основі. Ще більше принизливо воювати, втратити при цьому двадцять тисяч людей у війні і потім жебрачити. Підкреслюю: це при тому, що ми не Буркіна-Фасо та не Руанда. У нас є були і є всі можливості виробляти власні вакцини та сироватки.
Хтось скаже: а як же газ, ядерне паливо тощо? Так, власне, війна актуалізувала це етичне питання і примусила нас закуповувати «словацький» газ та австралійське паливо. У нас же пропонують навіть без будь-яких «Роттерадам +» закуповувати російську вакцину, тому що медицина поза політикою і тому що гуманізм. Зрозуміло, що ні того ні іншого варіанту не може бути. Україна має або сама виробляти свою вакцину, або закуповувати її у своїх поточних політичних союзників. Але аж ніяк не купувати її у екзестенційних ворогів.
У дуже вразливій ситуації, власне, знаходяться самі медики, які чомусь вважають, що прикриваючись гуманністю чи щиро до неї апелюючи вони не підважують свою репутацію, яка й без того не бездоганна. Кон’юнктурою неодмінно скористається Уляна Супрун і її беззастережно підтримає більшість населення, яке буде правим. І ми знову будемо слухати про мочіння Манту та «тлєтворноє вліяніє» комунізму, яке призвело до моральної деградації українських медиків, а особливо пристаркуватої медичної верхівки, яку уже давно настала пора відправити в утіль.
При цьому навмисне не порушується питання доцільності вакцинування, особливо масового вакцинування при коронавірусній інфекції. Хоча, воно також, не є другорядним, насправді. COVID-19, за всієї його серйозності та небезпечності, не є тією інфекцією, яка загрожує національній безпеці країни. А сам такими категоріями має мислити держава. І це ніяк не суперечить принципам гуманності. Тому що гуманізм це не лише про фізичне, а й про духовне.
У нас взагалі чомусь нав’язується не просто примат фізичного, а обов’язкового приниження заради фізичного та матеріального, і називається це все чомусь гуманізмом. Вижити і виживати для нас давно уже є національною ідеєю.
Але що ми хочемо від медиків, якщо головнокомандувач країни та кадрові військові вважають здачу національних інтересів та втрату суверенітету країни, що є приниженням гідності, на обмін полонених прийнятним.
На завершення. Примітно, що чомусь ніхто з гуманістів та прихильників доктрини «медицина поза політикою» не порушує питання антигуманної бездіяльності української влади у питаннях виробництва власних препаратів для щеплень.
