Про систему в медичній сфері

Бувають такі часи, коли певні абстрактні терміни, уяви тощо набувають ознак конкретики. Як правило ці часи є дуже нетривалі і їх можна порівняти з «вікном терапевтичних  можливостей». Розмова про абстракції в такі періоди, окрім всього іншого, має певну доречність, а «вікно можливостей» тому так називається, що у людей виникає чутливість або, свого роду, сприйнятливість до певних категорій, до яких у звичайний час такої чутливості не спостерігалось.

Поки експертне середовище та й соціум загалом знаходиться у стані напруженого очікування смислової розв’язки з призначенням нового відповідального за медичні реформи випала нагода поговорити на немедичну тему.

Уляна Супрун чи то продумано, чи то не навмисно активно вжила у своїй риториці слово «система». Ось про зміну системи та й не лише хочеться поговорити цього разу.

Зміна системи vs модернізація

У нас часто легко жонглюють цими термінами. Нерідко доводиться чути: треба міняти систему, треба проводити модернізацію і таке інше. Передусім необхідно відзначити, що модернізація і зміна системи – це діаметрально протилежні реформаторські рухи і дії. Модернізація – це осучаснення. Часто, ще використовують термін «апгрейд» – удосконалення, оновлення, модернізація. Важливо розуміти, що будь-яка модернізація спрямована на збереження існуючої системи. Найкращим прикладом модернізації є Китай. В цій країні система не змінилися саме завдяки своєчасній модернізації або апгрейду. Батьком модернізації Китаю був Ден Сяопін. З 1978 він проголосив курс на радикальну реформу з метою побудови соціалізму з китайською специфікою. Що цікаво, що з кінця 1970-х до 1990-і цей чоловік був фактичним керівником Китаю, займаючи другорядні пости керівника Генерального штабу і військового міністра, а також ключовий пост голови партійної і державної Центральної військової комісії НВАК (від своїх посад він відмовився в 1989–1990). При цьому він ніколи не був ні прем’єром Держради, ні головою КНР, ні головою КПК (Ден Сяопін був генеральним секретарем ЦК КПК в період, коли ця посада не була вищою в партії).

У народі і в літературі його називали «дядечко Ден» (Ден-бо). Ден Сяопін був головним ініціатором політики «чотирьох модернізацій» і побудови «соціалізму з китайською специфікою», які призвели до бурхливого економічного зростання в Китайській народній республіці і досягнення одних з найвищих у світі темпів зростання економіки.

А знаєте чому у китайців все так загадково і чому саме так? І, до речі, знаєте чим китайці відрізняються від рускіх? Вся справа у цінностях та нормах поведінки. У китайців як і рускіх влада є сакральною та священною. Китайці як і москалі ніколи не визнають своїх помилок. Але на відміну від північних сусідів китайці їх виправляють, а рускіє – ні. Ну, сюди ж можна ще додати китайську повагу до людини-раба і відсутність внутрішньої озлобленості.

Мало, хто знає, що однією з причин розриву між Китаєм та СРСР у середині минулого століття була критика Сталіна і втоптування його у болото. Китайці рекомендували рускім визнати помилки Сталіна непублічно й просто їх виправити. Але Сталіна не рухати. Саме так вони зробили з великим Мао Дзедуном. Тобто Китай залишив фасад комунізму, але повністю замінив все, що було за фасадом побудувавши державний капіталізм. Але слово «фасад» нікого не повинно вводити оману. У китайському варіанті фасад і є система. Тобто систему Китай не міняв: тримачі смислів пояснюють рабам як треба жити, скільки мати дітей тощо. Але для того щоб втримати та зберегти систему Китай пішов на  модернізацію.

СРСР рушив іншим шляхом – він не провів модернізаці. Саме тому світ побачив «геополітичну катастрофу» у вигляді розпаду СРСР. Якби СРСР провів осучаснення рабства, цілком можливо, що ми жили б в якомусь варіанті країни рад. Рускім модернізацію таке довелося робити, але у складі іншої держави з меншою територією.

В Україні також іде спроба модернізації або осучаснення, саме за для збереження системи. Лише треба чітко собі уявляти, що ми осучаснюємо і що таке система. Системою в Україні є ніщо інше як рабство. Його нині модно називають Другою Українською республікою, олігархічно-люмпенівською моделлю, олігархічним консенсусом, компромісом картельних партій тощо, але це все є просто рабство.  І модернізуємо або осучаснюємо ми саме його, рабство.

Але для того або його зберегти потрібно провести модернізацію. Її мета – ресурси.

Система і українська медицина

Автономізація лікарень і переведення їх в комунальні підприємства є нічим іншим як осучасненням рабства (модернізація) задля збереження системи на яку потрібні ресурси. Ресурси – це головна мета реформи. Причім забезпечення ресурсами буде здійснено за рахунок лікарів. Для ескулапів нічого не змінюється – після автономізації лікарень вони як були рабами так і залишаться, як боялися начальство, так і далі боятимуться. Просто стануть біднішими. Ми уже втомилися повторювати, що головною метою автономізації є пошук ресурсів через намагання відібрати у лікарів неофіційну складову оплати праці і використати їх для формування соціальної бази (нових рабів) для майбутніх виборів. Але це не саме головне. Головним є те, що лікарі залишають в тренді моральної і професійної деградації. І ця реформа не вирішує цих проблем. Давайте погодимося, що моральна деградація в процесі професійної діяльності, це щось не те. Тим більше, коли ця діяльність за своєю природою є гуманістичною, принаймні мала б такою бути.

Тепер ближче підійдемо до зміни системи.

Німецька школа філософії, зокрема Фіхте, Гегель, Фромм доклали чимало зусиль аби пояснити, що людина не є предметом, наприклад, олівцем. Тому інша, нехай і більш освічена, особа не може її використовувати на власний розсуд. Філософи писали, що не можна використовувати людську необізнаність та людські пороки у корисливих інтересах. Вони писали, що вільній людині не потрібний раб, і вільна людина навколо себе сіє свободу, а раб (рабовласник) рабство. У Біблії є навіть відповідний запис: «проклятий буде той, хто сліпого поведе блудним шляхом». А саме це роблять наші політики у медичній сфері – ведуть сліпих блудним шляхом (так звана сімейна медицина, розмежування рівнів допомоги, страхування, автономізації тощо), експлуатуючи необізнаність та патерналізм.

Тому, коли ми говоримо про зміну системи, то маємо чітко вказувати причину чому ми це робимо і називати порок системи. І це не так складно зробити. Пороком системи є рабство.

В медичній сфері система відтворюється через експлуатацію людських пороків і виховання нових пороків. Давайте пригадаємо нещодавній випадок із заступником міністра Василишина. Хто з рядових лікарів, встав і сказав, що ми більше не хочемо викручувати руки пацієнтам і платити «наверх», викуповуючи доступ в операційну? Навпаки, люди, які платили мзду солідаризувалися зі своїми поневолювачами і морально їх підтримали, сказавши, що людей підставили. А тепер, хто з медичної еліти встав і засудив поведінку Василишина. Хто з еліти сказав, що не можна експлуатувати низькі моральні якості лікарів для отримання зиску? Цього не можна робити навіть тоді, коли лікарі легко нагинаються і готові на будь-які протиправні дії. Відповідь така сама: ніхто. Ось це і є система. Але чи саме так розуміє систему Уляна Супрун? І що саме вона збирається міняти?

Зміна системи в медицині, про яку так багато говорить пані Супрун, це ситуація, коли все міняється з ніг на голову – головні лікарі і медичні чиновник міняються місцями. Головний лікар укладає контракт з колективом, а не навпаки. Це якщо ми говоримо про муніципальні лікарні.

Метою зміни системи на відміну від модернізації є не ресурси, а свобода. Це принципова річ. Які ресурси дасть свобода немає ніякого значення. Як казав Алексис де Токвіль: людна яка шукає у свободі зиск – народжена для рабства.

Тепер рухаємося далі. Щоб змінити систему потрібні люди. Але не твої друзі, а люди які виступили проти системи. Люди, які пожертвували. Саме вони розуміють головний порок системи. І їх, ще треба віднайти. Наприклад, при всій повазі до Надії Савченко, ця людина не виступила проти системи в армії, незважаючи, що багато чим пожертвувала. Савченко нічого не смислить у цих питаннях. Тим більше смішно читати в інтерв’ю пані Уляни Супрун, що для зміни системи вона збирається опертися на Ігоря Перегінця. Кар’єристи, пройдисвіти і невігласи (потрібне підкреслити) не міняють системи. Люди, котрі сьогодні порпаються на реформаторському городі не годні провести не те що б зміни системи, вони не здатні провести модернізації, яку провів свого часу Ден Сяопін у  Китаї. І це показує практика. Так що від пані Супрун ми не дочекаємося не лише зміни системи, а навіть модернізації для збереження системи рабства.

Петру Олексійовичу хочеться сказати, що якщо він буде вести політику у стилі пізнього СРСР, то Україна буде модернізовуватися в інших кордонах. Щоб зберегти рабство треба попрацювати, а не думати як продурити якийсь час.

І ще одне. Часто можна почути, що медична реформа у порядку денному стоїть на останньому місці, після судової, економічної, фіскальної та інших реформ. Це насправді так, якщо ми ведемо мову про модернізацію. З рабством можна боротися починаючи з будь-якої сфери. Медична сфера є навіть дуже зручною, аби змінити систему в країні.