0

Про сурогатне материнство, етичний вибір, християнські догмати

Карантин та пов’язане з ним закриття кордонів несподівано візуалізував черговий сурогатний жах. У готелі «Венеція» сурогатна клініка «Біотех» почала розміщати немовлят народжених від українських громадянок, матка яких виконала роль інкубатора. Після того як їх кількість досягнула критичної (під 50 дітей) комусь у спала ідея записати відеоролик у якому українські медсестрички з неприхованою любов’ю до діток та схвильованістю в очах закликають українську владу та уряди інших країн припиняти карантинити і дозволити малюкам потрапити до замовників, які їх там з нетерпінням чекають.

Українське суспільство розділилося на кілька частин. Одні бажають в коментарях під матеріалами масмедіа здоров’я діткам, інші називають все торгівлею людьми і підозрюють, що всі новонароджені будуть розібрані на органи, якась частина стурбована тим, що батьки дітей з вадами розвитку не забирають і ми їх утримуємо в дитячих будинках. Більшість взагалі виправдовує поведінку сурогатних мам і вважає, що кожна людина має право розпоряджатися своїм тілом як їй завгодно, посилюючи свою позицію економічною скрутою та відсутністю якісних робочих місць.

Соціологія сурогатного материнства швидше за все не проводилася. Але за неофіційними даними програми сурогатного материнства користуються найбільшою популярністю серед жінок південного регіону (Херсон, Миколаїв, Одеса). Спираючись на теорії залежності свідомості від буття можна зробити висновок, що у південних регіонах найбідніше населення внаслідок найменшої кількості робочих місць. Однак якщо згадати той факт, що проект Потьомкіна був реалізований за допомогою завезення в Миколаїв та Херсон тисяч зеків з Росії, яким для розваг привезли з будинків розпусти тисячі повій, то все стає на свої місця. Але це лише з першого погляду. Не відстає від потьомкінських дєрєвєнь і сакральна Галичина. Виходець з набожної Тернопільщини народний депутат від регіонів Ярослав Сухий доклав свого часу чимало зусиль для легалізації та унормування сурогатних програм, коли протирав штани у Верховній  Раді.

Саме цікаво, що більшість населення України схвально ставиться до сурогатного материнства і не бачить у цьому нічого такого. Українська еліта при цьому пояснює розквіт сурогатної діяльності продвинутістю української нації, а заборону чи обмеження на сурогатні програми у Європі пояснює відсталістю та католицької забобонністю французів, італійців, німців та інших. Ніхто навіть не задається питанням чому у країнах де виношування дітей для когось якщо і дозволено законодавчо, то заборонено отримувати та пропонувати гонорар. При цьому ніхто не звертає уваги на той факт, що на Заході спокійно ставляться до проституції, наркоманії, ЛГБТ, але до сурогатного материнства – ні. А якщо такі порівняння і відбуваються, то все традиційно пояснюється аморальністю Західної Європи.

Отже, ми в Україні маємо серйозну проблему. Її витоки виходять з концепту християнської етики про гріховну природу людини. Саме цей концепт не дає можливості Європі пояснити негативне ставлення до сурогатного материнства і поширити свою позицію для інших, таки як ми, наприклад.

В природі людини закладене духовне начало. Той же материнський (батьківський) інстинкт є насправді почуттями, які закладають основи жертовності. Решта інстинктів також не є гріховними. Дихотомія вибору теж не є гріховною.

Сурогатне материнство ламає природу (не духовність, а природу!) людини, ще до етапу етичного вибору, необхідність якого виникає при потребі фізичного виживання. Є батьки, котрі жертвують дитиною заради свого виживання, а є батьки, котрі жертвують собою заради дитини. Але цей вибір виникає перед зустріччю зі смертю.

Сурогатні мами переступають через свої почуття не при зустрічі зі смертю, а при зустрічі з грошима, намагаючись вирішити побутові проблеми тут і зараз. Тобто вони не просто роблять невірний етичний вибір при настанні екстреної ситуації, вони знищують себе до вибору, вони знищують свою природу, нехай і двоїсту.

Проституція і наркоманія – це деградація від невірного вибору. А сурогатне материнство – це деградація до вибору.

Держава має бути дуже обережною в питаннях правового регулювання таких речей як проституція, наркоманія, гральний бізнес, сурогатне материнство. Сам факт уваги через унормування може стати  ознакою легалізації чи визнання. А держава є орієнтиром, зразком поведінки, джерелом нормальності тощо. Тим більше не припустимим є наповнення бюджету з таких видів діяльності.

Я прихильник ліберального підходу до розв’язання таких проблем. Люди, котрі хочуть вживати наркотики, займатися проституцією, народжувати для когось дітей можуть це робити безперешкодно. Але всі хто це організовує і отримує від цього прибуток мають піддаватися жорсткому кримінальному переслідуванню. В природі людини закладений дуже великий потенціал всього і усілякого: доброго і поганого. Простолюдин залежить багато у чому від зовнішніх впливів, тому кримінальну відповідальність за розбурхування непотрібного і злого несуть впливові дяді і тьоті.

Ліберальний підхід не є відірваним від моралі, етичних норм та етичного вибору. Звичайні громадяни не мають нести відповідальність за такі речі, окрім моральної.

А християнським філософам я б радив переглянути свої концепції і відмовитись від догмату про гріховну природу людини. Ніякої первинної гріховності у людини немає. Гріховною людина стає або внаслідок невірного вибору, або, як в ситуації з сурогатним материнством, гріховність настає ще до вибору.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.