1

Про ситуацію у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця

Після того як Печерський районний суд Києва поновив Катерину Амосову на посаді ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця ситуація всередині та навколо цього навчального закладу знову перейшла у фазу загострення. Виконуючий обов’язки ректора Юрій Кучин зібрав колектив університету, щоб заявити про неприпустимість встановлення ректорства за допомогою суду. Мовляв, у демократичній країні керівні посади повинні обійматися демократично, тобто через інститут виборів. Але одна справа проводити технічну процедуру вкидання бюлетенів до урни, а інша справа розуміти що таке вибори та демократія.

У нас часто можна почути, що демократія не передбачає прийняття рішення неосвіченою та економічно неспроможною масою людей. Особливо такі закиди звучать тоді, коли від «свята демократії» ми отримуємо негативний результат. Але чи насправді завданням виборів є запитати думку людей? Ось зараз, наприклад, визріває ситуація з референдумом щодо земельного питання.

Перше, що треба розуміти: ми звертаємося до простолюдинів, а не до експертів. І хочемо з’ясувати не їх компетентність, а що люди відчувають з тієї чи іншої проблеми. Демократія є похідними епохи модерну, філософії «матері», які принесли нам гуманізм. І коли ми питаємо, що люди думають з того чи іншого приводу, то з’ясовуємо, не що вони знають, а що вони відчувають. І ці відчуття для людства часто мають більшу вагу, ніж знання.

Пікантність ситуації полягає у тому, що професорсько-викладацький склад НМУ не є простолюдинами, які не обізнані з суттю справи конфлікту між ставлеником Супрун Кучиним та Катериною Амосовою. Люди з науковими званнями все добре знають. Тому вони не повідомляють нам про свої відчуття. Вкидаючи бюлетень у скриньку, яку для них встановив Кучин вони повідомляють позицію. І позиція ця наступна: залиште нас у спокої, не заважайте нам спокійно заробляти гроші і робити благородну справу – готувати для країни молодих лікарів. Кучин наше «все», він прогресивна та порядна людина за якою ми готові йти. Приблизно так.

Фактично більшість працівників НМУ не бажають напружуватися і визначатися між добром і злом. У їх розумінні добра у цій ситуації точно немає. Як мінімум вони не бачать різниці між Кучиним та Амосовою.

Найбільш цікавою є позиція людей, які боролися  з режимом Супрун, і які розуміли та розуміють, що справа Уляни нікуди не ділася. А справа її проста – знищення вищої медичної освіти.

Нещодавно на TRIGGER була опублікована стаття. Ну як стаття. “Фейсбучний” текст з промовистою назвою “Системі вищої медичної освіти країни – кінець. Далі можна не читати”. Автором її є Олександр Козлов. Стаття, як для медичної теми, набрала небачену кількість поширень по «Фейсбуку»– 2375. І всі ці люди, котрі висловлюють підтримку Кучину, роблять вигляд, що їх кумир немає нічого спільного з Лінчевським та Супрун.

До подібної поведінки челяді, люди, які професійно займають політтехнологіями давно звикли. Тому політтехнологи не радять молодим політикам вкладати гроші і витрачати час протягом 5 років на корисні справи та боротьбу за справедливість з діючою владою для того, аби цю владу здобути. Челядь все одно подивиться фільм про Голобородька, передвиборний ролик, отримає подарунок і проголосує за тих самих з ким ви билися кілька років наражаючи себе на небезпеку. Але…, щоб так себе поводили викладачі університету – спочатку боролися з Супрун, а потім висловлювали підтримку Кучину – такого ми ще не бачили.

Не менш цікавим у цій ситуації є аудит, який влаштовував МОЗ часів Уляни Надії вишам Києва та Одеси. А для імітації неупередженості та об’єктивності міністерство вирішило пошерстити  Вінницю. Звичайно ж у Вінниці нічого не знайшли за прозірками презентації ректора Вінницького медичного університету Василя Максимовича Мороза. Але раз Супрун бореться з феодалізмом і бачить родичів Тодурова в «Інституті серця», то чому вона не побачила дочок Василя Мороза на посадах завідувачів кафедр?

Безперечно, діти академіків не мають торгувати тюлькою на базарі, і ніхто не проти династій, але через 9 років після закінчення інтернатури очолити кафедру хірургічного напрямку (акушерства та гінекології), це уже якось занадто. Читачам напевно буде цікаво дізнатися, що тільки на кафедрі акушерства та гінекології №2 у Василя Максимовича працює 5 (!) професорів, 8 (!) доцентів та 13 асистентів. У місті, в якому проживає менше 400 тис громадян. А нещодавно країна дізналася (це після успішного аудиту) як у Вінниці клепають дисертації. Просто виходять на російські сайти і перекладають через «гугл». І нічого. Сам Василь Максимович перебуває на посаді ректора з 1988 року. Так довго працювали президентами тільки Роберт Мугабе з Зімбабве та Хосне Мубарак з Єгипту. Й те, тільки по 30 років. Ще півроку, рік, і Василь Максимович поб’є рекорд Фіделя Кастро (32 роки). Далі тільки Кім Ир Сен з 46 роками. Цього Супрун з Лінчевським також не помітили.

Погано видно корупцію на Галичині, університети якої просто закриті для найкращих абітурієнтів. Мабуть Лінчевський не встиг розповісти Супрун, що більше 50% справжніх відмінників у східних університетах країни це галичани. Але до Львову борці з корупцією не добралися, лише на «Бандерштат» змоталися поспілкувалися з духом Бандери.

Все воно якось дивно виглядає. Ректора, який пропрацював чотири роки двічі (раз при Квіташвілі, раз при Супрун) відстороняють від робити за не належне виконання своїх обов’язків та корупцію, тоді як інші працюють спокійно десятиріччями.

Ну й на останок ще трохи про Кучина в контексті корупції. Складається враження, що Юрій Леонідович пройшов складний шлях боротьби з корупціонеркою Амосовою. І став відомим колективу НМУ завдяки чесній та жертовній позиції. Багато від неї настраждався та натерпівся. Колектив оцінив його подвиг і обрав на виборах для справедливого керування закладом.

Але Юрій Кучин не те що не боровся з Амосовою і його ніхто не обирав. Спочатку він скористався соціальним ліфтом відкритим Катериною Миколаївною для молодих та перспективних і став директором інституту післядипломної освіти НМУ, а потім його привів за руку Лінчевський і науковці НМУ все зрозуміли.

Щодо вести колектив НМУ у світле майбутнє, то вести уже нема куди. Наші університети давно перетворилися на медичні ПТУ, займаючись підготовкою сімейних лікарів, й те –виключно теоретичною підготовкою. Після переходу закладів охорони здоров’я у некомерційні комунальні підприємства кафедри вищих навчальних закладів будуть вигнані як непотріб на вулицю будувати університетські клініки. Читайте прогноз Олександра Козлова.

Питання не у тому, хто буде очолювати НМУ, питання чи буде вища медична освіта в Україні як така. Щодо поновлення судом ректора Амосової, то наскільки мені відомо, мова йде виключно про можливість гідно і законно піти з посади ректора після встановлення справедливості та законності. І буде вам Кучин. І не один.

Анатолій Якименко

One Comment

  1. Стаття цікава,але добавлю чого того лічевського до цієї пори не взяли за сраку ,та не спитали за геноцид українського народу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.