Цими днями у медичній сфері відбулося дві важливі події: 18 жовтня в Україні пройшов екстрений Форум охорони здоров’я за участі медиків з усієї України, 19 жовтня ВРУ проголосувала у другому читанні законопроект 6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів».
Голова профільного комітету Ольга Богомолець повідомила, що головна мета проведення Форуму — «змусити владу визнати розроблену експертним середовищем стратегію порятунку медичної галузі».
Але, як ми бачимо, Форум не справився з поставленим завданням і парламент України проголосував міністерський законопроект під номером 6327, проігнорувавши альтернативний комітетський 7065 «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні».
Тлумачення другої події є досить різне та, відповідно, реакція на прийнятий закон також різна. Що об’єднує сторони, так це обопільна неадекватність реакції: мені не зовсім зрозуміло чому радіють в команді Супрун і не зовсім ясно з приводу чого плачуть у Комітеті.
На офіційному порталі ВРУ розміщена остання редакція проекту закону від 13 липня 2017 року. Треба розуміти, що це і є та сама редакція за яку віддали голоси 242 народних обранці. Якщо це так, то у законі є «стаття 4. Програма медичних гарантій». Пункт 5 цієї статті говорить, що обсяг коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій щорічно визначається у законі України про Державний бюджет України як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 5 відсотка валового внутрішнього продукту України. Видатки на програму медичних гарантій є захищеними статтями видатків бюджету.
На сайті МОЗ зазначено: «Видатки Державного бюджету на охорону здоров’я у 2018 загально складуть 86 млрд грн, що складає 9,1% від державного бюджету та 2,6% від ВВП, ці показники відображають стабільний ріст порівняно з 2017 роком згідно із загальним темпом економічного зростання в країні. Водночас бюджет-2018 буде орієнтований на проведення реформ».
Інформацію про 5% від ВВП у законі “6327” підтверджує агентство УНІАН з посиланням на Ірину Сисоєнко.
Отже, прийнятий закон зобов’язує державу збільшити бюджет ОЗ майже удвічі. Нехай у 2019 році, але бюджет з 86 млрд має перетвориться на 180 млрд., з урахуванням росту ВВП. Це без перебільшення фантастичні речі. Чому про це ніхто не говорить.
Наступна революційна річ. Відповідно до прийнятого закону передбачено створення Уповноваженого органу (УО) – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантії медичного обслуговування населення. Однією з функцій УО: проведення моніторингу, аналізу і прогнозування потреб населення України у медичних послугах та лікарських засобах. Хочеться нагадати, що цю роботу в Україні ніхто не виконував протягом 26 років. Саме відсутність прогнозування потреб населення у медичних послугах призвело до маячні про фінансування стін лікарень.
Так, безперечно, ми не знаємо як буде використовуватись УО рівно, як і не знаємо чи буде виконуватись Закон у частині фінансового забезпечення бюджетними коштами на рівні 5% ВВП, але саме це треба піднімати на щит, адже ці дві статті (Стаття 4. Програма медичних гарантій та Стаття 7. Уповноважений орган) є результатом боротьби великої кількості людей. Наскільки можна зрозуміти Уряд відмовився від ідеї створення НСЗУ та концентрації всіх коштів в руках однієї структури – субвенція віддається на місця.
Більше того, велике прохання звернути увагу на статтю 10 «Основні засади оплати медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій», відповідно до якої тарифи можуть встановлюватись, зокрема як:
- глобальні ставки, що передбачають сплату надавачам медичних послуг фіксованої суми за визначену кількість послуг чи визначений період;
- капітаційні ставки, які встановлюються у вигляді фіксованої суми за кожного пацієнта;
- ставки на пролікований випадок;
- ставки на медичну послугу;
- ставки за результатами виконання договорів про медичне обслуговування населення надавачем медичних послуг.
Зазначені ставки можуть використовуватися як разом, так і окремо одна від одної.
Це дуже гнучкий і розумний вихід з ситуації, коли треба вирішити проблему фінансування районних лікарень з малими об’ємами медичної допомоги. І це також результати тиску на МОЗ та Уряд.
Саме тому, я припинив би волати про геноцид. Треба прочитати, нарешті, що саме проголосовано, зробити правильні висновки, обрати правильні напрямки та продемонструвати адекватну реакцію. А вона нині неадекватна. Не треба самозакоханості і впертості.
Щодо Форуму. Оскільки проведений захід не справився з поставленою задачею, то нема особливого сенсу проводити якісь аналіз. Вперше дам політтехнологічні поради на майбутнє:
- аудиторія не чує, що оратор говорить. Аудиторія чує і сприймає лише те, що виступаючий відчуває. На таких форумах треба говорити тільки те, що пережите і пропущено крізь себе. Не можна читати з паперу і не можна читати лекцій, тим більше повчати.
- якщо є сумніви щодо авторитетності перед аудиторією, то краще у пройм-час виводити простих людей, котрі здатні говорити те, що переживають і те, що відчувають.
- потрібно прораховувати ризики та приховувати слабкості. Самим великим “проколом” є продемонструвати відсутність спорідненості і штучність стосунків між президією та рядовими учасниками. Ворог все бачить.
- альтернативі відкриттю соціальних ліфтів всередині медичного середовища не існує. Якщо медична еліта не поступиться місцем кращим, вона піде у небуття разом з у сіє системою ОЗ, так і не побудувавши нової.
Мені доводилося бачити сходження зірки Юлії Володимирівни Тимошенко у 2002 році. Хочу сказати, що пані Тимошенко мала набагато важчі умови для поширення своїх думок ніж нардепи опозиційні до МОЗ. Такого пресингу, тиску, звинувачень у корупції та злодійстві не відчув жоден з президії Форуму. На її зустрічі приходили абсолютно невідомі та чужі люди, які сумнівалися. Але Тимошенко їх переконувала. Ідеологи медичного Форуму не лише не змогли переконати тих, хто сумнівався, вони втратили частину прихильників. Це серйозний прокол.
Так сталося, що на Форум мені довелося приїхати з лекції Олександра Савченка – колишнього заступника Голови Національного банку України, виконавчого директора Європейського банку реконструкції та розвитку.
Окрім економічного та фінансового блоку, паном Олександром були висвітлені деякі історичні та політичні аспекти, а саме акцентована увага на важливості інтерпретації подій. Розвал СРСР, на його думку, треба інтерпретувати як заслугу України та українців, а не слабкість Росії. Я з цим погоджуюсь.
Закон 6327, прийнятий 19 жовтня 2017 року ВРУ, це зовсім не той законопроект, який був поданий 10 квітня. Якщо там насправді міститься норма бюджетного фінансування у 5% ВВП, то це треба негайно представляти як перемогу і вимагати виконання цієї норми, а не розповідати про геноцид і посипати голову попелом.
Якщо цього не зробити зараз, то вся праця і весь позитив буде записаний у актив пройдисвітів.
