0

«Сестри справедливості» проти «сестер милосердя

Політика, право, держава – це про справедливість. Коли судова система садить у тюрму злочинця – це про справедливість.

Дружба, взаємини між людьми, сім’я, діти – це про любов, прощення, милосердя. Коли мама вибачає сина (чи навпаки) – це про любов.

Охорона здоров’я це більше про любов і про милосердя. Не випадково сучасні медсестри раніше називалися сестрами милосердя. Коли система охорони здоров’я рятує особу, котра свідомо випила соляну кислоту з метою самогубства (у торакальному відділені, де я починав, таких було чимало) – це про милосердя. Якщо медсестри в реанімаціях не будуть обслуговувати тих, хто випив соляну кислоту, то це і не милосердно, і не справедливо.

Українська правова система, звільняючись від радянського концепту, орієнтувалася на модель Заходу, цінністю якої було не покарання будь-якою ціною злочинця, а дотримання прав і свобод громадян. Відповідно до цієї моделі краще не покарати злочинця, ніж покарати невинну людину. Радянська модель передбачала покарання будь-якою ціною. Відповідно до цієї моделі допускалося покарання десятків невинних, якщо це дозволяло покарати одного винного. Ще раз зауважу: право – це справедливість.

У п’ятницю мені потрібно було відвідати лабораторію обласної клінічної лікарні. Черга була майже на півтори години. Я люблю черги, оскільки у них ви можете почути усю правду життя. Хворий на ХМЛ (хронічний мієлолейкоз) розказав мені, що у липні щепився двома дозами Файзера. Дружина записала у себе на роботі. Вакцинальна бригада складалася з лікаря і двох сестер справедливості. Ніхто нічого не запитав, просто перевірили підпис під інформованою згодою. На нашу розмову відгукнулася жінка з хворобою Верльгофа (тромбоцитопенічна пурпура) і розповіла історію своєї колеги по нещастю, також з хворобою Верльгофа, яка виписалася зі стаціонару 9 жовтня, де вона лікувала ТІА (транзиторну ішемічну атаку) десь на районі за порадою сімейного лікаря 16 жовтня зробила щеплення (чим не вдалося з’ясувати). За два тижні жінка опинилася в лікарні, але уже з ішемічним інсультом. Безперечно, це так співпало і так мало бути, але зі слів я зрозумів, що в головному мозку множинні лакунарні інфаркти.

Тому виникає питання: а наскільки національна система охорони здоров’я може виконувати гуманістичну місію? Запитання не риторичне, і відповідь на нього є. Може спокійно виконувати гуманістичну місію, якщо під гуманізмом буде розумітися кількісний показник – кількість врятованих має бути більше, ніж кількість покалічених. Таким чином ми вийшли на українське розуміння милосердя, яке корелює з радянським розуміння справедливості.

І на завершення з циклу «настав час офігенних історій». Якось у Первомайську Миколаївської області (2000 рік) до нас прийшла патронажна медсестра до сина. Ми з дружиною запам’ятали її назавжди. Медсестрі було десь до 25 років, на кілька років молодша була за дружину, вона знала, що прийшла у лікарську сім’ю. Дружина з нею говорила на «ви», а медсестра на «ти» і переконувала як правильно треба застосовувати антибактеріальні препарати і ще щось пов’язане з календарем щеплень. Я стояв з боку офігєвал від цього нахабства. Так ось, наша система ОЗ це паші ковтонюки посилені медсестрами справедливості, які щеплять будь кого будь-чим і на «ти» переконають будь-якого доктора медичних наук.

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.