0

Що Михайло Радуцький сказав про перспективи заробітних плат медичних сестер у програмі «Народ проти» на каналі «ZIK»

Системний менеджмент та локальне управління проектами в охороні здоров’я традиційно базувалися на брехні. Єдиним недоліком такого підходу була безвідмовність лікарів. Ескулапи ніколи не задавали ніяких запитань, ввічливо слухали все що їм говорять, не заважали начальству працювати та трансформовувати. І це було дуже зручно, і це було дуже приємно. Для тих, хто брехав, звичайно. Але на щастя медики це не тільки лікарі. Медичні сестри та санітарки 19 грудня минулого року вийшли під Кабмін і сказали «годі брехати», запитавши про обіцяні підвищення заробітних плат. МОЗ та профільний парламентський комітет перелякалися і спираючись на базовий принцип системного менеджменту та локального управління проектами вирішили прикритися ВООЗ, яка візьми тай проголоси 2020-й роком медсестринства.

Тоді, у грудні, це здавалося дуже вдалим рішенням. Однак станом на сьогодні уже ясно, що рік медсестринства в Україні буде відзначено вигнанням на вулицю половини середнього та молодшого персоналу країни з максимальною перспективою заробітної плати не більше мінімальної для тих, які залишилися, а для декого навіть на рівні прожиткового мінімуму. Про ці перспективи тепер відомо усім – соціальними мережами ширяться «листи щастя» з пропозицію присягнути працювати з невідомою оплатою праці у 2020 році, або звільнитися з лікарні.

На нещастя для виконавчої та законодавчої гілок влади до медсестер приєдналися політологи, блогери та журналісти, тобто люди, які на відміну від зручних та толерантних до брехні лікарів почали ставити незручні запитання також. І тут влада зрозуміла, що потрібно не просто прикривати масові звільнення та безсоромну «мінімалку», а «відмазувати» уже сам рік медсестринства. Так медична влада країни потрапила у чергову незручну ситуацію.

Після провального походу на телебачення до Савіка Шустера у листопаді 2019-го пари Радуцький-Скалецька, нагадаю, народ після ефіру почав запитувати, а хто насправді в країні міністр: Комаровський чи Шустер, Михайло Боросович вирішив самостійно піти до Наташі Влащенко на «Народ проти», що на каналі «ZIK». Звичайно на нього там чекали загартовані на ефірах люди з в’їдливим запитанням про конкретику щодо року медсестринства в країні, натякаючи, звичайно, на зарплати.

Наївно було б думати, що Михайло Радуцький прийшов на «ZIK» говорити правду. Але цього разу він не просто збрехав, а вставив брехню в уста свого опонента. І зробив він це красиво, навіть червоний светрик не знадобився. Спочатку автору запитання політологу Михайло Чаплизі голова парламентського комітету з питань здоров’я нації «підлизнув» банальною згодою про визнання проблеми жалюгідного матеріального стану середнього і молодшого медичного персоналу, примусивши його кивнути головою та сказати «так» на згадку про теплу зустріч з медсестринського питання на каналі «Нюсван». А далі Радуцький сказав, що він на 200% погоджується з Чаплигою, що медсестрам необхідно переходити на оплату праці за надані послуги, і оплата праці за надані послуги підвищить їм заробітну плату. Увага! Йшлося не правильно укладений колективний договір, як було раніше, а про перехід на новий принцип оплати праці.

Але Чаплига такого ніде і ніколи не говорив. Будучи експертом явно не з медичних питань він просто промовчав, що було сприйнято аудиторією як його слова, сказані невідомо де і коли.

У зв’язку з цим виникає закономірне питання: з якого дива Михайло Радуцький дарує прогресивну інновацію своєму ворогові? Ну, чи опонентові. Відповідь дуже проста: тому що принцип оплати праці за надані послуги ніколи не призведе до підвищення заробітної плати, а сам принцип не є інновацією, а в контексті медсестер є взагалі бутафорією (про останнє буде сказано нижче та окремо). І для Радуцького було важливо прив’язати цю думку до публічної особи, яка претендує на роль профспілкового лідера країни. Це дає можливість переконати суспільство, що як мінімум це спільне рішення «влади та опозиції», а як максимум ідея оплати за виконану роботу належить профспілкам. А влада погодилася та підтримала.

А тепер про спіч Радуцького по порядку, для медсистринської аудиторії, і не лише.

Ніякого переходу на нову форму оплати праці на первинному рівні ніколи не відбувалося. В Україні, з якогось там 2000-го року, застосовується подушний принцип фінансування охорони здоров’я та освіти. Як і в ситуації з перейменуванням міліції у поліцію, подушний норматив перейменували у капітаційну ставку (від caput – голова). Розрахунки завжди проводилися спеціалістами з держуправління, місцевого самоврядування та їм подібними. Це були формули розподілу бюджетних коштів. Тому в охороні здоров’я про це ніхто толком нічого не знав і тому медичні експерти розказували байки про ліжко-місце як нормативний показник, цифри якого ніхто ніколи не може назвати і понині. Запитайте у будь-якого експерта вартість ліжко-місця до 2019 року і спробуйте добитися відповіді.

Отже, було подушне фінансування, а стало поголовне фінансування. Збільшили навантаження на одного лікаря з 1,2 – 1,5 тис до 2 тис та більше, і формалізували все деклараціями.  Звідси і збільшення зарплати сімейним лікарям. Причому хочу нагадати, що лобісти первинки до 2013 року вимагали саме подушний принцип фінансування для гарантованості оплати праці, і завжди були проти принципу оплати за надану послугу, тобто за пролікований випадок. Можете це запитати у апологетів сімейної медицини, може вони зізнаються. Тому будь-яке апелювання до первинного рівня є маніпулятивним та некоректним. Принципи фінансування «первинки» не мають нічого спільного з тим, що запроваджується на вищих рівнях надання медичної допомоги. На вторинному та третинному рівнях НСЗУ може спокійно не зарахувати випадок як пролікований, тоді як оплата за підписану декларацію є значно надійнішим джерелом фінансування.

Що пропонується для вторинного та третинного рівнів можна прочитати у проекті постанови Кабміну з промовистою назвою «Деякі питання удосконалення реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році». По-перше, знайдіть у цьому документі хоча б одне слово «медсестра»/«медична сестра». Підказую комбінацію на клавіатурі: «CTRL та F одночасно». По-друге, спробуйте знайти тарифи для медсестринських послуг: вартість ін’єкції, катетеризації сечового міхура, захист промежини, прийом пологів, асистенція при абдомінальній операції тощо. Ви такого не знайдете. Тому питання: про який принцип оплати за надану послугу йдеться? Що несе ця людина, яка очолює цілий комітет Верховної Ради України?

У мене взагалі виникають питання чим Радуцький займався в клініці «Борис». Адже робота медсестер не оплачується за надану послугу навіть в приватних клініках. Чому? Тому що медсестра не є суб’єктом лікувального процесу і отримує відсоток від ціни послуги наданої лікарем. Отримує рівно стільки, скільки лікар (клініка) вирішив дати. Й те це все відбувається опосередковано, тобто не часткою від конкретної послуги, а за відпрацьований час.

Ніхто в стоматологічній поліклініці не вираховує тариф на розмішування пломбувального матеріалу, подачу серветок, скерування світла в ротову порожнину чи навіть за ін’єкцію анестетика. Це абсурд. Медсестра відпрацювала зміну і їй оплатили за 8-12 годин.

Сто гривень за підключення системи для внутрішньовенного введення на дому є вартістю послуги тоді, коли медсестра є суб’єктом, тобто сама приймає рішення ставити її «крапельницю» чи ні. Якщо їй найняв на роботу лікар і вона залежить від його волі, і нема ніякої різниці чи вона «ставила крапельницю» чи малювала собі нігті – лікар має оплатити їй цей час. А якщо хтось і кладе в кишеню 100 грн в лікарні, то 100 грн це подяка, а не вартість послуги.

Ініціатива Радуцького з Балабановою про навчання та професійне зростання на цьому фоні взагалі виглядають як знущання. Складається враження, що уряд планує компенсувати зарплату на рівні прожиткового мінімуму науковими ступенями для медсестер. Ні про яку медсестринську Палату та самоврядування також не може йтися, оскільки медсестри не є суб’єктами, а суб’єктність виборюється, для початку правом не бути звільненим за організацію страйку. Хочеться нагадати, що в концтаборах також було самоврядування, призначалися старости, які допомагали організовувати списки у газові камери на основі справедливості – хто не міг махати кайлом мусів не об’їдати тих, хто ще міг.

Висновок.

  1. Голова парламентського комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування нахабно бреше, розповідаючи про принцип оплати праці за надані послуги як такий, що дасть можливість підняти заробітну плату медсестрам. Бреше, тому що:
  • ніяких медсестринських послуг не існує в природі, тим більше не існує їх вартості, будь-якої вартості, адекватної чи неадекватної;
  • не існує нормативу, який би вимагав відрахування частки встановленого тарифу НСЗУ за медичну послугу на оплату праці за роботу медсестри;
  • принцип оплати праці на вторинному рівні принципово відрізняється від оплати праці на первинному і надана послуга може бути не зарахована як пролікований випадок. Лікарі вторинного і третинного рівня знаходяться у більш вразливій позиції і менш захищені від чиновницького свавілля у порівнянні з сімейними лікарями;
  • тарифи за послуги на вторинному та третинному рівнях визначені без участі медиків і є неадекватними;
  • гроші від НСЗУ більше не будуть захищеною статтею і можуть використовуватися місцевою владою та головним лікарем як завгодно у тому числі розкрадатися; 
  1. Голова парламентського комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування нахабно маніпулює суспільною свідомістю, намагаючись видати ідеї влади за ідеї громадськості та профспілки.
  2. Влада загалом намагається перекласти всю фінансову відповідальність за реформи самих медиків та на громадян, які не контролюють місцеву владу.
  3. Жодному слову, сказаному владою, вірити неможна.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.